Проблема Путіна як головний біль для НАТО

На зустрічі міністрів закордонних справ країн НАТО, яка проходить у Брюсселі, домінує тема кризи в Україні і ширша проблема погіршення відносин між Москвою і Заходом.

Північноатлантичний альянс навряд чи приваблює перспектива виникнення нової такої собі міні-холодної війни.

Тим не менше, нинішні події становлять як виклик, так і шанс.

Чи зможе НАТО швидко перебудуватися, щоб відбити поновлену російську загрозу?

Чи зможе альянс скористатися з напруженості у відносинах з Москвою, щоби встановити належний рівень оборонних витрат, який би справедливіше розподіляв військовий тягар?

Але з цим пов'язані і певні ризики. Чи здатні уряди країн-членів НАТО точно оцінити рівень нової загрози, яка походить з боку Росії?

Деякі країни-члени альянсу, такі як Польща чи балтійські республіки, стривожені - дуже стривожені.

Колись вони були частиною Радянського Союзу або входили до Варшавського договору, а тому добре знають, на що здатна Москва, і вважають, що ота цікава форма воєнних дій, яку російський президент Володимир Путін застосовує сьогодні щодо України, в один прекрасний день може бути застосована і проти них.

Дехто називає цю, як виглядає, нову форму військових дій "гібридною війною". І сьогодні в НАТО думають головним чином про те, як їй протистояти.

"Гібридна війна" - це сплав відкритої і таємної військової сили; поєднання тактики залякувань, провокацій і диверсій з запереченнями власної причетності - все це з метою якомога більше ускладнити повноцінну відсіч.

Однак є й ті, хто вважає, що ця концепція "гібридної війни" не нова, і що в будь-якому випадку, говорити про неї як про нову велику загрозу для альянсу - це до небезпечного рівня перебільшувати реальне значення проблеми.

Посилена відповідь

З практичної точки зору відповідь НАТО на агресію Росії проти України була швидкою, хоча й обмеженою.

Союзники енергійно взялися за посилення патрулювання повітряного простору країн Балтії, що важливо з огляду на частіші спроби Москви порушити повітряний простір Заходу.

Крім того, у Східній Європі вирішили частіше проводити військові навчання для заспокоєння цих країн. Британські танки, наприклад, нещодавно брали участь у маневрах у Польщі.

На чолі цього всього стоять США. До Європи повернулися незначна кількість американських танків "Абрамс" і БМП "Бредлі". Кількість поки що незначна - всього по 50 одиниць, однак зміни у підході очевидні.

У квітні 2013 року в рамках виведення військ, початого з закінченням холодної війни, останній американський танк покинув Німеччину. У січні цього року невелике число американських танків повернулося на територію Німеччини.

Наприкінці листопада командувач силами США в Європі заявив, що скоро сюди прибудуть ще 100 одиниць бронетехніки і що є плани розмістити частину з них у Східній Європі.

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг хоче мати чіткий розклад військових навчань у країнах Балтії та Польщі, а також план ротації військ аж до кінця 2015 року.

Новий план

Альянс також дедалі активніше розробляє власний "План готовності до дій" - пакет радикальних заходів зі створення сил швидкого реагування.

Ударним елементом цих сил буде підрозділ завбільшки з бригаду, здатну висунутися в стислі терміни.

У НАТО сподіваються, що цей контингент буде частково боєздатний уже 2015 року, однак більшість дискусій зараз ведеться з приводу того, з чого бригада буде сформована, і які сили підуть за нею.

Країни НАТО також посилили підтримку України, однак, зі зрозумілою обережністю.

США постачають на Україні різне допоміжне обладнання, наприклад, прилади нічного бачення, роботи для виявлення і знешкодження вибухівки, радіостанції, бронежилети, шоломи, паливні насоси та дизельні генератори.

Кажуть, що поставляються також армійські всюдиходи Humvee і радіолокаційні станції для виявлення мінометних позицій.

Блок НАТО відкрив п'ять трастових фондів для підтримки обороноздатності України в середньостроковій перспективі.

Насправді Київ хоче отримувати бойове озброєння, однак до цього зараз альянс не готовий.

Експерти ж наголошують, що хоча військова підтримка країни-союзника альянсу важлива, однак вона повинна бути частиною ширшої політики щодо України.

За словами чиновників, ця підтримка повинна бути повномасштабною, здійснюватися на урядовому рівні і враховувати цілий ряд елементів: соціально-економічні фактори (наприклад, ставлення до російськомовної частини населення), інформаційне забезпечення, економічний тиск і т.д.

При цьому, як кажуть в один голос чиновники, зовсім не обов'язково, що все це у західних урядів виходить добре.

Безумовно, перше, що необхідно зробити, - правильно оцінити природу загрози. І саме тут із поняттям "гібридна війна" виникають великі проблеми.

Кампанії дезінформації

Нещодавно я провів цілий день на конференції з високопоставленими чиновниками та експертами, які силкувалися дати чітке визначення поняття "гібридна війна".

Багато з пропозицій представляли собою набір прикладів того, що відбувається на некерованих територіях по всьому світу, і були настільки розпливчасті, що позбавляли будь-яке визначення практичного сенсу.

Експерт з питань Росії Кір Джайлс стверджує, що концепція "гібридної війни" існує вже давно.

Деякі її аспекти, визнає Джайлз, можуть бути новими за формою, наприклад, використання кібератак або соціальних медіа.

Проте всі вони, за словами експерта, аналогічні тим кампаніям дезінформації, які Москва розгортала в минулому.

За словами Джайлза, проблема полягає в тому, що давній глибокий досвід аналізу Росії, який колись існував в урядових колах країн НАТО, здебільшого втрачений. "Глибокі колодязі експертизи щодо Росії, які колись існували в урядах країн НАТО, здебільшого пересохли", - каже він.

Експерт також вважає, що кожен більш-менш серйозний аналіз повинен враховувати історичний шлях Росії та специфіку її сильних сторін.

Багато хто вважає, що кампанія Путіна в Україні зазнає невдачі, а Москва змушена існувати в умовах загального осуду та економічного тиску.

Але, як каже Джайлз, якщо поглянути на речі під кутом зору Москви, то ми отримаємо зовсім іншу картину.

"Грузинську війну на Заході розглядали як поразку Росії. Однак самі росіяни вважають її успіхом", - говорить експерт.

"Путін узяв російський інформаційний простір під цілковитий контроль, і тепер там панує альтернативна реальність, яка має певну підтримку навіть на Заході", - пояснює Джайлз.

Аналізуючи Путіна

Двоє інших дослідників, Джейкоб Кіпп і Роджер Макдермотт, спробували проаналізувати підтекст дій Путіна.

"Кремль вважає, що революція в Україні сталася за підтримки Заходу, не представляла інтересів більшості населення і, подібно до інших "кольорових революцій", усунула від влади законно обраного президента", - відзначають автори в своїй статті, яка невдовзі вийде друком.

За їхніми словами, в цьому контексті "Москва вважала, що не може ігнорувати події в Україні з огляду на її стратегічне значення", на тлі страхів, що "кольорові революції" такого типу можуть представляти пряму загрозу національній безпеці самої Росії.

Їхній висновок вкрай важливий для розуміння довгострокових цілей Путіна.

"Росія діяла, подобається нам це чи ні, в інтересах власної національної безпеки. Це зовсім не те саме, що стверджувати, ніби якийсь російський президент міг би віддати наказ про напад на країну-члена НАТО", - кажуть експерти.

Для НАТО головне завдання полягає в тому, щоби побачити цю проблему в перспективі, а не підігрівати зі свого боку нову холодну війну.

Багато експертів вважають, що Росію треба розглядати саме так: країною, що діє з мотивів власної слабкості, а не сили.

Тим не менш, криза в Україні показує, що Путін - майстер політики експромтів, який вміє експлуатувати чужі слабкості. Він випустив багатьох зайців, а тепер переслідує того, хто поскакав від нього далі всіх.

Як сказав мені один досвідчений західний дипломат, "суть російського підходу полягає в тому, щоб ставити під удар ключові сильні сторони НАТО, такі як солідарність і взаєморозуміння між членами альянсу. Ось у чому, по суті, і полягає загроза від путінської гібридної війни".

Москва ретельно "калібрує" - добирає свої кроки, щоб уникнути серйозної відповіді. А блоку НАТО необхідно знайти спосіб колективно відповісти на те, що на перший погляд може здатися уколами шпильки, спрямованими проти одного з членів альянсу, проте потім, за відсутності адекватної відсічі, здатне перерости в серйозний напад.