"Я народила дитину від чоловіка, який сидів у в'язниці разом з моїм сином"

Андреа Касаменто, вдові із середнього класу столиці Аргентини Буенос-Айреса, було 40 років, коли її спокійне, безтурботне життя перевернулося з ніг на голову.

У березні 2004 року, проводячи вихідні з друзями на околиці міста, вона отримала дзвінок із повідомленням, що старшого з трьох її дітей, 18-річного сина, заарештували за пограбування.

"Я була біля басейну, вибігла в купальнику й поїхала до поліцейського відділку. Я була впевнена, що вони брешуть мені й що Хуан потрапив у аварію", - каже Андреа.

"У моїй голові не вкладалося, що він може бути у в'язниці – як у фільмі", – каже Андреа, сміючись, бо на стіні позаду неї висить постер фільму "Жінка в черзі" (La mujer de la fila) – стрічки про неї, яка щойно вийшла в прокат в Аргентині та Уругваї й з'явиться на Netflix із 31 жовтня.

Хуана заарештували, коли він сидів із дівчиною у барі в суботню ніч, і звинуватили у крадіжці з ножем чотирьох емпанадас – популярних у Латинській Америці пиріжків.

За кілька днів до цього в місті відбувся масовий мітинг після викрадення та вбивства підлітка. Андреа була там, тримаючи свічку, закликаючи до суворіших і триваліших вироків для злочинців.

"Я боялася, що щось подібне може статися з моїми дітьми, – каже вона про те викрадення. - Іноді треба бути обережним із тим, чого просиш".

У понеділок після арешту Хуана Андреа зранку прийшла до суду "пояснити судді, що це все помилка".

Але суддя відмахнувся від неї, сказавши: "Я не хочу жодних протестів під своїм судом, тож ваш син залишиться у в'язниці, поки все це не буде вирішено".

Так почалася подорож, що тривала вісім місяців.

"Моє життя перетворилося на кошмар, – каже Андреа. - Через кілька днів, без суду, Хуана відправили до в'язниці суворого режиму Есейса [за більш ніж годину їзди від нашого дому] – і я зламалася".

Не розуміючи, як працює система, Андреа прийшла до в'язниці в день переведення, щоб побачити свого сина, якого тримали в ізоляції, але її не пустили.

І це було її перше знайомство з тією "чергою", яка дала назву фільму – майже всі там були жінки, деякі з дітьми, із сумками, які чекали біля воріт.

"Вони були там – але я їх не бачила, – каже Андреа. - Мені здавалося, що моя ситуація інша. Я не мала уявлення, що таке в'язниця. Це зовсім не було частиною мого світу. Я ще не розуміла, що вже стала однією з тих жінок у черзі".

Наступні вісім місяців Андреа чотири рази на тиждень їздила до в'язниці Есейса.

Два з цих днів були відведені для побачень. Інші два вона просто чекала біля воріт "на випадок, якщо його винесуть мертвим".

"Якщо мій син вийде звідти мертвим, я маю бути першою, хто його обійме, бо я його народила", – каже Андреа.

"Кожного дня тих восьми місяців я боялася, що його вб'ють – що одного дня він просто більше не подзвонить", - додає вона.

"Я не вибрала чоловіка, який був у в'язниці – я вибрала Алехо"

У перший день, коли Хуан не подзвонив, Андреа поїхала до в'язниці, але її не пустили. Згодом вона отримала дзвінок від чоловіка, який представився Алехо і сказав, щоб вона не хвилювалася – Хуан живий, але сталась бійка, і його посадили в карцер.

Чоловік пообіцяв передзвонити – і дотримав слова. Відтоді Андреа почала отримувати дзвінки не лише від Хуана, але й від Алехо.

"Ми почали говорити й більше не зупинялися, – каже вона. - Я залишилася сама. Ніхто мене не розумів – ні родина, ні друзі, ніхто".

І Алехо став "чарівною оазою, єдиним, хто змушував мене посміхатися й проходити через це пекло з меншим болем", додає Андреа.

"Я не могла думати ні про що, крім як про те, щоб витягнути Хуана з в'язниці. Здавалося, що мого сина вирвали з мого лона. Потреба захистити його змусила мене долати всі перешкоди, які вони ставили на моєму шляху. А Алехо, крім того, що дбав про Хуана всередині, радив мені діяти, боротися, шукати шляхи, щоб пришвидшити процес", - каже вона.

Андреа переїхала з двома молодшими дітьми до матері й продала свій дім, щоб оплатити адвоката, який довів, що Хуан не мав жодного стосунку до пограбування, в якому його звинувачували.

Після восьми довгих місяців Хуана звільнили – але Андреа продовжувала ходити до в'язниці щотижня ще 15 років.

"Ув'язнення мого сина назавжди змінило мене, – каже вона. - Це було як пробудження, ніби хтось підняв завісу, яка не дозволяла мені бачити далі свого світу, хоча я й не обирала цього".

"Але історія з Алехо була іншою – бо це не щось, що трапилося зі мною, а щось, що я сама обрала, - додає Андреа. - Але я не вибрала чоловіка, який був у в'язниці. Я вибрала Алехо – просто Алехо був у в'язниці".

Алехо був засуджений за серію пограбувань. На момент, коли він познайомився з Андреа, йому залишалося відбути ще близько 15 років.

"Тоді я розуміла, що це означає – але мені було байдуже, бо я його побачила й хотіла залишитися з ним. Для мене все, що мені говорили, не існувало. Я пережила в'язницю з моїм сином – але не з Алехо. Я приходила до в'язниці, сідала з ним за стіл, ми розмовляли – і це було, ніби ми сиділи у барі", - згадує Андреа.

"Просто дивитися на нього було достатньо. Були лише він і я. Чому я мала б відмовитися від цього? Після всього, через що я пройшла, я не збиралася відмовлятися від своїх почуттів – бо знала, що в будь-який момент усе може зникнути в одну мить. І нехай інші думають, що хочуть", - додає вона.

Невдовзі Андреа вирішила діяти.

"Було багато бюрократії, щоб потрапити всередину, тож, щоб спростити процес, я запропонувала одружитися", – каже вона, сміючись.

Але вона не очікувала, що Алехо відреагує так швидко – він одразу домовився, щоб суддя приїхав до в'язниці й оформив весілля.

"Ми одружилися, і я поїхала – сама, – каже Андреа. - Я була щаслива, і цього мені вистачало – але одна жінка з черги на побачення чекала на мене зовні. Вона сказала мені: 'Як ти можеш просто лягти спати після весілля?' І запросила мене випити пива, щоб відсвяткувати".

Згодом у Алехо почали налагоджуватися стосунки з його донькою – завдяки Андреа, яка приводила її на побачення. А ще він хотів дитину.

Андреа хвилювалася, що вже надто стара, щоб стати матір'ю, але каже: "Щось усередині мене підказувало, після історії з Хуаном, що я повинна знову стати матір'ю. Але мені також здавалося неймовірним, що життя може народитися у в'язниці. Це було ніби спосіб кинути виклик самим межам ув'язнення та темряві, якою є тюрма. І народилося життя, таке чудове - життя нашого сина Хоакіна".

У день, коли почалися перейми, у червні 2005 року, Андреа була у в'язниці.

"Дівчата з черги були поруч зі мною й довели акушерку до сказу, щоб вона дозволила подзвонити Алехо, аби він почув народження з в'язниці, – каже вона. - Він і вся камера це чули. Наступного дня йому дозволили прийти до лікарні, щоб побачити сина".

Шість років тому Алехо нарешті звільнили.

"Це було велике питання для мене – як ми житимемо на волі?" – каже Андреа.

"Я дуже боялася – бо у в'язниці я була всім його життям, а що тепер? Нам довелося вчитися, знаходити свій ритм. Йому також потрібно було подолати страх перед зовнішнім світом", - додає вона.

"Сьогодні в нас чудова родина, з усіма тими проблемами, що бувають у будь-якої сім'ї. Іноді ми ладнаємо краще, іноді гірше – але всі знаємо, що завжди можемо покластися одне на одного", - каже Андреа.