Спроби вбити сатиру: місце Charlie Hebdo у журналістиці Франції

7 січня на робочому посту в Парижі загинули 12 людей - двоє поліцейських і 10 журналістів сатиричного тижневика Charlie Hebdo.

Збройний напад на редакцію тижневика не був для нього першим.

У 2006 році у багатьох мусульман викликало обурення рішення Charlie Hebdo передрукувати карикатури із зображенням пророка Мухаммеда, що з'явилися до цього в данській газеті Jyllands-Posten.

У листопаді 2011 року, коли тижневик опублікував карикатуру на пророка Мухаммеда, представивши його в якості редактора журналу, а в назві видання слово Чарлі було замінено на "Шаріа", невідомі закидали офіс редакції пляшками з запалювальною сумішшю.

В одному з останніх твітів Charlie Hebdo - менш ніж за годину до атаки - була карикатура із зображенням лідера джихадистського угрупування "Ісламська держава" Абу Бакра аль-Багдаді, проте складно сказати, чи саме вона стала приводом для бійні в редакції.

Редактор журналу Стефану Шарбонье неодноразово отримував погрози і перебував під постійною поліцейською охороною. Він загинув разом із трьома іншими карикатуристами видання.

Традиція французької сатири

За словами кореспондента ВВС у Парижі Х'ю Скофілда, сатира Charlie Hebdo - частина свято шанованої традиції французької журналістики, що сягає корінням у часи Марії Антуанетти, яку висміювали в листівках напередодні Французької революції.

У цій традиції вигадливо поєднуються лівий радикалізм і провокаційна сатира, що часто межує з непристойністю.

У XVIII столітті об'єктом глузувань була королівська сім'я, а майстри зі створення чуток розписували найчастіше вигадані сексуальні ігрища та корупцію серед придворних Версаля, причому часто історії супроводжувалися малюнками.

Сьогодні сатирики полюють на іншу здобич: політиків, поліцейські чини, банкірів і релігійних діячів. Сатира перестала бути сфабрикованою інформацією, джерелом для кпин стали реальні події та особистості.

При цьому у французькій сатирі зберігся той же дух веселого нахабства, властивий колись критиці королів, а автори сатиричних статей не цуралися лихослів'я і політичної самореклами.

Charlie Hebdo - яскравий приклад такого типу сатири. Рішення поглузувати з пророка Мухаммеда повністю збігається з історичною традицією французької сатири, пише Х'ю Скофілд.

Видання не могло похвалитися великими тиражами. У 1981 році воно було змушене припинити випуск через відсутність коштів і не виходило друком 10 років.

Сьогодні Charlie Hebdo продається у всіх газетних кіосках. Популярність журналу пов'язана з традиційною любов'ю французів до карикатур і коміксів.

За роки його видання на сторінках тижневика з'являлися малюнки, у порівнянні з якими карикатури із зображенням пророка Мухаммеда виглядають безневинними ілюстраціями до дитячих книжок.

Поліцейські, що тримають в руках голови іммігрантів, які спливають кров'ю, черниці, що мастурбують, папи римські з презервативами - і це далеко не повний перелік скандальних образів, створених карикатуристами журналу.

Ідеологічні битви

Charlie Hebdo не раз опинявся в центрі запеклих суперечок та ідейних скандалів.

Один із багаторічних редакторів журналу був змушений звільнитися після звинувачень в антисемітизмі.

Більшість співробітників публікуються під псевдонімами, хоча багато читачів знають їхні справжні імена.

Сам журнал став реінкарнацією сатиричного видання під назвою Hara-Kiri, популярного в 1960-і роки. Події, що призвели до появи Charlie Hebdo, відбулися в 1970-му.

Дві трагічні події - пожежа на дискотеці, де загинуло понад 100 осіб, і смерть колишнього президента Франції генерала Шарля де Голля у нього вдома в селі Коломбе.

"Харакірі" вивела на обкладинку заголовок, який висміював смерть генерала: "Трагедія на балу в Коломбе: один загиблий" (Bal tragique a Colombey - un mort).

В результаті після скандалу журнал Hara-Kiri закрили. Але журналісти дуже скоро почали випуск нового тижневика, назвавши його Charlie Hebdo.

У назві журналу деякі побачили натяк на Шарля де Голля, однак редакція пояснила, що вона було частково запозичена в американського коміксу "Чарлі Браун".