Волонтери: дайте нам дві доби, щоб вивезти людей

Волонтери благають припинити обстріли і дати хоча б дві доби на евакуацію з Дебальцевого, Миронівки, Світлодарська, Вуглегірська.

Вони вимагають створити коридори для евакуації людей. Активісти публічно звернулися до міжнародних місій ОБСЄ, ООН, "Лікарі без кордонів", Міжнародного Червоного Хреста із проханням посприяти припиненню вогню під час виїзду мирних мешканців.

У неділю автобус, яким виїздили із Дебальцевого мешканці, в тому числі діти, потрапив під обстріл. Поранені четверо осіб, у тому числі - двоє водіїв і дівчина-підліток. Ще вісім людей отримали поранення перед міськрадою, де чекали на транспорт для евакуації.

ВВС Україна розпитала волонтерів про ситуацію в місті і про те, як проходить евакуація.

Діана Макарова, Фонд Оперативної Національної Допомоги Діани Макарової:

Ми під'їжджали автобусом до бомбосховища, щоб посадити ще кількох осіб. Буквально за хвилину почалася прицільна стрілянина по наших автобусах і машинах. Людей буквально заштовхнули до бомбосховища. Коли все стихло, я сказала: їхатимемо. На розбитому автобусі без шибок. Дорога обстрілюється. Але ніхто не відмовився, не залишився.

Поранених у неділю людей доставили до лікарні Артемівська. Залишили там легших пацієнтів, а важких зараз розвозимо по лікарнях Харкова. Попутно взяли з собою 30 переселенців, яким є де жити - є родичі чи знайомі. Серед наших підопічних - родина з дитиною, яка народилася два дні тому. Мама встигла вискочити із Дебальцевого і народила в Артемівську. Батько виїхав учора. Зараз родина - у них старшій дитині один рік - влаштовується в Запоріжжі.

У місті, яке перебуває під обстрілом, людей зібрати інакше не можна, як у заздалегідь відомих місцях. Але ми припустити не могли, що стрілятимуть по автобусах, де перебувають діти. Члени нашої команди - просто герої! Один водій урятував двох дітей: ухиляючись від мін, які вибухали, кинувся до автобуса. Другий поранений водій тягнув на собі напарника. Це було страшно. Але я переконалася, скільки небайдужих людей, готових ризикувати своїм життям заради когось.

Зараз одного з водіїв прооперували, витягнули осколок. Це звичайні водії муніципального транспорту: три автобуси дала Київська міська державна адміністрація, з нами поїхали шість водіїв.

Поранену 16-річну дівчину привезли до Харкова. В Артемівську дитину не змогли прооперувати, складне поранення - осколок у шиї. Тепер чекаємо на вердикт харківських лікарів.

Дуже добре працює ланцюжок волонтерів. Ми передаємо людей "із рук у руки", не зупиняємося, доки переселенці не будуть влаштовані. Якось привезли до одного профілакторію дітей. Було пізно, у профілакторії сказали: годувати немає чим. Тоді ми розвернулися, купили їжу, памперси.

Наші телефони у Дебальцевому передають із рук у руки. Неможливо слухати ці дзвінки і читати смски. Це найстрашніше, що я бачила на війні. У селищі "8 Березня" в Дебальцевому є дитина з фенілкетонурією. Спецхарчування закінчилося, вивезти дитину неможливо. Звертатимемося до військових, щоб допомогли.

І такі ситуації на кожному кроці. В неділю вивезли одного хлопчика-інваліда, 13 років. Люди таки дісталися до нашого автобуса перебіжками. І там не одна дитина. Когось везли на саночках, когось у візочку. Повзли, йшли, несли...

Ми зверталися до всіх: ОБСЄ, ООН... Благаємо дати нам кілька діб, зупинити вогонь. Ми піднімемо всіх волонтерів. Підключимо рятувальників, облдержадміністрацію. Вистачить двох діб, щоб вивезти людей із Миронівки, Дебальцевого, Вуглегірська, Світлодарського. Боїмося вже на за свої життя - боїмося, що якийсь автобус не доїде, що загинуть люди.

У бомбосховищах залишаються ще дуже багато людей. У звичайному підвалі не так безпечно, а до сховищ привозять воду, медикаменти. Ці люди живуть при свічках, у тисняві, вони всі там хворі. Зазвичай у бомбосховищі є "комендант": наприклад, директор школи чи продавець магазину, де розташовано сховище. Люди допомагають один одному вижити, хоча б не помруть з голоду. Варять їжу на всіх. Дуже потрібні продукти, свічки, бензин для генератора. Потрібні медикаменти, ліки розлітаються миттєво.

Наталя Воронкова, Волонтерська Сотня "Доброволя"

По сховищах стріляють. Зруйновано сховище в районі "8 Березня" в Дебальцевому. Люди ховаються по підвалах, надсилають смски: заберіть нас звідси! Жінка з-під Вуглегірська просить евакуювати її і двох маленьких дітей. Туди ми не проїдемо. Пропоную їй: мовляв, спробуйте виходити пішки, а ми вас підхопимо. А вона мені: "Ми всі загинемо".

У Миронівському приїхали до бомбосховища в будинку культури забирати людей, а до сусідньої будівлі за десять хвилин до того потрапив снаряд. Цілилися саме в мирних мешканців.

У сховищах залишається дуже багато людей. Там стоять імпровізовані ліжка чи спальні місця, на яких лежать по п'ятеро осіб. Продихнути неможливо. Напівморок, свічки закінчилися.

Психіка у всіх порушена. В неділю ми вивозили людей, серед них - маленька Поліна. Поруч лунають постріли, дівчинка лякається. "Не переживай, - кажу, - все буде добре". - "А якщо стрілятимуть?" І тут починається обстріл. Я з жахом усвідомлюю, що ця дитина, яка найбільше в світі боялася пострілів, - там, в автобусі... На щастя, водій кинув дітей на підлогу і прикрив собою. А в перерві між "бахами" виштовхав до сховища.