"Ополченці" та "терористи": війна слів триває

У міру того, як збройний конфлікт на сході України увійшов у затяжну фазу, словесна війна пережила певне упорядкування. У Москві, Києві та Донецьку склався усталений набір висловів, якими сторони характеризують ситуацію та атестують один одного.

Всі явно виявляють свої симпатії та антипатії. Різниця в ступені дипломатичності.

Лідери сепаратистів у заявах й інформаційних повідомленнях іменують своїх прихильників "збройними силами Донецької та Луганської народних республік", а опонентів - "бандерівцями" і "хунтою".

Для російських офіційних осіб і ЗМІ термін "збройні сили" неприйнятний. Його використання фактично означало би формальне визнання вищезгаданих "республік", до чого Москва не готова.

Хто вони?

Невідомо, отримали російські ЗМІ якісь вказівки чи керувалися принципом: у спірному випадку роби, як інші, але останнім часом масово і майже офіційно затвердилось означення "ополченці".

Авторитетний тлумачний словник Ушакова дає таке визначення: "Ополченець - військовослужбовець ополчення або військовозобов'язаний, зарахований до ополчення; ополчення - резерв збройних сил, який скликається тільки на час війни, має допоміжне значення і складається з осіб, які пройшли службу або з якихось причин звільнені від служби в постійних військах, але фізично придатні до військової справи".

Словник Ожегова обмежується констатацією: "Ополченець - людина, яка вступила в ополчення".

Згідно зі словником Ушакова, однозначно випливає, що ополчення може бути створено тільки законною владою. Згідно з Ожеговим, начебто, необов'язково.

Англійський еквівалент слова "ополчення" - "militia" - в наші дні найчастіше застосовується до незаконних збройних формувань в невизнаних державах.

Таким чином, російська сторона, свідомо чи стихійно, знайшла найвідповідніше, з її точки зору, слово. Прозоро натякнути на визнання "ополченців" як сторони, яка воює, і одночасно уникнути прискіпливих запитань з приводу формально-правового боку справи.

До того ж слова існують в історичному контексті. "Ополчення" у російській масовій свідомості асоціюється, насамперед, з народним ополченням часів Великої Вітчизняної війни і викликає позитивні емоції. Одразу згадується знамените: "Наше діло праве!".

Невтішне слово

У Києві противника звуть здебільшого "терористами", зокрема і на офіційному рівні.

Тут ситуація теж неоднозначна.

Терористи діють у підпіллі, шантажують владу вбивствами, вибухами і викраденням людей, не розрізняючи озброєних і беззбройних, представників держави і аполітичних обивателів. Їхня характерна риса - абсолютна нерозбірливість у засобах і принцип колективної відповідальності. Ті, хто, не ховаючись, воює з армією і поліцією, називаються інакше: повстанцями, бунтівниками, бойовиками.

Не випадково ВВС уникає слова "терористи" навіть щодо тих, хто такого визначення, у принципі, заслуговує: кому - терористи, а кому - борці за свободу.

У прагненні затаврувати ворогів найобразливіше та обізвати якомога гірше офіційний Київ не одинокий.

У Росії широко практикується звичай, який походить з часів громадянської війни: називати всіх озброєних супротивників влади "бандитами".

У середині 1990-х років серед міліцейських офіцерів, які були тимчасово відряджені до Дагестану з центральної Росії, був на слуху аматорський вірш: "Тут добро і честь забуті, а народ звик до брехні. Називають тут бандита модним словом "бойовик". Автор чудово відчував словесні нюанси і хотів висловлюватись саме так.

Україна апелює, перш за все, до західних політиків і публіки і надає перевагу слову "терористи", знаючи, що для світової спільноти це абсолютний негатив.

На думку об'єктивних спостерігачів, найбільш термінологічно і політично точним в даній ситуації було би слово "повстанці", але вживати його не хочуть ні Москва, ні Київ, ні вони самі.

Різний тон

Щодо українських силовиків найбільш загальновживаним в Росії стало слово "карателі". Рідко яка-небудь інтернет-публікація обходиться без нього, зокрема і на державних сайтах vesti.ru і "РИА "Новости".

Під час громадянської війни і відразу після неї радянська влада цілком офіційно називала каральними військові частини, виділені для придушення селянських виступів, мабуть, не знайшовши в цьому слові нічого гідного осуду.

Але в сучасній Росії воно, так само, як "ополченці", сприймається в контексті Великої Вітчизняної війни, асоціюється з есесівцями та їх місцевими поплічниками, і, безумовно, є сильною образою.

Примітно, однак, що російська держава останнім часом пом'якшила риторику.

Нещодавно Володимир Путін іменував керівництво сусідів " хунтою", а Дмитро Медведєв – "тими, хто називає себе владою".

З середини червня Петро Порошенко став для Москви президентом без лапок. У заяві МЗС РФ з приводу інциденту 13 липня щодо снаряду невідомої приналежності, який залетів на російську територію, йдеться про "українську сторону".

Аналогічна ситуація спостерігається з іншого боку кордону. Про "російських агресорів" говорять і пишуть коментатори та громадські діячі. Офіційні особи не приховують своє ставлення до відбирання Криму та підтримки Кремлем донецького і луганського сепаратизму, але надають перевагу нейтральним словам: "Росія", "російське керівництво", "Москва".

Переломними моментами, очевидно, стали президентські вибори в Україні та відкликання даного президенту Росії Радою Федерації дозволу на використання збройних сил на українській території.

При всій взаємній антипатії політики двох країн, ймовірно, усвідомили неминучість подальшого співіснування.

Найрізкіші випади в словесній війні, які виділяються із загальної тональності, дозволили собі колишній міністр закордонних справ України Андрій Дещиця і радник Володимира Путіна Сергій Глазьєв.

Глазьєв в інтерв'ю ВВС в кінці червня <link type="page"><caption> назвав</caption><url href="http://www.bbc.co.uk/ukrainian/politics/2014/06/140627_glaziev_poroshenko_nazi_ak.shtml" platform="highweb"/></link> Порошенка "нацистом".

А Дещиця, коли підійшов до учасників акції біля російського посольства в Києві 14 червня, заявив, що повністю поділяє їхнє ставлення до Путіна, і вжив щодо російського президента непристойне слово, модернізувавши популярну в Україні футбольну кричалку.

Дещиці його президент вказав на профнепридатність. Вчинок Глазьєва залишився без наслідків.