Найбільше масове вбивство в Британії, яке досі не розкрили

50 років тому, увечері 21 листопада 1974 року, п’ятеро чоловіків сіли на потяг зі станції Бірмінгем Нью-Стріт, який прямував до ланкаширського порту Гейшем, щоб далі вирушити поромом до Белфаста. Вони їхали на похорон підривника Ірландської республіканської армії (ІРА), який організував вибух Ковентрі за тиждень до того.

Поїзд рушив незадовго до 20:00. Приблизно через 20 хвилин у пабі під назвою The Mulberry Bush у центрі Бірмінгема вибухнула бомба. За ним стався другий вибух у пабі The Tavern in the Town, розташованому неподалік. Двадцять одна людина загинула, 220 отримали поранення.

П'ятьох чоловіків, які виїхали з міста поїздом, і друга, який попрощався з ними на вокзалі, затримали через кілька годин за підозрою в причетності до вибухів. Вони стали відомі як Бірмінгемська шістка.

На суді в 1975 році кожного з них засудили до довічного ув'язнення за вбивство 21 людини.

Проте в 1991 році їхні вироки скасували, а самих їх звільнили з в’язниці - головним чином завдяки Крісу Малліну, журналісту-розслідувачу, який на той час також був депутатом від Лейбористської партії. Під час першого судового процесу Маллін отримав інформацію про те, що з вироками може бути щось не так, і через деякий час почав копати цю справу.

"Від самого початку я зрозумів, що самого лише пошуку нестиковок у доказах поліції недостатньо, - розповідає він ВВС. - Мені потрібно було б відстежити справжніх підривників, а вони могли бути живими та здоровими в Ірландії…"

Знадобилося кілька років, щоб довести невинуватість чоловіків, але мало хто міг уявити, що навіть через 50 років після вибухів залишиться так багато запитань і ніхто не буде притягнутий до відповідальності за найбільше нерозкрите масове вбивство в сучасній історії Британії.

Сьогодні тривають заклики до публічного розслідування цих вибухів – і незабаром це може стати реальністю.

Енді Стріт, колишній мер Вест-Мідлендса, який тісно працював із сім’ями жертв вибухів і підтримував зв’язок з Міністерством внутрішніх справ, у вересні сказав BBC: "Я справді вірю, що уряд може прийняти рішення про проведення публічного розслідування. У мене є вагомі докази того, що таке рішення можуть ухвалити".

Міністерка внутрішніх справ Іветт Купер відмовилася від коментарів, але міністерство внутрішніх справ повідомило BBC, що "22 жовтня міністр безпеки Ден Джарвіс підтвердив парламенту, що він і міністр внутрішніх справ розглянуть запити на публічне розслідування якомога швидше".

Якщо публічне розслідування розпочнеться, воно може дати відповідь, що насправді сталося тієї ночі і чому нікого не притягнули до відповідальності.

Маллін має щодо цього свою власну думку. Він почав своє розслідування, відвідавши у в’язниці відомих членів ІРА, а потім знайшов низку інших, які не сиділи у в’язниці в ніч вибухів.

"Це було складніше завдання, - пояснює він. - Але мені допомагали неочікувано багато людей. Вони всі знали, що в тюрмі опинилися не ті люди. І це грало на їх совісті".

У своїй книзі "Помилкове рішення" (Error of Judgement), опублікованій у 1986 році, Маллін описав свої зустрічі з чотирма людьми, які, на його думку, були справжніми злочинцями. Але він запевнив, що ніколи не розкриє їхні імена, називаючи їх лише X , Y, Z і "Young Planter".

Однак, хоча розслідування Малліна допомогло звільнити Бірмінгемську шістку, воно не призвело до подальших судових переслідувань.

Попри те, що ІРА ніколи офіційно не визнала свою відповідальність, багато хто вважає, що саме вони стоять за нападами. На початку 1970-х вони вивели свою кампанію на вулиці Британії. У 1974 році, до того, як сталися вибухи в пабах, вже було кілька жахливих атак, але мішенню жодної з них не були мирні жителі.

О 20:11 увечері під час вибухів у Бірмінгемі чоловік з ірландським акцентом зателефонував до Бірмінгемської пошти, щоб повідомити, що в центрі міста закладені дві бомби, але попередження було розмитим – у ньому навіть не згадувалися назви пабів. Через кілька хвилин вибухнули бомби.

Джон Пліммер був у Tavern in the Town за кілька хвилин до вибуху. Сьогодні він каже, що спогади про ту ніч ніколи його не покидали.

"П'ятдесят років по тому нічого не змінили. Для мене це було ніби вчора. Те, що було освітлене яскравими вогнями, сповнене веселощів і радісних святкувань, стало темно-чорним із нудотним запахом кордиту", - каже він.

Минає час, який неминуче ускладнює перспективу вирішення цього питання для поліції – потенційні свідки помирають, а спогади тьмяніють. Крім того, були втрачені кілька речових доказів, зокрема третя бомба, що не вибухнула, яку знайшли того ж вечора.

Проте час приніс і одну перевагу - з’явилися певні відомості про те, хто міг здійснити вибухи. Зокрема, колишній підривник ІРА назвав імена людей, які, за його словами, здійснили цю атаку.

Поліція Вест-Мідлендса відновила розслідування після того, як "Бірмінгемську шістку" звільнили в 1991 році, але знову закрила його в 1994 році. Тодішній головний констебль Рон Гедфілд сказав: "Поліція Вест-Мідлендса зробила все можливе, щоб спробувати притягнути до суду винних у тих жахливих злочинах 20 років тому".

Після цього багато років практично нічого не відбувалося. Але в 2010 році сестра однієї з жертв розпочала кампанію за справедливість, відому як "Справедливість для 21". Їхньою головною метою було відновити розслідування смерті 21 жертви, яке так і не завершили в 1970-х роках.

У Джулі Гемблтон під час вибуху в Tavern in the Town загинула старша сестра Максін. Джулі, якій на момент нападу було 11 років, каже, що шкодує, що так довго чекала, щоб почати діяти, але визнає: "Мені бракувало сили, щоб прийняти це раніше".

Частково завдяки їхній кампанії розслідування зрештою відбулося у 2019 році, і дійшло висновку, що жертви були незаконно вбиті.

Але їхні родини були розчаровані обмеженим характером розслідування і вважали, що воно не надало їм бажаної інформації.

"Це була марна трата часу", - каже Джулі Гемблтон.

Ким могли бути справжні злочинці

Однак під час слідства відбувся один неочікуваний поворот подій. Свідок, який був засудженим підривником ІРА, відомий лише як "Свідок О", заявив, що лідер ІРА сказав йому (це цікавий момент сам по собі, оскільки багато хто вважав, що ІРА більше не існує), що він може назвати імена чотирьох імовірних злочинців: Мік Мюррей, Джеймс Френсіс Гевін, Шеймус Маклафлін і Майкл Гейс.

Напередодні розслідування Маллін назвав імена трьох із чотирьох людей, яких він вважав відповідальними за напади - людей, яких він називав у своїй книзі X, Y та Z - Мюррей, Гевін і Гейз відповідно.

Маллін зазначив, що тепер може назвати їхні імена, оскільки перші двоє були мертві, а третій, Гейз, ніколи з ним не співпрацював, тому він вважає, що не зобов’язаний зберігати його конфіденційність.

Водночас Маллін досі відмовляється назвати ім’я четвертої людини, яку він вважає причетною - яку він називав - Young Planter - тому що він досі живий. Вважають, що четвертий чоловік, ім'я якого назвав Свідок O - Шеймус Маклафлін - на той час очолював бірмінгемську ІРА, тож цілком ймовірно, що він принаймні знав, що планувалося. Відтоді він помер, і немає жодних підстав вважати, що він - це Young Planter.

Усі вони вже були відомі поліції - то чи змінить щось те, що їхні імена назвав колишній член ІРА, навіть якщо минуло 45 років після нападів? Враховуючи, що троє з них померли, то їхньому випадку - ні. Але як щодо четвертого, Майкла Гейса?

В інтерв’ю журналісту BBC у 2017 році Гейс визнав "колективну відповідальність" за вибухи в пабах у Бірмінгемі. Але про свою конкретну роль у подіях того вечора він говорив "розпливчасто", й у відповідь на запитання повторював "без коментарів".

Є й п’яте ім’я: Майкл Патрік Райлі. У документальному фільмі 2018 року на ITV висловили припущення, що сам він був "Young Planter". Маллін цього не підтвердив і не спростував, а коли про Райлі запитали Свідка О, але він сказав, що ніколи про нього не чув.

Райлі, який відбував покарання в Англії в 1970-х роках за змову з метою організації вибухів (але не вибухів у пабах) – завжди заперечував будь-яку причетність до цих вибухів. У 2020 році його арештували та звільнили без висунення звинувачень.

Хоча поліція ніколи не підтверджувала цю інформацію, помічник констебля Деміан Барратт із поліції Вест-Мідлендса сказав ВВС, що "у 2023 році ми надали до Королівської прокуратури файли доказів щодо [Райлі та Гейса]", але вони дійшли висновку, що доказів було недостатньо для подальших дій.

Теорії замість відповідей

Здається, що головною причиною того, що за всі ці роки ніхто не постав перед правосуддям, є брак доказів. Проте деякі вважають, що причина може бути іншою.

У 1998 році Угода Страсної п’ятниці поклала кінець 30-річному конфлікту в Північній Ірландії та призвела до звільнення близько 220 ув’язнених з воєнізованих формувань. Останніми роками з’явилася інформація про переговори щодо так званих "утікачів". Це були люди, які перебували в розшуку за злочини, пов’язані із заворушеннями, але не були притягнуті до відповідальності.

Педді Гілл з "Бірмінгемської шістки" та інші припускали, що в рамках Угоди деяким із справжніх підривників запропонували імунітет, який гарантував, що їх не можна буде переслідувати. Помічник констебля Деміан Барратт каже, що поліція не знала про це.

І є ще одна теорія, яку обговорюють багато людей, включно з колишніми членами ІРА, з якими спілкувалася ВВС, і борцями за справедливість та їхніми прихильниками. Згідно з нею причина того, чому цю справу так і не розкрили, полягає в тому, що у випадку оприлюднення усіх подробиць для влади буде занадто багато поставлено на карту.

Дехто навіть висував звинувачення в тому, що влада знала, що вибухи мали відбутися, і дозволила їм статися з політичних інтересів, зокрема, ухваливши нові закони про боротьбу з тероризмом і налаштувавши громадськість проти ІРА.

У відповідь на ці звинувачення міністерство внутрішніх справ заявило BBC, що не може знайти "нічого, що вказувало б на будь-яку спробу уряду або державного агентства приховати інформацію про вибухи".

Це все лише теорії, але тепер відомо, що в ІРА було багато інформаторів. А британський уряд звинуватили в тому, що він не вжив заходів щодо низки незаконних вбивств і нападів під час Смути.

Показовою є історія Stakeknife - це кодове ім'я шпигуна британської армії в ІРА Фредді Скаппатічі, якого викрили в 2003 році. Будучи членом відділу внутрішньої безпеки ІРА у 1980-х роках, він був причетний до численних вбивств людей, яких вважали інформаторами, перебуваючи при цьому на зарплаті в армії.

Немає жодних припущень, що будь-які гілки британської влади були причетні до вибухів у Бірмінгемі, і присяжні під час розслідування 2019 року дійшли висновку, що на підставі наявних доказів вони не вважають, що поліція мала завчасне попередження.

Але для багатьох питання про те, чи мала поліція інформатора в бірмінгемському підрозділі ІРА - і чи повідомив він про вибухи до дзвінка із попередженням - це лише два з багатьох питань, які досі залишаються без відповіді.

У своїй заяві речник міністерства внутрішніх справ додав, що вони "продовжуватимуть співпрацювати з родинами жертв та їхніми представниками".

Пол Бріджвотер, чий батько Пол Ентоні Дейвіс загинув під час вибухів за три місяці до народження Пола, каже: "Ми будемо боротися до дня нашої смерті, а потім боротимуться інші люди. Моя донька, якій 25, знає про це все, і вона візьме на себе ініціативу. Ми не збираємося зупинятися".

Джулі Гемблтон теж не полишає надії на публічне розслідування. За її словами, це єдиний спосіб, яким сім’ї коли-небудь отримають відповіді на запитання, які не дають їм спокою.