Російський експерт: Туреччина веде з курдами власну гру

Бойовики "Ісламської держави" вступили в місто Кобані на кордоні Сирії з Туреччиною, вони зайняли три райони після вуличних боїв з курдськими ополченцями, які обороняли місто. Минулого тижня турецький меджліс дав згоду на воєнні дії по запобіганню захоплення Кобані ісламістами, проте турецькі підрозділи, розміщені на кордоні, не діють.

У пресі обговорюються причини, з яких Анкара не надає підтримки курдським силам, що захищає Кобані. Тим часом курдські ополченці звинувачують турецьку владу в прихованій підтримці "Ісламської держави".

Російська служба Бі-Бі-Сі розмовляла в передачі "П'ятий поверх" з доцентом кафедри теорії та історії міжнародних відносин Санкт-Петербурзького державного університету Олександром Сотниченко. Із паном Сотниченком говорив Михайло Смотряєв.

Російська служба Бі-Бі-Сі: Ми з вами Туреччину і ситуацію в Туреччині обговорювали тут на "П'ятому поверсі" ще в старому форматі неодноразово, але зараз в зовсім несподіваному ракурсі доводиться це розглядати, тому що, з одного боку, якось традиційно завжди в наших розмовах ми виходили з того, що Туреччина - це одна з опорних точок, якщо хочете навіть, західної цивілізації, і вже у всякому разі, західного блоку, член НАТО на Близькому Сході.

Крім того, що у цієї країни є регіональні амбіції, крім того, що там відбувається вічне змагання з Єгиптом, зараз воно відійшло дещо на другий план в результаті подій в Єгипті, але нам ніколи не доводилося обговорювати ситуацію в Туреччині ось в такому розрізі. Для початку давайте визначимося, наскільки виправдані звинувачення курдів в тому, що Анкара якимось секретним чином підтримує "Ісламську державу" або, у всякому разі, їй не перешкоджає.

Олександр Сотниченко: Звинувачення, насправді, виправдані. Не можна сказати, звичайно, що Анкара підтримує "Ісламську державу", тим не менш, ані сил, ані бажання перешкоджати їй вона, звичайно, не має, і пов'язано це з наступними моментами.

По-перше, все-таки "Ісламська держава" бореться проти режиму Асада, а за останні кілька років, хоча турки й вгамували трошки свій запал відносно офіційного Дамаска і в цілому припинили свої активні дії по відношенню до Башара Асада, припинили його настільки різко критикувати, підтримувати опозицію, тим не менш, вони досі говорять про те, що Асад повинен піти, і необхідно в Сирії змінити режим. Тут діє принцип "ворог мого ворога - мій друг".

З іншого боку, "Ісламська держава", як відомо, має досить потужну економічну базу, яка побудована, в тому числі, і на незаконному видобутку нафти з родовищ Іраку і Сирії, і цю нафту вони постачають, в тому числі, і на територію Туреччини. У Туреччині своєї нафти немає, тому їх нафту, нафту, що поставлена в Туреччину за зниженими цінами (а, як кажуть, "Ісламська держава" продає нафту і нафтопродукти за цінами в 2-3 рази нижче ринкових), то до Туреччини так чи інакше це надходить і в цілому сприятливо впливає на економіку країни.

Між Туреччиною і "Ісламською державою" був серйозний конфлікт з приводу турецьких дипломатів, які були захоплені в Мосулі, проте не так давно ці дипломати були звільнені, що дало Туреччини, з одного боку, привід погодитися з вимогою міжнародної коаліції для того, щоб приєднатися до неї, а з іншого боку, руки Анкари розв'язані, і вона може у відношенні "Ісламської держави" чинити так, як це відповідає її національним інтересам.

Російська служба Бі-Бі-Сі: Що стосується відповідності національним інтересам, то тут справа складається зовсім цікаво - з одного боку, мені видається, що не позбавлена підстави точка зору, яка висловлюється в пресі, не тільки турецької, що офіційно Анкара не буде підтримувати курдів не буде просто тому, що у посиленні курдського анклаву на своїй території, проти якого вона бореться з перемінним успіхом вже не один десяток років, абсолютно немає необхідності. З іншого боку, спостерігаючи за тим, що відбувається на територіях, підконтрольних "Ісламській державі", спостерігаючи за її стрімким зростанням в останні кілька місяців, складно погодитися з тим, що мати таку штуку у себе на кордоні, нехай навіть ціною приборкання курдів, - це річ хороша. Відповідно, тут незрозуміло, де лежить стратегічний інтерес Анкари.

Олександр Сотниченко: Я не думаю, що вони вже визначилися зі своїм стратегічним інтересом на цьому напрямку, тим не менш, вони зараз намагаються на Близькому Сході заварити таку собі кашу, протиставляючи інтереси курдів, салафітів з "Ісламської держави", салафітів з фронту Джабхат ан-Нусра, салафітів Вільної Армії (Сирії), яку вони підтримують, а також військ Башара Асада, щоб ці сили, в цілому не дружні Туреччині, постаралися один одного взаємно знищити.

З курдами ситуація така: справа в тому, що в Сирії проживають курди, етнічно і в мовному плані близькі до турецьких. Це курди, які розмовляють мовою курманджі, і серед них дуже популярна була свого часу Робоча партія Курдистану. Це партія, яка виступає за створення курдської національної держави, в тому числі на території Туреччини. І, оскільки свого часу Асад-старший, а потім і молодший, були туркам вороги. Сирія вважала, що Туреччина незаконно окупує територію Хатая, це такий маленький вілайєт, така невелика територія Туреччини на самому півдні країни, то, оскільки Туреччина була і залишається членом НАТО, а Сирія, швидше, мала добрі відносини з Радянським Союзом, то Асади підтримували ці курдські прагнення, і на території Сирії навіть були бази, в тому числі тренувальні бази, для бойовиків РПК.

Однак згодом Ердоган почав політику пом'якшення щодо курдів, розпочав діалог, і цей діалог, можна сказати, увінчався успіхом - на території Туреччини припинилася війна з курдами, був посаджений у в'язницю їх лідер Абдулла Оджалан, він до цих пір знаходиться у в'язниці, і, дійсно, можна говорити про такий собі діалог між курдами і центральною владою в Анкарі. Однак зараз, коли з Сирії на територію Туреччини приходить велика кількість курдів, які до Туреччини нічого хорошого не відчувають, зрозуміло, це туркам було б не дуже вигідно, і тому, судячи з усього, вони зважилися на таку складну гру: з одного боку, вони курдських біженців приймають, з іншого боку, явно з небажанням. Давайте порівняємо нинішніх біженців з сунітськими біженцями від режиму Асада, яких вони приймали.

Курди в цілому під час арабської революції в Сирії не підтримали жодну із сторін, і не билися з військами Асада, і тому, звичайно, такі союзники туркам не потрібні. І тому на кордоні з Сирією ситуація з біженцями досить сумна. Інша справа, що Анкара може не впоратися з такою складною грою з багатьма невідомими, і не зможе грати на всіх цих політичних силах конфлікту, і, цілком можливо, закінчиться це поразкою.

Російська служба Бі-Бі-Сі: Олександр Анатолійович, а от з рішенням меджлісу на тому тижні, згідно з яким може технічно, в усякому разі, щось статися, якщо трошки потеоретизувати на цю тему, чи може, в якості одного з варіантів, Анкара зараз скористатися сформованим станом речей для того, щоб налагодити відносини зі своїми курдами? Грубо кажучи, підтримати їх проти "Ісламської держави", натомість зажадавши, я не знаю чого, в принципі перемир'я у них вже рік як триває, але, напевно, його можна розвивати і далі.

Олександр Сотниченко: Теоретично це можливо. Я думаю, що рішення ще не прийнято, але це один з можливих напрямків. У всякому разі, в Туреччині є значне курдське лобі, в тому числі і в правлячій партії, партії Справедливості і розвитку, чинить тиск на центральний уряд, вимагаючи підтримати курдські прагнення, підтримати курдів, тим більше, що курди зараз і тримають цю межу, значна кількість курдів з Туреччини вирушила добровольцями воювати проти "Ісламської держави".

Але, тим не менш, є свої прихильники й у армії "Ісламської держави", хоча не можна сказати, що вони симпатизують відкрито, але проте в ряді східних провінцій вже були зіткненні між курдами і турецькими салафітамі, які є прихильниками "Ісламської держави" . Досить велика кількість турок, звичайно, неофіційно, воює в рядах "Ісламської держави". І знову ж таки, нафтовий фактор - Туреччина зараз купує у "Ісламської держави" - за неофіційною інформацією - нафта за зниженими цінами, тому, напевно, однозначного рішення тут бути не може, і Анкара до останнього намагатиметься лавірувати між цими різними силами конфлікту.

Російська служба Бі-Бі-Сі: Тут є ще один аспект, якого у нас є час трошки торкнутися. Справа в тому, що, крім складнощів, пов'язаних з ситуацією в регіоні, у Туреччини є ще певні союзницькі зобов'язання перед Європою, хоча б як у країни-члена НАТО. Хоча з іншими європейськими інститутами країна пов'язана в меншому ступені. З одного боку, Вашингтон, взагалі Захід, активно сирійських курдів не підтримує, з іншого боку, невідомо, як довго ще вони дивитимуться на відносну прозорість турецьких кордонів для добровольців, які відправляються воювати в ту ж Сирію. У якийсь момент вимоги можуть бути посилені, і що тоді?

Олександр Сотниченко: Я не думаю, що вимоги будуть посилені, і не слід перебільшувати значення членства Туреччини в НАТО. Туреччина за останні десять років здійснила ряд кроків по дистанціюванню і від НАТО, і від Європейського союзу, при риториці, навпаки, проєвропейській, тому Туреччина намагається діяти як незалежна держава, дотримуючись, в першу чергу, своїх інтересів.

Те рішення, яке прийняв турецький парламент, пов'язано з тим, що Туреччина хоче по можливості брати участь в цьому конфлікті на своїх кордонах, але, тим не менше, я не думаю, що вони будуть надавати свої бази для іноземних військових. Хоча таке рішення теж прийнято, що це можливо, але по можливості вони намагатимуться діяти незалежно. Я, наприклад, не впевнений в тому, що турецькі літаки будуть разом з американськими і британськими бомбити джихадистів, скоріше, це буде якась своя гра, але, тим не менш, в рамках коаліції.

Російська служба Бі-Бі-Сі: Ну, якщо до цього дійде, то Туреччина зможе дозволити собі і наземну операцію, просто тому, що, по-перше, це відбувається безпосередньо на її кордонах, і, по-друге, населення буде незадоволено трупами, які привозили з війни, але такого сплеску суспільного обурення, як це сталося б у США, не буде. І в цьому зв'язку питання завершальне: як довго ще Анкара буде чекати і лавірувати, оскільки, судячи з того, як розвиваються події, вже через кілька місяців треба буде вирішувати - чи боротися з "Ісламською державою", чи укладати з нею договір про дружбу і співробітництво?

Олександр Сотниченко: У Сирії є одна точка, яка є дуже важливою для турецького уряду - це могила Сулейман-Шаха (це один із засновників Османської династії), і офіційно, за міжнародними угодами, територія могили є територією Туреччини. І в разі, якщо бойовики "Ісламського держави" будуть активно претендувати на цю територію, захоплювати цю гробницю, Туреччина зобов'язана буде втрутитися. І тоді, мабуть, ситуація придбає непередбачуваний характер. Але я думаю, Туреччина буде лавірувати до останнього, оскільки не хоче сваритися з основними учасниками подій в цьому регіоні і продовжуватиме свою політику щодо Башара Асада. Поки в цьому відношенні турецька риторика не змінилася.