Гала Далі: муза, монстр чи митець, якого не зрозуміли?

Обурлива, примхлива, корислива - її все життя оточувала слава музи-чудовиська. Але чи була вона також самобутнім митцем, співавтором Далі і творцем міфу про нього? Можливо, сьогодні її роль потребує переосмислення.

У колах митців-сюрреалістів жартували, якщо художник намалював гарну картину, він напевно закохався в Галу.

Вона була дружиною поета Поля Елюара, коханкою Макса Ернста та багатьох інших відомих чоловіків епохи, а потім зустріла Сальвадора Далі, закохалася і провела з ним решту свого життя.

Втім, її потужна особистість дратувала чоловічу художню спільноту. Андре Бретон її зневажав, а Луї Бунюель ненавидів так, що одного разу ледь не задушив.

Коли Далі став всесвітньо відомим, Гала здобула славу жінки з манією величі, одержимої грошима і молодими коханцями.

Хоча дещиця правди в цьому, безперечно, є, пікантні історії і плітки, які оточували Галу Далі все її життя, упускають важливий факт про її величезний новаторський талант.

Виставка, яка нещодавно відкрилася в Національному музеї мистецтв Каталонії у Барселоні, свідчить, що Гала була не лише музою. Її можна по праву вважати митцем, концептуальним художником, чий самобутній стиль відіграв важливу роль у творчості самого Далі.

Олена Іванівна Дьяконова народилася в 1894 році в Росії. Галою її назвав Поль Елюар, з яким вона познайомилася в швейцарському санаторії, де лікувалася від туберкульозу. Їм обом було тоді 17 років.

Саме з Елюаром вона вперше усвідомила свій талант надихати на творчість. Вона заохочувала Елюара до поезії і написала передмову до однієї з його ранніх збірок.

Не дивно, що текст було опубліковано під псевдонімом: "Вона вирішила грати роль невидимки, хоча ця роль була надзвичайно важливою, як у творах Елюара, так і пізніше - Далі", - зазначає кураторка виставки Естрелла де Дієго.

Пара оголосила свій шлюб відкритим, і Елюар із задоволенням знайомив Галу з її майбутніми коханцями, серед яких був і Макс Ернст. Художник залишив свою дружину і приєднався до заплутаного ménage a trois (кохання втрьох) з Далі і Галою.

На картині 1922 року "Зустріч друзів", на якій Ернст зобразив провідних митців сюрреалізму, Гала була єдиною жінкою.

Поглядом левиці, яким Гала дивиться з полотен коханців, вона зачаровувала чоловіків й у свої 70 років.

На відміну від Ернста і Елюара, Андре Бретон ненавидів Галу і бачив у ній суперницю, яка частково вкрала його владу в спільноті художників.

Саме він зробив чималий внесок у створення жахливої репутації Гали після того, як вона пішла від Елюара.

У їхньому розлученні частково був винним і сам Елюар. Адже він сам познайомив Галу з Далі під час їхньої поїздки до каталонського міста Кадакеса в 1929 році.

Він був упевнений, що їхній роман протриває недовго, але помилився - захоплення Далі стало коханням всього її життя.

В істеричному сміху і непристойних жартах привабливого молодого чоловіка, якими він просто зводив з розуму всіх присутніх, вона побачила дещо більше.

Пізніше Далі казав, що вона перша впізнала в ньому генія. Але він також визнавав, що "вона прагнула й здійснення власного міфу. І напевно вона почала усвідомлювати, що дати їй це міг лише я".

Її рішення залишити багатого і успішного Елюара заради нікому не відомого тоді Далі змушує засумніватися в її репутації жінки, що полювала на гроші.

На думку Естрелли де Дієго, "Гала відчувала, що з Далі вона зможе реалізувати свій творчий потенціал".

Вона змінила розкішну паризьку квартиру на крихітний кам'яний будинок у Каталонському рибальському селі Портліггат.

Вона знаходила втіху в місцевих рибалок, які давали їй фізичне задоволення, на яке Далі з його відразою до традиційного сексу був нездатний.

І саме тут розпочався їхній "спільний творчий проект", як висловився директор Музею Пепе Серра, співпраця, яка тривала все життя.

На думку багатьох, Гала створила і самого Далі, однак де Дієго впевнена, що її роль була більшою.

Гала "взяла участь у проекті "Далі", як артист перформансу, як виконавиця головної ролі в творах художника.

Творча співпраця

Протягом десятиліть Далі малював портрети Гали: її величезна голова з умиротвореною посмішкою на тлі спустошеного краєвиду, Гала в образі рафаелівської мадонни, яка розпадається на фракції або оголює ліву грудь.

"Складно уявити, що Гала позувала Далі, слухняно виконуючи всі його накази, як їй сісти або що вдягнути. Вочевидь, вони обговорювали це разом", - каже Серра.

Про її творчу роль свідчить і підпис, який Далі залишив на багатьох своїх картинах "Гала-Сальвадор Далі". Сучасному глядачу, звиклому до мистецьких колаборацій, такий підпис зрозумілий набагато більше, ніж сучасникам художника.

Хоча Гала воліла ховатися за роллю музи, її творчий внесок стає очевидним у "Сні Венери" - одній із перших в історії художніх інсталяцій.

Сюрреалістичний павільйон "Сон Венери" було створено для Всесвітньої виставки в Нью-Йорку в 1939 році.

Крізь вхід у вигляді жіночих ніг глядачі потрапляли до зали, в якій на тлі відомих творів Далі були також представлені і "живі картини", на яких позували справжні моделі.

Є кілька фотографій, на яких Гала обговорює проект із Далі, розробляє костюми та навіть допомагає встановлювати різні секції павільйону.

"Вона могла б бути моделлю для "Сну Венери", але взяла на себе роль художника", - звертає увагу де Дієго.

Поки слава і статки Далі поступово зростали, Гала завжди була поруч. Їхнє життя перетворилося на безперервну низку ретельно зрежисованих виходів у світ, які Серра влучно називає "проект Далі".

Але в творчості Далі його колишні соратники-сюрреалісти незабаром побачили й комерційну жилку, давши художнику презирливе прізвисько, анаграму його імені, Avida Dollars (приблизно "жадібний до доларів").

Їхню жагу до грошей пояснювали тим, що Гала грала в азартні ігри і витрачала шалені суми на своїх молодих коханців.

Її поведінку важко не назвати обурливою. Вона приносила Далі на підпис тисячі копій його картин, які продавала за величезні гроші як його власні.

Вона безжалісно поводилася з чоловіками, які їй відмовляли, навіть коли йшлося про юного сина Макса Ернста. Її ані трохи не бентежив той факт, що саме вона зруйнувала шлюб батьків хлопчика.

Утім, зовсім інший погляд на Галу відкриває Замок Пуболь, який Далі подарував їй у 1969 році і який сам по собі можна вважати твором сюрреалістичного мистецтва.

"Замок виглядає дуже аскетично, він практично порожній, крім кількох картин та елементів інтер'єру, - розповідає де Дієго. - Здається, він належить якомусь відлюднику, і це певною мірою відбиває дух Гали".

Помешкання стає справжнім одкровенням для тих, кому Гала відома як фатальна, корислива жінка.

Як справедливо зазначає де Дієго, "легко повторювати заяложений міф про жахливу Галу, винну в усьому, що Далі зробив не так".

"Набагато складніше переосмислити її роль в історії". Можливо, саме зараз і настав для цього час.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Culture.

Хочете отримувати найцікавіші статті в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

...