Суперечка про геноцид вірмен у запитаннях і відповідях

Масові вбивства вірмен в Османській імперії під час Першої світової війни як і раніше залишаються вкрай спірним питанням.

У 1915-16 роках було безліч повідомлень про звірства турків щодо християн-вірмен, однак Туреччина всіляко перешкоджає будь-яким спробам світової громадськості визнати ті трагічні події геноцидом.

Історики продовжують дискутувати з цього приводу, і цими днями у зв'язку зі сторічною річницею вбивств ця тема знову стала однією з головних у новинах.

Зірка американського реаліті-ТВ Кім Кардашян, що має вірменське коріння, спеціально прибула до Вірменії, щоб привернути увагу до цього питання.

Що сталося?

Історики сходяться в тому, що в 1915-1916 роках сотні тисяч вірмен загинули під час масової депортації з Анатолії (східна область нинішньої Туреччини) в сирійську пустелю та інші малопридатні для життя місця.

Вони були вбиті або гинули від голоду і хвороб.

Загальна кількість загиблих вірмен також є предметом суперечок. Вірмени кажуть про 1,5 млн загиблих. Турецька влада наполягає на тому, що їх не більше 300 тисяч.

Згідно з даними Міжнародної асоціації дослідників геноциду (IAGS), загиблих було понад мільйон.

У 2005 році ця організація надіслала листа тоді ще прем'єр-міністру Туреччини Реджепу Таїпу Ердогану, де було сказано: "Ми хочемо наголосити, що не тільки вірмени стверджують про факт вірменського геноциду; такою є думка переважної більшості вчених, що вивчають питання геноциду".

Що таке геноцид?

Стаття 2-га Конвенції ООН про геноцид від 1948 року характеризує геноцид як вчинення дій, націлених на знищення повністю або частково національної, етнічної, расової чи релігійної групи.

Чи були вбивства систематичними?

Один з найбільш спірних пунктів у питанні про визнання масової різанини вірмен геноцидом полягає в тому, чи були вбивства організованими - тобто до якої міри ці розправи відбувалися за розпорядженням згори.

Багато істориків, уряди різних країн і вірменський народ вважають, що саме так все і відбувалося. Однак ряд істориків висловлюють сумніви щодо цього.

Наприклад, польський юрист єврейського походження Рафаель Лемкін, що ввів у 1943 році в обіг термін "геноцид", ставив у один ряд різанину вірменів і масове винищення євреїв нацистами, коли описував результати своїх досліджень.

Турецька влада визнає факт масових убивств, однак стверджує, що систематичних спроб знищити християнську вірменську громаду не було. Крім того, Туреччина заявляє, що в хаосі Першої світової війни також загинуло багато невинних турків-мусульман.

Яка була політична обстановка?

У 1908 році, коли Османська імперія зазнавала у війні одну поразку за іншою, молодотурки, які захопили владу, оголосили ряд заходів проти вірмен. Молодотурки – це політичний рух, що виріс з таємної офіцерської спілки.

Молодотурки, організувавши партію "Єднання і прогрес", в 1914 році вступили в Першу світову на боці Німеччини.

У ті роки турецька пропаганда представляла вірмен як саботажників і проросійськи налаштовану "п'яту колону".

Вірмени відзначають дату 24 квітня 1915 року як початок процесу, який вони називають геноцидом. Усе почалося з арешту турецькою владою 50 вірменських культурних і громадських діячів. Пізніше всіх їх стратили.

Вірмени, що служили в лавах турецької армії, були роззброєні і вбиті. Нерухомість та іншу власність, яка перебувала в руках вірмен, конфіскували.

Чи відповів хтось за ці злочини?

У 1919-20 роках кілька офіцерів-високопосадовців турецької армії постали в Туреччині перед судом у зв'язку з цими злочинами.

Місцевого губернатора Мехмета Кемаля визнали винним у масовому вбивстві вірмен у районі Йозгат провінції Анатолія і повісили.

Тріумвірат молодотурків, або "три паші", які правили до того, - Енвер-паша, Талаат-паша і Джемаль-паша, - встигли втекти за кордон і були засуджені до страти заочно.

Історики неодноразово порушували такі питання: чи були дотримані при проведенні цих судових процесів усі необхідні юридичні процедури; якою була якість свідчень у суді; чи не вплинуло на суд бажання турецької влади догодити переможцям війни?

Хто визнає це геноцидом, а хто ні?

Аргентина, Бельгія, Канада, Франція, Італія, Росія і Уругвай входять до числа понад 20 країн, котрі офіційно визнали геноцид вірмен. Україна цього не зробила.

Європарламент і підкомісія ООН щодо запобігання дискримінації і захисту меншин також визнали ці події геноцидом.

Велика Британія, США та Ізраїль використовують при описі тих трагічних подій нейтральнішу термінологію.

Туреччина різко відреагувала на заяву Папи Римського Франциска, який недавно назвав різанину вірмен "першим геноцидом ХХ століття".

Туреччина відкликала з Ватикану свого посла і звинуватила Папу в "дискримінації у ставленні до людських страждань". Турецьке МЗС заявило, що Папа проігнорував жахіття, пережиті турками та іншими мусульманами під час Першої світової війни, і наголосив тільки на стражданні християн, особливо вірменського народу.

У 2006 році Туреччина засудила голосування у французькому парламенті, в результаті якого заперечення вірменського геноциду мали прирівняти до злочину. Цей законопроект так і не став законом, однак у відповідь Туреччина призупинила військову співпрацю з Францією.

Проте в грудні 2011 року, незважаючи на різкі заперечення Туреччини, французькі депутати з правлячої правоцентристської партії відродили цей законопроект. У січні наступного року його схвалив Сенат, однак згодом Конституційна рада, найвищий юридичний орган Франції, відхилила документ.

У 2010 році Туреччина відкликала свого вашингтонського посла після того, як комісія Конгресу з невеликою перевагою схвалила резолюцію, що називала вбивства вірмен геноцидом. Комітет з закордонних справ Конгресу прийняв її, незважаючи на заперечення Білого дому. Адміністрація Барака Обами закликала Конгрес не приймати резолюцію.

Який політичний вплив цієї суперечки?

Масові вбивства вірмен вважаються однією з найважливіших подій у новітній вірменській історії, яка об'єднує націю воєдино. Це особливо важливо, зважаючи на те, що вірмени мають найбільш розсіяну по світі діаспору.

У Туреччині громадським дебатам з цього питання не дають ходу.

Влада використовує статтю 301-у кримінального кодексу про "образу турецької нації", за якою до відповідальності вже притягували кількох видатних письменників, які порушували питання про різанину вірменів.

Серед них - Нобелівський лауреат з літератури Орхан Памук, а також колишній редактор двомовної турецько-вірменської газети Грант Дінк, убитий в 2007 році. В 2011 році за його вбивство на 23 роки ув'язнення засудили підлітка-ультранаціоналіста Огуна Самаста.

Водночас Європейський Союз заявив, що визнання Туреччиною вірменського геноциду не є необхідною умовою для вступу Туреччини до ЄС.

Який стан вірменсько-турецьких відносин?

Після кількох десятиліть ворожнечі останнім часом відбулося невелике потепління. Туреччина і Вірменія підписали в жовтні 2009 року договір про встановлення дипломатичних відносин і відкриття кордонів.

Однак цей договір ще мають ратифікувати парламенти обох країн, і в Анкарі звучать голоси, що звинувачують Вірменію в спробі змінити його умови.

Чинником, що ускладнює відносини країн, є взаємна недовіра щодо замороженого конфлікту в Нагірному Карабасі. Цю територію, що формально перебуває в складі Азербайджану, в результаті війни на початку 1990-х років контролюють вірмени.

Туреччина підтримує в цьому конфлікті Азербайджан.