Інша краса: фотограф, який порушив табу

Документальний фільм "Про красу" (On Beauty) розповідає, як фешн-фотограф із Філадельфії Рік Гвідотті залишив високу моду і почав новий проект, мета якого - змінити наші уявлення про красу. Уже майже 20 років він фотографує людей із генетичними відмінностями.

Сімоне

"Коли люди дивляться на мої фотографії, вони часто кажуть: "Вам справді вдалося висвітлити їхню внутрішню красу. На це я завжди відповідаю: "Справа не у внутрішній красі, ці діти - неймовірно прекрасні".

Рік Гвідотті не любить пафосу. Документальний фільм, присвячений його проекту, вражає відвертістю і заразливим ентузіазмом фотографа.

Маленький італієць Сімоне (на фото) має синдром Дауна.

Калеб

Стрічка "Про красу" – робота номінованої на Еммі режисерки Джоанни Руднік ("У родині") та продюсерської компанії, відомої фільмом "Мрії про баскетбол". Фільм розповідає про те, чому Рік Гвідотті залишив високу моду і почав фотографувати людей, чия генетика впливає на зовнішність.

"Для мене нічого не змінилося – я фотографував красу і продовжую її фотографувати, – розповідає він в інтерв'ю BBC Culture. – Не думайте, що я працював із супермоделями, а потім почав знімати генетичні хвороби. Це не так. Я ніколи не фотографував генетичні хвороби, я фотографував красу, я фотографував людей".

Калеб, який народився в Ліберії і був всиновлений американською родиною, живе із карликовістю. "Він хоче бути актором або президентом", – каже пан Гвідотті.

Близнюки з Танзанії

У 1990-х Рік Гвідотті був успішним модним фотографом. Він знімав для таких гігантів індустрії краси, як Yves Saint Laurent, L'Oreal і Harpers Bazaar. Проте він завжди відчував жорсткі обмеження високої моди.

"Мені говорили, що красиво. Мене змушували бачити красу лише на обкладинках журналів, та це не єдине місце, де я її бачив красу. Я бачив красу в усьому світі".

Одна випадкова зустріч радикально змінила напрямок його об'єктиву.

"У 1997 році я вийшов зі студії і побачив на автобусній зупинці дівчину з альбінізмом. Я подумав, що вона ніколи не буде відповідати цим стандартам краси. Вона була неймовірно вродлива, проте моделями такі люди ніколи не стануть".

На цій світлині – брати-близнюки з Танзанії. Їхні імена не можна називати, бо в їхній країні люди з альбінізмом часто зазнають переслідування.

Крістін

Після цієї зустрічі Рік Гвідотті звернувся в Національну організацію людей з альбінізмом у США, яка погодилася співпрацювати з ним.

"І ось у мою студію ввійшла перша дівчина з альбінізмом. Вона була неймовірно вродлива, але боялася підняти очі і стояла згорбившись, на запитання відповідала односкладово", – розповідає пан Гвідотті.

"Я не був упевнений, що робити, адже я ніколи не зустрічав таких, як вона. Тільки напередодні в цій студії я фотографував Сінді Кроуфорд. З поваги до цієї краси, я вирішив фотографувати дівчину, як справжню супермодель. Я увімкнув вентилятор, заграла музика... і раптом вона посміхнулася, струснула волоссям, поклала руки на стегна".

Тетяна

У 1998 році ці світлини попали на обкладинку журналу Life. Його колишній редактор Ізольда Мотлі згадує у фільмі: "Я пам'ятаю, як побачила ці знімки, і в мене перехопило подих – вони ламали стереотипи".

У зйомках для журналів багатих і відомих людей зазвичай фотографують у кольорі з виграшним освітленням, а звичайні люди постають, як правило, на зернистих чорно-білих знімках із природним світлом, на яких видно кожну ваду.

Перша виставка проекту Ріка Гвідотті пройшла у Нью-Йорку в галереї Condé Nast.

На фото - Тетяна, яка живе з синдромом вродженого меланоцитарного невуса. Дівчина вивчає музику і драму в школі театрального мистецтва в Нью-Йорку.

Вайатт

Фотограф не використовує глянцеву обробку для своїх знімків. "Я не намагаюся помістити цих дітей на обкладинку Vogue, не хочу втискувати їх у стандарти краси. Моя мета – створити інший стандарт, який би оспівував відмінності і багатогранність краси".

У 1998 році Рік Гвідотті створив некомерційну організацію Positive Exposure ("Позитивне уявлення"). Її мета – змінити погляд суспільства на людей з генетичними, фізичними та поведінковими відмінностями.

Вайатт народився без очей. "Коли я познайомився з ним, він був найгучнішою і найвеселішою дитиною в кімнаті, – говорить пан Гвідотті. – У нього таке щире серце".

Шеннон

У процесі свого дослідження фотограф був вражений тим, як зазвичай зображували людей з генетичними відхиленнями.

"У медичних підручниках я бачив зображення дітей і дорослих, яких фотографували у нижній білизні на тлі стін лікарняних кабінетів. Їх очі ховали чорні прямокутники. Це були зображення відчаю і болю, а не краси. Де б я не дивився, скрізь було те ж саме. Зображення захворювання, а не зображення людей".

Шеннон, студентка університету, має кістозний фіброз.

Брати з Танзанії

Лікарка і колишній співдиректор Positive Exposure Дайан Маклін пояснює, як зображення в підручниках створюють хибну уяву про таких людей.

"Як студент-медик я бачила фотографії, котрі демонстрували нам вигляд генетичних хвороб, – розповідає вона. – Люди на цих знімках виглядають так, ніби ніколи не їли піци, не були в кіно, ніколи нікого не цілували. І якщо так навчати студентів, вони не стануть лікарями, які вміють прислухатися до своїх пацієнтів, розуміти їхню людську природу. Люди на цих знімках виглядають так, ніби їм немає чого сказати світу".

Біллі

Коли Рік Гвідотті шукав зображення людей із синдромом Марфана, яке характеризується непропорційно довгими кінцівками, тонкими пальцями рук і ніг та може впливати на серце й легені, він побачив світлини людей, які стояли в ніякових позах, щоби підкреслити довжину своїх кінцівок.

"Я розумію, як важливо показувати ці зображення, щоб дати уяву про те, як виглядає розлад сполучної тканини. Але я впевнений, що ці фотографії мають виглядати інакше, треба додати їм більше людськості", - каже він.

Біллі хоче, щоб люди з цим синдромом пишалися своїми довгими пальцями, руками і ногами.

Сара

Сара, мотогонщиця, живе із синдромом Стерджа-Вебера. Через переслідування і знущання в школі дівчина була змушена навчатися вдома.

У фільмі "Про красу" є сцена, де вона розмовляє зі студентами коледжу в рамках проекту по боротьбі з дискримінацією, організованому Positive Exposure. Проект також включає галерею фотографій і онлайн-блог.

"Усе, що можна побачити на медичних фотографіях - це спотворенні обличчя, трубки для годування, біль і хвороби. А потім ви зустрічаєте цих людей і бачите любов, надію і силу духу, а ще вони – звичайні діти, – говорить Гвідотті. – Ми дуже багато втрачаємо, коли повертаємося до них спиною".

Дікон

Молода мати у фільмі "Про красу" не може стримати емоцій, коли розповідає, що для неї значать ці світлини.

"Рік сфотографував мого сина таким, яким його бачила лише я, – говорить Дженні. – Я вперше почула, що він красивий. Рік не сказав мені, що мій син маленький, що в нього товсті щоки від стероїдів, які він має приймати. Це були найкрасивіші знімки блакитноокої дитини".

Рене

"Жоден із нас насправді не хоче відвертатися, коли ми бачимо людину, яка відрізняється від нас, але ми просто не знаємо, як себе поводити, – пояснює Рік Гвідотті. – Фільм якраз і вчить, що ми можемо зробити, він учить, що не треба відвертатися. Ніхто не хоче, щоб у ньому бачили лише хворобу, ніхто не хоче, щоб його дитину сприймали як хвору".

У 14 років Рене поставили діагноз мітохондріального захворювання. Вона носить респіратор через ускладнення хвороби.

Кемпбелл

Кемпбелл має кілька вроджених дефектів серця і головного мозку. Вона вміє спілкуватися мовою жестів. Кемпбелл зрозуміла, що за допомогою жесту "будь ласка" і сумного обличчя може отримати майже все, що завгодно.

"Коли я був дитиною і бачив на вулиці когось, хто виглядав інакше, батьки казали мені не дивитися, бо це неввічливо. І я відвертався, – каже Рік Гвідотті. – Але я дізнався від усіх цих чудових сімей і людей, які живуть із відхиленнями, що відвертання очей - часто більш болісне ніж увага".

"То що ж ми маємо робити? Ми повинні створити інший погляд суспільства. Ми намагаємося м'яко привернути увагу громадськості, затримати погляд людей рівно настільки, щоб вони змогли побачити цю красу. Насправді це так і відбувається".

<italic>Прочитати <bold><link type="page"><caption> оригінал</caption><url href="http://www.bbc.com/culture/story/20150810-positive-exposure-the-photographer-breaking-taboos" platform="highweb"/></link></bold> цієї статті англійською мовою ви можете на сайті <bold><link type="page"><caption> BBC Culture</caption><url href="http://www.bbc.com/culture" platform="highweb"/></link></bold>.</italic>