"Як я прожила рік в будинку серійних вбивць"

Жінка, яка вижила після року, проведеного у будинку серійних вбивць Фреда та Розмарі Вест на Кромвелл-стріт, 25 у британському місті Глостер, розповіла про це у книзі.

"Ти ніколи не думаєш, що живеш із убивцями - це навіть не спаде тобі на думку", - каже Кетлін Річардс.

Кетлін було 17, коли вона разом зі своєю 18-річною сестрою Дейдре постукала у двері дому двох із найвідоміших серійних убивць Великої Британії.

Того фатального дня майже 50 років тому дівчата-підлітки шукали безпечного місця для проживання.

"Вдома нас було десятеро, а наш будинок мав лише дві кімнати, тож нас попросили піти", - розповідає Кетлін.

"Нам сказали, що на Кромвелл-стріт, 25, є досить дешеві кімнати, і що господарі - дуже приємна, добра та привітна пара…"

Цією парою були Фред і Роуз Вест, одні з найвідоміших серійних убивць Британії, які обирали своїми жертвами вразливих жінок - зокрема й власну дочку, що загинула від їхніх рук.

Фред повісився у в'язниці у 1995 році, до того, як мав постати перед судом за 12 звинуваченнями у вбивстві, тоді як Роуз засудили за вбивство 10 дівчат і молодих жінок.

Після років життя з травмою, пов'язаною з перебуванням у тому домі, нині 65-річна Кетлін написала книгу "Під їхнім дахом", у якій детально описала свій рік життя з подружжям Вест.

Вона каже, що роками відчувала провину після того, як дізналася про вбивства, скоєні Вестами.

Кетлін зазначила, що не хоче, аби люди її жаліли, але сподівається, що її історія додасть сил іншим жертвам насильства.

"Отвори для підглядання"

Коли сестри вперше прийшли до них, Фред провів для них екскурсію будинком.

"Він показав на молоду дівчину, Ширлі Робінсон, і сказав: 'Це моя коханка', - що мені здалося дуже дивним, адже вона була мого віку, а він - старий чоловік... тож я подумала, що це жарт, трохи безглуздий", - каже Кетлін.

Згодом вона зрозуміла, що дивні речі відбувалися з самого початку, але тоді вона не усвідомлювала, що коїться в домі.

У стінах їхньої кімнати були отвори, "ніби для підглядання", але оскільки Фред постійно був зайнятий дрібними ремонтами, дівчата думали, що це просто незавершені роботи.

Кетлін затикала отвори згорненими газетами або гілочками, але вранці вони завжди опинялися на підлозі.

"У 17 років тобі навіть на думку не спаде, що це щось інше, ніж дитячі пустощі", - каже вона.

Невдовзі Кетлін подружилася з Ширлі Робінсон, яка зізналася, що вагітна від Фреда.

"Я не звернула на це особливої уваги, - каже Кетлін. - Подумала, що вона жартує, і сказала їй: 'Це такий жарт, який ви розігруєте над усіма новими квартирантами?'"

Коли Ширлі зникла у травні 1978 року, Кетлін подумала, що вона лягла до лікарні народжувати.

"Тоді можна було залишатися у лікарні кілька днів, і за два-три дні я наважилася постукати у двері Вестів", - згадує вона.

"Він відкрив, і я сказала: 'Я просто запитати про Ширлі, ви її бачили?'... а він відповів: 'А, вона', ніби зовсім її не знав", - додає Кетлін.

Фред сказав їй, що Ширлі повернулася до Німеччини, і зачинив двері.

"Я подумала, що це дуже дивно, бо вона ніколи про це не згадувала", - каже Кетлін.

Тіла Ширлі та її ненародженої дитини пізніше знайшли закопаними у саду на Кромвелл-стріт, 25.

Після зникнення Ширлі поведінка Фреда змінилася.

"Він почав мацати мене в коридорі, коли я проходила повз, і притискався до мене на сходах", - каже Кетлін.

"Я думала, що він просто брудний старий, і треба від нього тікати. Той час дуже відрізнявся від сьогодення - тоді це сприймалося як щось звичайне", - додає вона.

Але все ставало гірше - він почав притискати її до стіни і "лапати скрізь".

Кетлін кричала, але ніхто не реагував.

Одного дня Фред схопив її, коли вона виходила з дому, і сказав, що хоче "пограти з нею в ігри".

"Я кричала, і йшов дощ. Роуз вийшла й схопила мене за іншу руку, намагаючись затягнути назад", - каже вона.

Повз проходив чоловік, і коли Фред підняв руку, щоб помахати, і Кетлін вдалося вирватися.

Кетлін пережила сексуальне насильство в дитинстві, коли жила в Дубліні в Ірландії, й каже, що коли Вест до неї чіплявся, вона думала, що "так і має бути".

Та коли одного дня вона пішла спати хворою, а коли прокинулася, побачила Фреда у своєму ліжку, то зрозуміла, що мусить тікати.

"Я відчула його запах. Я ніколи його не забуду, бо це був огидний, брудний сморід. Мені було дуже страшно", - каже вона.

Вест сказав їй спуститися вниз та подивитися відео з ним і Роуз.

"Я лише думала, як мені вибратися. Була в піжамі, він мацав мене скрізь, і я сказала: 'Так, я спущусь, тільки вдягнуся і схожу до туалету', а він сказав: 'Добре, повеселимося'".

"Щойно він вийшов, я вистрибнула з ліжка, тихо спустилася сходами, відчинила двері й просто побігла, плачучи під дощем, до автостанції, де мала зустріти сестру", - згадує Кетлін.

Сестра сказала, що треба повернутися за речами і щоб Кетлін переодяглася з піжами, тож вони повернулися востаннє.

"Я просиділа на стільці всю ніч, а близько п'ятої ранку, коли вже почало світати, ми зібрали все, що могли, у сумку і залишили дитячі речі, якщо Ширлі раптом повернеться", - каже вона.

Того дня Кетлін поїхала до брата, який жив у Глостері.

Вона хотіла повідомити поліції, але думала: "Він поважна людина, здає кімнати, хто мене послухає? Я - ніхто".

Усі вважали їх "чудовою парою".

Роки потому, почувши у новинах про злочини Вестів, вона була шокована й відчула "жахливе спустошення".

Вона також була нажахана, коли її попросили свідчити на суді над Роуз Вест, але навіть тоді не розповіла про те, що з нею сталося у будинку Вестів.

Лише близько п'яти років тому вона вперше зізналася своєму чоловікові Майку, адже раніше боялася, що якщо розповість, то її можуть притягнути до відповідальності за те, що вона мовчала.

За підтримки доньки Кетлін вирішила написати про свій досвід.

Вона каже, що написання книги зняло з неї "величезний тягар".

Кетлін сподівається, що її книга допоможе іншим, і закликає жертв насильства "поговорити з кимось і виговоритися, бо в мені це сиділо надто довго".