Народжені Україною - подаровані світу

Боровиковський і Левицький, Айвазовський та Богаєвський, Рєпін, Куїнджі і Кончаловський, Бурлюк і Серебрякова - усіх цих російських митців об'єднує місце народження - Україна.

Одні, здобувши освіту в Санкт-Петербурзі чи Москві, влилися до артистичної еліти Росії, інші осіли в різних країнах Європи та Америки.

Їхні роботи - із основної експозиції та запасників Київського національного музею російського мистецтва - представлені у цьому музеї на виставці "Народжені Україною. Погляд із віддалі".

"Ситуація в країні і приклад колег змусили нас уважніше придивитися до нашої колекції. І з'ясувалося, що у нас не один, два, три, а десятки художників, які народилися в Україні", - розповідає Галина Алавердова, куратор виставки і завідувач відділом науково-дослідної роботи музею.

Серед ідей, "підказаних" колегами, - національний форум "Донкульт – мистецькі надра", присвячений культурі українського Сходу, що проходив у Києві восени 2014 року.

"Я подумала: а чому лише "Донкульт", чому лише Донбас? Давайте подивимося!" - розповідає куратор.

"Ми вирішили відштовхнутися не від дат народження, не від епохи, не від стилістики, а просто від географії народження. Хай їхнє життя тривало і завершувалося в інших країнах. Так історично склалося, що Україна дарувала свої таланти іншим", - каже Галина Алавердова і розповідає про подальшу географію долі народжених в Україні митців:

"Переважно, звісно, це була Росія, в силу відомих усім обставин, - і суспільно-політичного устрою, і відсутності якихось культурних магістралей на українській землі, адже все - навчання, робота, замовлення - було сконцентровано у Москві та Санкт-Петербурзі. Але не тільки. Бурлюк опинився в Америці. Зінаїда Серебрякова - у Франції. Іван Похітонов - у Бельгії".

Чи є ще щось, крім місця народження, що виокремлює цих митців?

"Якщо відштовхуватися від ментальності, то завжди помічають різницю із іншими, скажімо, частинами тодішньої Російської імперії. Перш за все, у природі, із її яскравими барвами, із щедрим сонцем. Це помічають навіть наші сучасники, доля яких склалася так, що вони, наприклад, переїхали з Уралу у Вінницьку область. Це відзначають усі: кольори, зелень, фрукти, квіти, зовсім інший, позитивний образ. Те, що оточує з дитинства, - барви, повітря - не могло не вплинути на творчість художників, - вважає Галина Алавердова. - І, мені здається, у багатьох це збереглося".

"Попри це, ми не збираємося робити їх українцями, тому що вони себе так не ідентифікували, за винятком, можливо, Левицького і Боровиковського, які приїхавши із полтавської глибинки до Петербурга, говорили українською. Решта жили у Російській імперії і відчували себе її частиною, її громадянами", - каже Галина Алавердова і робить ще один виняток:

"Крім Рєпіна, який дійсно повертався, дійсно працював тут, їздив в експедиції, збирав матеріали, побутові предмети, національні костюми - згадаємо хоча б його "Запорожців". Тож, здається, був міцніше за інших пов'язаний з Україною".

Народжений 1844 року на Слобожанщині, у Чугуєві Харківської губернії Ілля Рєпін, автор програмних "Запорожців", "Бурлаків" і "Івана Грозного", помер 1930 року у фінському Куоккала. Нині це селище Рєпіно Ленінградської області.

Роздивляючись "народжених Україною", не можеш уникнути відчуття, що інколи за коротким рядочком із датою та місцем народження і смерті стоїть не тільки географія, але й такі історичні та суспільні зсуви, яких, здавалося б, неможливо навіть уявити і яких вистачило б на кілька людських життів.