Протест під Радою: "Підходьте сюди, не бійтеся"

Одне з перших вражень від ранкового мітингу під стінами Верховної Ради – акція трохи нагадувала перезрілий київський Майдан зразка червня 2014 року. Тоді затяжний і дещо маргіналізований протест остаточно розійшовся лише після того, як кияни вийшли на суботник з лопатами і мітлами.

У понеділок залюднена площа перед парламентом була чітко поділена за партійними кольорами: одну половину зайняли прихильники Радикальної партії Олега Ляшка з білими прапорами, а далі з синіми стягами розташувалися "свободівці". І ті, й інші прийшли заявити про свою незгоду зі змінами до Конституції, які парламент мав розглянути в першому читанні.

До них приєдналися підприємці з гаслом про відстоювання своїх "конституційних прав", а також прибічники ідеї легалізувати володіння зброєю.

Між активістами і будівлею Ради вишикувався кордон з міліції. Тоді на силовиках іще не було шоломів, але вже були бронежилети.

Що відбувалося в залі засідань, мітингарі дізнавалися з мобільних телефонів, оскільки трансляції на вулиці не було. Засідання затягувалося, тож присутні були змушені слухали виступи зі сцен, яких чомусь було відразу три.

"Ми притягнемо їх до відповідальності, тому що ми прийдемо до влади, і ми знаєм, як це зробити", - говорив у мікрофон чоловік у вишитій сорочці, тримаючись лівою рукою за пряжку на поясі.

Люди на площі реагували схвальними вигуками і оплесками.

"Я за суверенітет. Якщо Україна буде жити по частинах, України не буде", - сказав мені вусатий чоловік у військовій формі, пояснюючи, чому прийшов на мітинг.

"Зміни до Конституції ведуть до того, що Україна буде розділена за регіонами. А мій брат загинув за єдину Україну", - сказала молода жінка, яка тримала в руках плакат з написом "Депорошенізація України".

"Коли ми стояли на Майдані, ми, звичайно, вимагали децентралізацію влади. А вони зараз вводять таку посаду як префект, який уособлює голову адміністрації, прокурора і суддю", - розповів хлопець у чорній вишитій сорочці.

У натовпі чоловік з металевим тризубом на шиї роздавав роздруківки якоїсь статті і читав вірші, судячи з усього, власні:

Ніби й справді для того з народу // Лився поту кривавий потік, // Щоб який-небудь зайда, заброда, // Обшахраявши націю, втік.

Юрба трохи пожвавилася, коли на одну з трьох сцен вийшла Ірина Фаріон у рожевій сукні з квітами.

Пані Фаріон цитувала Конфуція і риторично запитувала: "Чи здатні істоти, які не вміють війни назвати війною, керувати цією державою?"

Аж раптом з сусідньої сцени, на якій зосередилися підприємці, що прийшли відстоювати свої права, почала грати гучна ритмічна музика. Дуже швидко слова Ірини Фаріон потонули між гучним бумканням. Спочатку вона намагалася перекричати музику, а згодом їй на допомогу прийшли найактивніші слухачі. Один чоловік з прапором "Свободи" в руках почав штовхати держаком людей на сцені, вимагаючи, щоб ті вимкнули музику. Між свободівцями і підприємцями зав'язалася бійка. З натовпу почулося: "Жінки, тікайте!".

За кілька хвилин бійка припинилася. Ірина Фаріон, стоячи серед людей і посміхаючись, розповідала своєму співрозмовнику: "Тільки зійшла зі сцени – відразу спокій".

Як виявилося потім, це була найневинніша сутичка на цьому мітингу.

"Схоже на РГД"

Коли депутати таки ухвалили рішення про Конституцію, люди на вулиці спочатку навіть не знали про це, оскільки трансляції досі не було. Точніше, її ввімкнули лише тоді, коли в залі парламенту заграв Національний гімн.

Під звуки гімну голос зі сцени розповів, що "265 зрадників у цьому парламенті проголосували і зрадили український народ". Тим, хто не почув, повторили те саме з іншої сцени. Площа почала скандувати "Ганьба".

"Розбирай Верховну Раду!", - крикнув сивий чоловік у чорній футболці і поклав руки на пояс.

Звуки з різних сцен змішалися в один великий шум. Хтось читав патріотичні вірші, а хтось закликав підходити ближче до Верховної Ради, тобто до силовиків.

На міліціонерів полетіли пластикові пляшки з водою. Поруч хтось почав розбирати і колоти бруківку. В одному місці кордон міліції прорвали, після чого до правоохоронців прийшло підкріплення і кордонів стало кілька.

Нові силовики мали в руках металеві щити, а на головах – чорні шоломи. Востаннє таку кількість чорних шоломів доводилося бачити в часи Майдану.

Дехто з мітингарів пробував бити міліціонерів держаками від прапорів, просуваючи їх між щитами. Найгарячіших почав заспокоювати худий православний священик з сивою бородою. "Нічого ти не зробиш. Це такі самі пацани, як ти", - прокричав він в обличчя чоловікові з палицею, додавши кілька матюків.

Та навіть попри це, конфлікт поки що був переважно словесним. Літні жінки зі зневагою кричали в обличчя молодим міліціонерам: "Кого ти захищаєш? Сволочі!".

"Скільки тобі заплатив Путін? – гаркнув в обличчя міліціонеру чоловік. – Я дам більше".

Після словесних баталій почалися нові спроби прорвати кордон, і в повітрі запахло сльозогінним газом. Міліція кілька разів відтиснула мітингарів ближче до краю площі, але щоразу поверталася назад.

У правоохоронців полетіли нові пляшки з водою і палиці. В хід пішло також каміння.

За всім цим з вікон парламенту спостерігали журналісти, яких служба безпеки вирішила не випускати з будівлі, поки протест не вгамується.

У цей час в натовпі майже не залишилося прапорів Радикальної партії, але стягів "Свободи" не меншало.

Зі сцени надривний жіночий голос вигукував "Україна!" і "українська нація!".

Серед мітингарів почали з'являтися люди в камуфляжі і балаклавах. Дехто ховав обличчя за пов'язкою від сльозогінного газу, закриваючи нею рот і ніс.

"Вони нічого не зроблять, якщо нас буде багато. Будь ласка, підходьте сюди, не бійтеся", - кричала в мегафон жінка, звертаючись до людей, що стояли подалі, в тіні дерев Маріїнського парку.

Під час чергової сутички в дію пішли шумові гранати. Після кількох гучних вибухів на площі пролунав значно потужніший вибух, ударну хвилю від якого можна було відчути шкірою.

"Схоже на РГД", - сказав чоловік у військовій формі, який стояв на вулиці Грушевського.

У перший момент було незрозуміло, хто, куди і що кинув. Згодом із сум'яття і біганини в рядах міліціонерів стало зрозуміло, що постраждали саме вони.

За кілька хвилин на перекриту для автомобілів частину Грушевського в'їхало кілька карет "швидкої". Вони під'їхали до бокового виїзду з Ради, куди підносили важкопоранених силовиків. Щонайменше двоє з них були без свідомості. Їх несли під руки і за ноги, без нош, швидко заносячи до машин. На асфальті з'явилися краплини крові. Поруч - уламки пластмасових захисних щитків з міліцейської форми.

За кордоном міліції, під стінами Ради, кілька правоохоронців у формі лежали чи сиділи просто на землі. Один з них закотив рукав до плеча, оглядаючи свою руку. Вона була цілою, і він не приховував радості.