Чим займаються луганські партизани?
Третій місяць триває "перемир’я" в зоні антитерористичної операції на території Донбасу. За цей час кількість бойових зіткнень там зменшилася.
Але, як стверджують у РНБО України, дедалі частіше трапляються напади на бойовиків-сепаратистів з боку невідомих партизанів.
Чи дійсно в зоні АТО зростає партизанський рух, і хто бере у ньому участь?
"Війна графіті" - перший досвід спротиву
Неподалік будівлі Луганської облдержадміністрації на стійці великого рекламного світлодіодного телевізора висить малюнок: перекреслений чорною свастикою російський триколор. Це згадка про так звану "війну графіті", яка передувала справжньому збройному конфлікту на Луганщині.
Ще у лютому проросійські "плакатники" розмалювали у Луганську паркани та стіни будинків російськими триколорами та сепаратистськими гаслами. У відповідь на це проукраїнські жителі міста почали малювати українські прапори, гасла "Слава Україні" тощо, розповіла студентка з Луганська Олена М.
"Я та мій приятель Ярослав також брали участь у цьому протистоянні. Балончиками із фарбою ми замальовували сепаратистські гасла та писали "Донбас - це Україна", "Луганськ - це Україна". Малювали українські прапори, але вони у нас виходили дуже умовними, просто дві лінії - жовта та синя, бо так було швидше малювати", - розповідає студентка Олена.
За словами дівчини, професійно малювали прапори справжні художники-графітісти, яких у Луганську було декілька десятків.
На початку березня молоді люди об’єдналися, щоб протистояти антиукраїнській графіті-пропаганді, та через інтернет закликали однодумців підтримати їхній "фарбомайдан". Зрештою, твердить Олена, ефект виявився неабиякий.
"На початку травня в передмісті Луганська озброєні люди викрали інкасаторську машину. Мої сусідки біля під’їзду обговорювали цю пригоду. Я почула, як одна з них показує на намальований на стіні український прапор та каже, мовляв, скоро прийде нормальна влада і наведе порядок. Це був мій малюнок, і мені було дуже приємно. На жаль, у Луганську досі керують сепаратисти", - зітхає пані Олена.
Влітку дівчина виїхала до Харкова. За її словами, проукраїнські графіті у Луганську іноді з’являються і досі. Але справжня "війна графіті" зійшла нанівець на початку червня, коли місто, особливо вночі, почали пильно патрулювати озброєні сепаратисти. За таких умов вуличне малювання виявилося небезпечним для життя.
Партизанщина
Справжня партизанська боротьба має три головні складові – це розвідувальна, диверсійна діяльність, а також ідеологічна робота з населенням. Але на Луганщині жодну з цих складових влада вчасно не реалізувала, впевнений луганчанин Юрій.
"У квітні в Луганську я звернувся до районного військкомату, мені там відповіли, що добровольців не набирають. А для служби за контрактом я не підходжу, бо вік у мене не призовний, мені вже 46 років. На запитання, чи організують вони або хтось із силовиків партизанські загони, черговий військкомату тільки розсміявся", - розповів пан Юрій.
Я припускаю, каже Юрій, що інформація про організацію українського підпілля була секретною, через це нічого цінного про це неможливо було знайти ні в ЗМІ, ні в інтернет-соцмережах.
На початку травня чоловік звільнився з навчального закладу, де працював викладачем історії, поїхав з Луганська та записався у добровольчий батальйон.
"На мою думку, на самому початку збройного конфлікту саме добровольчі батальйони виконували функції партизанських загонів. По-перше, там воюють за переконаннями, добровільно, як і партизани, по-друге, екіпірування, підготовка, тактика, особливо в перші тижні діяльності, були скоріш партизанські, ніж такі як у регулярній армії", - каже Юрій.
Спротив
Із травня в Луганській області почали періодично з'являтися чутки про напади на бойовиків "ЛНР" з боку невідомих озброєних людей. Нібито подібні випадки траплялися поблизу Антрацита, Алчевська, Брянки, Краснодона, Красного Луча, Стаханова та у самому Луганську.
Несподівано цю інформацію підтвердили самі бойовики.
Вони 19 липня на інтернет-сайті "Луганської народної республіки" з'явилося оголошення, в якому обіцяли винагородити 15 тисячами доларів того, хто затримає, або ліквідує диверсійну групу "супротивника", яка діє у Луганську.
Наступного дня вийшов наказ тодішнього голови "ЛНР" Валерія Болотова про заборону руху транспорту вулицями Луганська, "у зв’язку із активізацією диверсантів".
Чи отримав хтось обіцяну винагороду, невідомо.
Більшість нападів на бойовиків, скоріш за все, здійснювали розвідувальні загони українського війська, або диверсійні групи спецпризначенців, вважає громадський діяч Дмитро Снєгірьов, організатор антисепаратистського підпілля на Луганщині.
За його словами, в лавах його організації немає фахових диверсантів.
"Наше завдання - це збирати інформацію, яку ми передаємо військовим про сили сепаратистів - їхнє озброєння, кількість бойовиків, їхні переміщення. Нам вдалося створити підпільну мережу, яка накрила майже всі окуповані терористами райони, у ній задіяні представники всіх верств населення. Ми не маємо спеціальної підготовки щодо диверсійної роботи, але й ми не ставили пов’язаних із цим завдань. Найбільш складна наша техніка – власні мобільні телефони", - розповідає Дмитро Снєгірьов.
Приблизно через місяць після референдуму про визнання декларації про незалежність "ЛНР", розповідає Дмитро Снєгірьов, багато свідомих прихильників сепаратизму розчарувались та дещо змінили погляди. Але все одно не всі з них готові сприйняти та підтримати партизанський рух.
За його словами, у підпільну мережу входить небагато людей - тільки надійні, кому можна довіряти.
"Працювати дуже небезпечно, бо на боці терористів воюють досвідчені спеціалісти – колишні співробітники СБУ та МВС. Тому ми в першу чергу розраховуємо на тих, кого не знають колишні та діючи правоохоронці, а також тих, хто готовий дотримуватися правил конспірації", - розповідає пан Снєгірьов.
Він каже, що на партизанів звернули увагу, коли невеличкі загони почали знищувати окремих сепаратистів та цілі підрозділи.
Тоді РНБО та інші структури були змушені визнати існування партизанського руху та вирішили взяти його під контроль.
Міністерство партизанського руху
Про партизанську боротьбу ще влітку офіційно заявили в інформаційно-аналітичному центрі РНБО України.
Його представник Андрій Лисенко на одному з брифінгів повідомляв, що в Луганську і Донецьку діють "самоорганізовані маленькі групи людей, які ведуть бої з терористами".
У той же період радник міністра внутрішніх справ України Зорян Шкіряк заявляв про те, що партизани на Донбасі знищили кілька десятків бойовиків.
Партизанів він назвав "невідомими патріотами" і заявив, що партизанські загони озброюються лише тією зброєю, яка залишається після знищення бойовиків.
Узаконити партизанський рух і створити спеціальне управління для координації дій партизанських загонів і взаємодії з керуванням АТО, пропонував депутат Верховної ради Андрій Левус, коли працював на посаді заступника голови СБУ.
Командир добровольчого батальйону "Донбас" депутат Верховної Ради Семен Семенченко ще в серпні закликав президента України Петра Порошенка створити в Україні Національний штаб партизанського руху, який би проводив підготовку населення до партизанської війни.
За інформацією представника РНБО пана Лисенка, створення партизанського руху є і у планах Генштабу збройних сил України.
