Криза в Україні і заморожені конфлікти Кремля

Від моменту розпаду СРСР Росію звинувачують у дестабілізації колишніх радянських республік, щоб тримати їх у своїй орбіті.

Генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен заявив BBC News на саміті Альянсу в Уельсі, що президент Володимир Путін хоче мати "затяжні, заморожені конфлікти у сусідів", аби зупинити інтеграцію колишніх своїх сателітів до ЄС та НАТО.

За його словами, саме тому Росія анексувала Крим та дестабілізує ситуацію на сході України.

Задум полягає у тому, щоб кривавий територіальний конфлікт без перспективи вирішення був поставлений на паузу, а Росія могла забезпечувати там мир на своїх умовах.

Прикладами такої політики він назвав відколотий від Молдови район Придністров’я та грузинські бунтівні республіки Абхазія та Південна Осетія.

Аналітики додають до цього переліку Нагірний Карабах, навіть якщо роль Росії у цій давній суперечці між Вірменією та Азербайджаном відкрито не простежується.

Мешканці цих територій "із замороженим конфліктом" часто називають саме Росію благодійником та покровителем, а росіяни почувають обов’язок перед колишніми співвітчизниками та будь-ким, хто "лояльний" до старого СРСР.

Моделі втручання

Які ознаки того, що Росія прагне "заморозити" конфлікт у своїх інтересах?

"Можна простежити кілька моделей, як Росія втручаються у справи на своїй периферії", - заявив Майкл Сесір, експерт з питань цього регіону з Інституту досліджень міжнародної політики Філадельфії.

"Москва навчилася використовувати операції з "м’якого впливу", щоб створити потребу у "захисті" зі свого боку", - каже експерт.

Для Майкла Сесіра некласичні та різноманітні методи, які Росія використала на сході України, є "гібридною війною", й були випробувані раніше "по всій російській периферії".

"У Грузії, Молдові та навіть Азербайджані Москва допомогла культивувати умови для розпалювання сприятливих умов для сепаратизму, навіть якщо у населення немає єдності у підтримці таких настроїв, як показують опитування в Україні", - вважає експерт.

Він вказує, що коли сепаратисти переходять до збройного конфлікту, то у Москви є навички, як передавати зброю, допомогу та волонтерів, аби підтримувати сили та можливості сепаратистів.

Для доктора Ігора Сутягіна, експерта з питань стосунків Росії-США з Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень, Придністров’я та Нагірний Карабах є найкращими прикладами політики Кремля з "заморожування" конфліктів.

"Спочатку це була просто тимчасова політика, проте потім це виявилось ефективним інструментом та стало стандартним важелем російської політики. Заморожені конфлікти стали важелями впливу Кремля на політику сусідніх країн", - вважає експерт.

Цю модель можна простежити навіть у персоналіях, які залучені до конфліктів.

У липні Володимир Антюфєєв став заступником прем’єр-міністра самопроголошеної "ДНР" у Донецьку.

Пан Антюфєєв є колишній командиром радянського спецназу в Латвії та зіграв ключову роль у боротьбі повстанців Придністров’я, коли переважно російськомовна територія повстала проти молдовського націоналізму на початку 1990 років.

Як Росія може виграти від зміцнення цих зон постійної нестабільності?

З одного боку, це стратегічна мета обмеження поширення НАТО, адже наявність невирішеної територіальної суперечки з сусідами унеможливлює вступ до альянсу.

"Вступ України до НАТО зараз неможливий, адже ніхто не може приєднатися до альянсу поки не вирішить свої територіальні проблеми з сусідами", - вважає пан Сутягін.

Андрій Піонтковський, російський експерт з питань Росії, який критично ставиться до президента Путіна, вважає, що керівник країни має особистий інтерес у збереженні нестабільності в Україні з її орієнтацією на ЄС.

"Його найвища мета – бути пожиттєвим президентом. Тому Україна не має права стати демократичною й економічно відкритою країною. З точки зору Путіна, це може створити поганий приклад для Росії", - заявив експерт ВВС News, нагадавши, що Путін перебуває при владі третій термін.

Сепаратисти на сході України будуть наполягати, що причиною всьому були українські націоналісти, які переступили через демократію та призвели до конфлікту в Україні відсторонивши від влади "їхнього" проросійського президента Віктора Януковича.

Якщо витоки цих конфліктів є предметом суперечок, то це і є успіхом політики Кремля з дестабілізації.

Спроби і правда?

"Початковий план для Криму був не незалежність, але більша автономія та напівнезалежність", - вважає пан Сутягін.

"Коли Кремль піддався спокусі анексувати Крим, виникла необхідність замінити цей регіон іншим, на сході. Проти інтересів Кремля анексувати територію, адже невирішений конфлікт дає йому можливість впливати на країну", - стверджує Ігор Сутягін.

Тим не менше російська анексія Криму є найкращим прикладом "невирішеної територіальної суперечки", який вказаний у статуті НАТО як перешкода для вступу до альянсу.

За словами Сутягіна, війна у 2008 році, коли Грузія спробувала силою повернути Південну Осетію, закінчилась для Росії поразкою. Адже Абхазія та Південна Осетія оголосили про незалежність, а Росія їх визнала.

"Грузія де-факто визнала, що втратила ці республіки, тому Кремль втратив дуже важливий важіль впливу на вектор руху Тбілісі", - стверджу пан Сутягін.

Якщо дійсно є політика Кремля тримати "заморожені конфлікти", це виглядає як бажання лідера Росії.

Ця політика навряд чи зміниться найближчим часом.

"Стратегія Росії підтримки зовнішніх союзників та використовування їх тяжкого становища як привід для війни є старою стратегією, яка походить ще з царських воєн на південному напрямку", - вказує пан Сесір.

Він нагадує, що релігійне питання стало причиною захоплення Росією Грузії за часів короля Гераклія другого, коли мусульмани нападали на місцеве православне населення. Початок кримської війни також мав релігійне підґрунтя, коли Росія звинуватила Османську імперію в ущемленні православних на Святій землі.

"Це не нова стратегія для Росії", - резюмував експерт.

BBC News звернулася до міністра закордонних справ за коментарем щодо звинувачення Росії у використанні "заморожених конфліктів" як інструмента своєї політики. Втім, ніхто не надав жодних безпосередніх коментарів.

Аналіз Придністров'я

Майкл Бобік, дослідник Центру російських та східноєвропейських досліджень Університету Піттсбурга

Росія виконує одночасно ролі агресора, гаранта і миротворця в Придністров'ї. Коли російські війська вторглися на стороні сепаратистів під час "неоголошеної війни" з Молдовою в 1992 році, вони одержали військову перемогу і нав'язали мир, який підтримували російські "миротворці".

Громадян Придністров'я заохочували до ролі російських "співвітчизників", які підпорядковувались потенційній російській гуманітарній/військовій інтервенції. Росія забезпечує економічні субсидії, фінансує інфраструктуру і надає всім пенсіонерам додаткові 15 доларів (9,30 євро) на місяць. Це величезна сума для людей, у яких немає нічого.

Бути "громадянином Росії" ідеологічно вигідно на противагу громадянству найбіднішої країні в Європі, хоча більшість придністровців мають кілька паспортів. При цьому молдавське громадянство стає все більш популярним, бо дає безвізовий режим з Європою.

"Заморожений" конфлікт надає Росії де-факто право вето щодо молдовського політики.

Життя в "замороженому" Придністров'ї

Юлія Жукова, 25, студентка-фармацевт

Попри певні стереотипи, Придністров'я - це тиха, цивілізована, миролюбна країна, навіть якщо її досі не визнали. Невизначеність щодо статусу створює проблеми з документами, грошима, тощо. Щоб поїхати за кордон громадянин Придністров'я повинен приймати громадянство іншої країни, в основному Росії, Молдови та України.

Відсутність визнання шкодить також економіці. Молоді люди, які не бачать тут перспектив, часто їдуть з країни у пошуках кращої роботи та оплати праці.

Моя країна - Росія, так що я громадянка цієї країни на додаток до Придністров'я, де я народилася. Росія підтримує нас багато в чому, від поставок безкоштовного газу до будівництва нових шкіл і дитячих садків.

Звичайно, події в Україні вплинули на нас. Наприклад, Україна більше не дозволяє перебувати нам на своїй території, особливо тим з нас, хто має російські паспорти. Якби не Молдова, нам би перекрили шлях повністю. Громадяни тут в основному мають хороші відносини з Молдовою.

Аналіз Південної Осетії і Абхазії

Майкл Сесір, науково-дослідний інститут зовнішньої політики, Філадельфія

Роль Росії в Південній Осетії і Абхазії, принаймні частково, є засобом дестабілізації Грузії і перешкоди розширення НАТО, але це не повна історія. Це також стратегічно важливий важіль, який Москва може використовувати для калібрування своїх відносин з грузинським урядом.

Визнання Росією незалежності Абхазії і Південної Осетії є проблематичним у багатьох аспектах. Можна припустити, що помилки цієї стратегії, принаймні частково призвели до рішення Росії зробити вибір на користь прямого приєднання Криму, а не "визнання" ще однієї маленької країни.

Обговорення можливості об'єднання Південної Осетії з Північною (і, отже, Росією) відкладається. В Абхазії, ситуація складніша. При всій своїй удаваній незалежності, Абхазія залишається повністю залежною від Росії у сфері оборони, торгівлі та бюджетних трансферів. Але етнічні абхази будуть категорично проти будь-яких кроків у напрямку Російської анексії.

Аналіз Нагорного Карабаху

Річард Гірагосян, директор Центру регіональних досліджень, Єреван

Розташований на стратегічно вразливому південному фланзі Росії, конфлікт щодо вірменського анклаву Нагірного Карабаху може стати наступним спалахом.

Росія вже давно "грає у всі ворота" у цьому конфлікті, який визначає глибокий розкол між Вірменією і Азербайджаном, виконуючи роль провідного постачальника озброєння всім сторонам, а також за допомогою свого дипломатичного "посередництва", яке, здавалося б, зробило трохи більше, ніж збереження статус-кво невирішеного конфлікту.

Але, як тільки карабаський конфлікт переходить від фази "замороження" в "киплячий" конфлікт, Росія зразу ж, схоже, готова одягти свій плащ посередника.

Президент Путін скликав лідерів Вірменії і Азербайджану в серпні для кормової лекції після поновлення зіткнень. Наступний етап цієї нової "путінської парадигми", мабуть, ще більш ризикований крок - бути єдиним арбітром конфлікту.