Християнство в Туреччині: на межі зникнення?

Ця будівля говорить про місто на стику імперій, культур і релігій. Це будівля, яка містить мозаїку Ісуса і Богородиці поруч із каліграфічними символами на позначення Аллаха і пророка Мухаммеда. Не існує потужнішого символу зіткнення цивілізацій, ніж стамбульська Ая-Софія.

Протягом майже цілого тисячоліття це був найважливіший православний собор світу, де билося релігійне серце переважно християнської Візантійської імперії, столиця якої мала назву Константинополь.

Однак у 1453 році місто підкорили яничари, після чого Софійський собор перетворили на мечеть, а для християнства почалася доба повільного занепаду.

Після того, як із руїн Османської імперії постала сучасна Туреччина, занепад християнства прискорився. Коли сюди приїде з візитом сучасний Папа римський Франциск, він потрапить до країни, у якій частка християн скоротилася з 20% 100 років тому до приблизно 0,2% зараз.

'Великий відтік мізків'

"Жодна країна регіону - включно з Іраном - не є настільки однорідною в плані ісламу, як Туреччина, - каже письменник Ченгіз Актар. - Це країна монокультурна - мусульманська".

Після створення Турецької Республіки в 1923 році було проведено "обмін населенням" із Грецією, щоб забезпечити більшу етнічну і релігійну послідовність. Понад мільйон греків були змушені покинути Туреччину і виїхати до Греції, а з Греції до Туреччини переїхали приблизно 300 тисяч мусульман.

Греків Стамбула спершу не чіпали, однак після податку на майно, антигрецьких погромів 1955 року і масового вигнання у 1964-му році грецька громада була спустошена. Разом із греками зникло і православне християнство.

"Етнічні чистки цих не-мусульманських меншин стали велетенською втратою мізків, - каже пан Актар, який зібрав виставку, присвячену втраті місцевої громади греків. - Це також означало зникнення буржуазії, бо греки були не лише багаті, а й поціновували мистецтво. Стамбул втратив усю свою християнську і юдейську спадщину".

Приховані хрестики

На долі християнства в Туреччині позначився не лише відхід греків.

Тут була й інша велика християнська громада - вірменська. У 1915 році сотні тисяч вірмен були депортовані. Їх або вбили, або заморили голодною смертю. Турецька держава категорично відкидає визначення "геноцид". Однак із колишніх двох мільйонів вірмен зараз у Туреччині залишається біля 50 тисяч.

Роберт Коптас показує мені свій кабінет у вірменськомовному тижневику Agos. У 2007 році редактора видання Гранта Дінка вбили турецькі націоналісти. Сім років по тому, як каже Роберт Коптас, невелика вірменська громада залишається заляканою.

"Вірмени бояться показувати свою віру, - каже він. - Більшість вірних ховають свої хрестики під коміром сорочки. Вони бояться вільно ходити вулицею з відкритим комірцем, щоб не наразитися на реакцію".

"Не хочу казати, що все турецьке населення проти християнства, але націоналізм настільки поширений, що люди бояться", - каже вірменський журналіст.

Серйозне побоювання цілої християнської меншини Туреччини пов'язане з тим, що за час перебування при владі ісламського уряду Реджепа Таіпа Ердогана, який у серпні був обраний президентом після 11 років на посаді прем'єр-міністра, у країні виріс турецький мусульманський націоналізм.

Мертві місіонери

Пан Ердоган здійснив кілька кроків на підтримку християн: ухвалив закон про повернення християнам конфіскованого державою майна, а також дозволив заняття з християнства у школах. Однак він повсякчас наголошує на своєму власному мусульманському віросповіданні, а консервативний іслам забезпечує йому основну базу підтримки в турецькому суспільстві. Він підтримує націоналістів, а ті повсякчас нарощують антихристиянську риторику.

Найменша християнська громада Туреччини - католицька - вже відчула результати такої політики.

Хвиля вбивств католицьких місіонерів і священиків кілька років тому шокувала цілу громаду. В Стамбулі на месу збираються ті кілька католиків, які ще тут залишилися.

"Бути турком зараз означає бути мусульманином", - каже отець Юліан Піста, який є пастором громади.

"У минулому на набожних мусульман дивилися дещо звисока, а тепер їх заохочують брати участь у п'ятничних молитвах. Тутешнє суспільство ісламізується. Недавно якісь дітлахи в моїй церкві випорожнювалися і мочилися. Вони вигукували 'Aллах акбар'. Я також вважаю, що Бог - великий, але те, як вони це вигукують, містить погрозу", - говорить пастор.

У конституційно світській Туреччині іслам був на другому плані. Але це було в часи створення Турецької Республіки у 1923 році. По мірі того, як тут розбудовували національну державу, релігія перетворилася на частину національної ідентичності турків. Цей процес лише прискорився під час перебування при владі Ердогана.

Давні страхи

У країні відкриваються нові мечеті і процвітають старі. Водночас відома на весь світ Халкинська богословська школа поблизу Стамбула під тиском турецьких націоналістів з 1971 року залишається закритою. Один із греків, які досі живуть у Туреччині, - Фотіс Бенлісой, каже, що громада принишкла.

"Повертається відчуття загрози всім не-мусульманським меншинам, - каже він. - Причин багато: мова і політика уряду, президента і прем'єр-міністра містить дедалі більше консервативних згадок про сунітську ідентичність, образливих слів на адресу представників іншої віри. Все це змушує нас замислюватися над стратегією на випадок можливої втечі".

У величному православному соборі Богородиці в Стамбулі ранкову літургію очолює Варфоломій І - Вселенський патріарх Константинопольський.

Це нагадує про спадщину Туреччини - і про вірних християн, яких мало, але вони залишаються нескореними. У той час, як сучасна Туреччина розбудовує власну ідентичність, питання полягає в тому, чи зуміє країна підтримати справжню релігійну свободу, чи на перешкоді стане націоналізм.