"Я жила в притулку для бездомних - і стала всесвітньо відомою науковицею"

У 1990 році професорка дама Іджеома Учегбу зійшла з літака в Лондоні, прилетівши з Нігерії з трьома маленькими доньками - одна з них була ще немовлям. Вона мала лише одну валізу та дуже мало грошей - і повернулася до міста, де народилася 30 років тому, щоб почати нове життя.

За кілька тижнів вона опинилася в притулку для безхатченків, бо не могла прогодувати та захистити свою родину. Але тепер вона - всесвітньо відома та визнана науковиця.

Її дивовижна подорож була шляхом мужності та стійкості - на якому сталося кілька неочікуваних поворотів.

Раннє життя

Коли батьки Дами Іджеоми приїхали до Сполученого Королівства з Нігерії у 1960 році, її мати була вагітна, і коли донька народилася, вони дали їй ім'я, сповнене надії та сенсу.

"Іджеома означає "добра подорож" - вони назвали мене так, сподіваючись, що у їхній новій країні все буде добре", - згадує дама Іджеома.

Її батьки були студентами університету, тож їхню маленьку доньку помістили в прийомну сім'ю в Кенті, графстві на південному сході Англії. Це була поширена практика серед студентів із Західної Африки, які мали дітей.

Іджеома провела чотири щасливі роки з цією сім'єю, яку вважала своєю, аж до того дня, коли прийшов її біологічний батько, щоб її забрати.

"Я не розуміла, що відбувається. Пам'ятаю лише, що... моя прийомна мати раптом зникла, і там був мій батько", - каже вона.

На той час її батько вже розійшовся з її матір'ю. Іджеома дізналася, що її мачуха не була її біологічною матір'ю, лише коли їй було близько 10 років.

Незадане питання

Іджеома вперше зустріла свою біологічну матір, коли їй було 13.

"Вона була дуже, дуже рада зустріти мене, і дуже нервувала; вона тремтіла, коли ми обійнялися. Для мене вона була незнайомкою, але ми провели чудові вихідні", - згадує дама Іджеома.

"Я була наодинці з двома дорослими і мала всю їхню увагу. Ми ходили по магазинах, і я повернулася із валізою подарунків. Мені варто було лише поглянути на щось, і вона питала: "Хочеш це?" - каже вона.

Однак вони так і не обговорили, чому її мати була відсутня в її житті.

"Я відчувала, що якщо запитаю, відповідь буде важкою для неї, і, можливо, для мене теж - тому я не питала. Я просто насолоджувалася моментом", - згадує дама Іджеома.

Через рік після тієї зустрічі її мати переїхала до Сполучених Штатів, де невдовзі померла у віці 33 років.

"Я закричала від болю - я ніколи не могла уявити, що більше її не побачу", - каже вона.

Вона втратила свою прийомну матір, мачуху та біологічну матір - але в неї залишався батько.

"[Він] був по-справжньому неймовірною людиною. Наприкінці свого життя він мав багато дітей - загалом 11 - але завжди дуже турботливо ставився до мене. Він ніколи не забував про мій день народження, часто грався з нами, читав нам історії та водив нас у зоопарк", - каже дама Іджеома.

Вона згадує, що батько завжди мріяв повернутися до Нігерії, але відчував, що не може цього зробити через Біафрську війну в країні.

Вона пам'ятає його постійні слова: "Я повернуся наступного року. Ми повернемося".

Переїзд до Нігерії

Дама Іджеома росла у Великій Британії в часи, коли расизм був повсюдним.

Хоча її вчителька часто говорила їй: "Ти можеш зробити все, що захочеш", їй було важко в це повірити.

"Я не бачила себе професіоналкою, бо не бачила нікого, хто виглядав би як я, у таких професіях", - каже вона.

Але все змінилося, коли її батько нарешті забрав родину назад до Нігерії.

"Я залишала всіх своїх друзів заради далекого місця, якого не знала, - каже Дама Іджеома. - Я трималася мужньо, але пам'ятаю, як зайшла до кабінету директорки, щоб сказати, що їду, і розридалася. Я була невтішною, і щоб підбадьорити мене, вона сказала: "У тебе буде сонячне Різдво!" І я заплакала ще сильніше".

Насправді навіть сонце не було до неї прихильним.

Невдовзі після приїзду до Нігерії вона дістала сильні сонячні опіки й кілька місяців була прикута до ліжка. Лікарі виявили, що вона має алергію на інтенсивне сонячне випромінювання.

Зміна перспективи

Коли вона нарешті змогла піти до школи, справи не дуже покращилися.

"Було дуже важко, щоб мене прийняли. Я виглядала так, ніби мала важкі опіки, я говорила дивно, і не пережила війну. Люди казали, що я повернулася лише тому, що ситуація стала кращою", - пояснює вона.

Та навколо все ще була спустошеність, яку погіршували хронічні непередбачувані перебої з електрикою та водою.

У Великій Британії вона завжди була найкращою у класі та дуже популярною. У Нігерії їй довелося вивчати незнайомі предмети.

"Єдині, що були такими ж, це науки та математика, тож я шукала в них прихисток, бо розуміла їх", - каже дама Іджеома.

Це виявилося доленосним для її майбутньої кар'єри та розпалило її бажання вступити до університету.

"Це була найкраща річ, що коли-небудь сталася зі мною", - каже вона.

Новий шлях

У 16 років Іджеома вступила до університету, щоб вивчати фармакологію. Згодом здобула ступінь магістерки, вийшла заміж і народила трьох доньок - але її стосунки з чоловіком урешті розпалися.

Це була одна з причин, чому вона повернулася до Великої Британії. Іншою були тамтешні можливості.

"Я хотіла стати науковицею, а з інфраструктурою Нігерії це було складно", - пояснює вона. Але мало хто вірив у неї.

"Наді мною сміялися, кажучи, що в мене не буде достатньо грошей і що злидні змусить мене повернутися", - додає дама Іджеома.

Маючи мало грошей і трьох доньок, вона прибула до Лондона і невдовзі опинилася в притулку для безхатченків.

Все було надзвичайно нестабільним.

"У якийсь момент 11 сімей користувалися однією ванною кімнатою; іноді кухня була закрита і ми не могли готувати. А персонал ставився до нас із повною зневагою. Я пробула там сім місяців, і коли пішла, почувалася так, ніби мене випустили з в'язниці", - згадує дама Іджеома.

Однак попри всі труднощі, вона жодного разу не подумала про повернення до Нігерії.

Невдовзі вона почала шукати позиції для докторських досліджень у галузі нанотехнологій - науки про крихітні частинки.

Стипендія була невеликою, але вона отримала державну підтримку для сплати оренди.

Через три роки вона відвідала конференцію, яка знову змінила її життя.

Там вона зустріла професора Андреаса Шетцляйна - німецького науковця. І вже через чотири дні була "шалено закохана", каже вона.

Велич мікроскопічного

Зрештою він переїхав до Великої Британії.

"Він залишив усе, щоб бути зі мною", - каже дама Іджеома.

Професор Шетцляйн став не лише її чоловіком, але й професійним партнером.

Уявіть наночастинку таку маленьку - менше за одну тисячну ширини людської волосини - і таку точну, що вона може доставляти ліки саме туди, де вони потрібні в організмі, підвищуючи ефективність та зменшуючи побічні ефекти.

Саме цим вони і займалися.

"Коли ви приймаєте ліки - чи то перорально (у вигляді таблетки), чи то шляхом ін'єкції - вони врешті потрапляють у кровообіг, а отже в усі органи. Але іноді це небажано, бо не всі органи мають зазнавати впливу. Рішення полягає в лікарських засобах на основі наночастинок", - пояснює дама Іджеома.

"Якщо ці наночастинки націлюються лише на уражену ділянку, а не на здорові тканини, ризик побічних ефектів зменшується", - додає вона.

Ці побічні ефекти можуть варіюватися від руйнівного впливу хімієтерапії до залежності, яку спричиняють ліки від сильного болю, такі як морфін або фентаніл.

Вони разом працюють над розробкою наночастинок для доставки ліків у важкодоступні ділянки тіла, як-от задня частина ока та мозок.

Завдяки клінічним випробуванням вони сподіваються лікувати сліпоту за допомогою очних крапель, змінити підхід до знеболення та допомогти вирішити опіоїдну кризу.

Знайти час для сміху

Дама Іджеома тепер співпрацює і з Університетським коледжем Лондона (UCL), і з Кембриджським університетом у Великій Британії.

Але її пристрасть до науки також привела її до дослідження гумору як способу передавати свої ідеї.

"Я помітила, що мої жарти привертали більше уваги студентів. Тож я вирішила вдосконалитися і пройшла 10-тижневий курс комедії", - каже вона.

Він включав стендап-виступ у театрі Лондона.

"Це було дуж страшно - але врешті я чудово провела час", - зізнається професорка.

Здається, ця фраза чудово характеризує усе її надзвичайне життя.