8 і 9 травня: як подолати політичні міфи

8 травня Україна вперше відзначає День пам'яті та примирення, запроваджений указом президента.

Саме у цей день 70 років тому набув чинності акт капітуляції німецьких збройних сил, і саме цей день у Європі відзначають як День перемоги над нацизмом.

7 травня 1945 року після 02:00 години ночі німецька делегація у присутності представників західних союзників та СРСР у французькому місті Реймс підписала акт про безумовну капітуляцію, яка набула чинності 8 травня після 23 години.

Але на вимогу Сталіна підписання капітуляції було продубльоване у зоні, окупованій радянською армією. Це сталося 8 травня у передмісті Берліна Карслхорсті о 22 годині 43 хвилини за середньоєвропейським часом. У Москві тоді вже було 9 травня.

Навіть за Сталіна запроваджене у 1945 році святкування 9 травня було скасоване у 1948 році. Радянський День перемоги як свято і вихідний відновився лише за часів Брежнєва у 1965 році.

ВВС Україна спілкувалася із дослідником Другої світової війни із Інституту історії НАН України Олександром Лисенком та науковцем і публіцистом, заступником міністра освіти та науки Максимом Стріхою про те, що стоїть за 8 та 9 травня для України.

Олександр Лисенко: Принципова справа – не коли відзначати, а що відзначати. У європейських країнах зовсім інше, не ідеологічне наповнення Дня перемоги, як це було у Радянському Союзі, а згодом у Росії. Війна була спільна для усієї антигітлерівської коаліції, і відокремлювати Росію як спадкоємицю перемоги - це не просто вияв наукової некоректності, але й неповаги до усіх ветеранів різних країн, які є носіями історичної пам'яті. Тому важливо вшановувати усіх переможців і усіх жертв цієї війни.

Максим Стріха: Сьогодні де-факто 8 травня – це є європейська модель дня пам'яті і дня примирення. 9 травня – це пролонгація радянського міфу про Велику Вітчизняну війну.

Звичайно, питання є дуже складним, бо є велика кількість людей, яких десятиліттями привчали до 9 травня. Але, врешті-решт, Україна вже відмовилася від пам'ятників Леніну, хоч довго ми не могли уявити собі українських міст без нього.

Очевидно, так само значно краще буде з точки зору пам'яті про мільйони загиблих, замордованих, полеглих в ті страшні роки, якщо ми відмовимося від гучного радянського свята, яке, хочемо чи ні, звеличувало міф про "победу великого русского народа под руководством великого Сталина (згодом великої Комуністичної партії)", і перейдемо до вшанування дня 8 травня, коли, власне, і було підписано акт про беззастережну капітуляцію Третього Рейху.

Міфи і наслідки

ВВС Україна: Чому СРСР зажадав окремого документа про капітуляцію?

Олександр Лисенко: Ішлося, передусім, про акт історичної сатисфакції для СРСР, який ніс основний тягар у протистоянні із нацистською Німеччиною. Окрім того, СРСР був окремою воюючою стороною. Тому керівництво Союзу таким чином домагалося більшої легітимізації документів про капітуляцію.

До речі, те ж саме відбувалося із актом капітуляції Японії 2 вересня 1945 року, де також був підготовлений окремий акт на вимогу СРСР.

ВВС Україна: Чому 20 років поспіль, до 1965 року 9 травня не відзначався в СРСР?

Олександр Лисенко: Так, справді, протягом 20 років після завершення війни про цю дату не дуже й пам'ятали. А вже із 1965-го почали регулярно відзначати як титульне радянське свято.

Очевидно тому, що керівництву СРСР було не до того. Тоді вистачало ідеологічного міфу Великої жовтневої соціалістичної революції. І ЦК КПРС, можливо, не усвідомлював креативності іншого міфу - Дня перемоги.

Окрім того, СРСР перебував у стані "холодної війни" із колишніми союзниками антигітлерівської коаліції, у стані виснаження і напруження через гонку озброєнь. А коли вичерпався креатив міфу Жовтневої революції, перелаштувалися на розкручування іншого міфу. Якраз на той час припадає розвиток кіноіндустрії, розвивалося радіо, література, і усе це допомагало цей міф підтримувати.

Порозуміння і політичні купони

ВВС Україна: Але чи вдасться змінити загальні уявлення українців про цю війну? Бо "праздник со слезами на глазах" вкарбувався у підсвідомість кількох поколінь.

Максим Стріха: Ленін теж колись вкарбувався. Але, як виявилося, Леніна можна позбутися. Думаю, що і "праздник со слезами на глазах" теж відійде. Але треба розуміти, що тут зачеплені значно глибші струни.

З іншого боку, зараз вже тих, для кого це дійсно був "праздник со слезами на глазах", вже майже не лишилося. Ми маємо справу із людьми, які "стригли політичні купони" на цьому святі.

Кожна держава має STY38603309Друга світова війна для України: нове осмисленняДруга світова війна для України: нове осмисленняУ 70-ту річницю завершення бойових дій Другої світової війни у Європі в Україні не тільки святкуватимуть День перемоги 9 травня, але й відзначатимуть 8 травня - як День пам'яті та примирення.2015-05-06T12:52:24+03:002015-05-06T20:13:56+03:002015-05-06T20:13:56+03:002015-11-11T16:57:29+02:00PUBLISHEDuktopcat2true. Ми мусимо привернути увагу людей до того, що історія є дуже складною, особливо для України, яка не була самостійною державою, а українці воювали на різних сторонах, у різних арміях. На теренах України тоді точилося п’ять воєн. І ми мусимо пам'ятати, що бездержавність обумовила цю ситуацію.

Ми не повинні вішати на когось ярлики на кшталт "пособники фашистів" через те, що у тих страшних умовах люди використовували будь-яку нагоду, щоб, як вони вірили, боротися за незалежність України.

Ми також мусимо пам'ятати, що й українці не були у всьому праві, і не повинні прославляти їх там, де вони вчиняли дії проти людяності, наприклад, як це було на Волині у 1943 році. Це була страшна трагедія. Але, водночас, треба і пам'ятати про передумови, що призвели до цієї трагедії. Бо поляки вважали, що Волинь має стати частиною нової відродженої Речі Посполитої, а українці – що вона має стати частиною України. При цьому німці і червоні маніпулювали і тими, і тими.

Не знаю, чи можу я змушувати росіян, щоб вони обов'язково починали урок історії у Калінінградській області з розповідей про те, що радянські воїни-визволителі спочатку зґвалтували, а потім вбили значну частину жінок у Прусії, а вцілілих – вислали.

Мають бути знайдені дуже зважені слова, щоб про це все розповісти. Все це величезні проблеми діалогу і порозуміння.

Із Олександром Лисенком і Максимом Стріхою розмовляли Світлана Дорош і Анастасія Зануда.