Слов’янськ - Краматорськ - Добропілля: три міста, три реальності

Уявляти собі зараз Донбас як охоплений полум’ям сепаратизму регіон – не зовсім правильно.

Протест на сході України має різне обличчя у різних частинах Донецької області. А до деяких районів "воєнний стан" навіть не дійшов.

Слов’янськ: не можеш прокинутися

Слов’янськ, який міністерство внутрішніх справ називає найнебезпечнішим містом в Україні, - не те місце, де сміятимуться над "хітом" соцмереж - "фотожабами" з візитівкою Яроша.

У вівторок у церкві на центральній площі міста відспівували трьох місцевих, які загинули у Великодню ніч на одному з блокпостів. Багато людей, незважаючи на інформацію від київської влади та спростування від самого "Правого сектора", не сумніваються: вбивці – члени саме цієї організації.

Розпач і сльози виглядають однаково – і коли на прощанні з "Небесною сотнею" ридав київський Майдан, і коли коридором із сотень мешканців Слов’янська до церкви проносять труну з 23-річним хлопчиною.

"Хочемо, щоб нас залишили у спокої. Щоб про нас перестали говорити неправду – і українські канали, і російські", - зі сльозами на очах розповідає місцева мешканка журналістам.

Поруч стоять ще дві жительки Слов’янська. Одна стиха каже іншій: "Таке враження, що ти спиш і не можеш пробудитися від страшного сну".

У натовпі біля церкви – як місцеві чоловіки та жінки, так і "зелені чоловічки" у балаклавах з автоматами Калашникова. Переважна більшість з них не мають на камуфляжних костюмах жодних розпізнавальних знаків, однак у одного - на рукаві прапор у вигляді синьої, жовтої та червоної горизонтальних смуг.

"А що це за прапор?" - питаю, набравшись сміливості.

"Великого війська Донського", - неохоче каже той.

"А де штаб цього війська?" - уточнюю.

"Новочеркаськ", - відрізає людина у камуфляжі і усім своїм виглядом показує, що продовжувати розмову не збирається.

Слов’янська міськрада оточена акуратною барикадою з мішків з піском та обтягнута металевою сіткою. У барикаді навіть є бійниці, через які у разі потреби люди могли б відстрілюватися. До будівлі входять і виходять люди з автоматами – в масках і без. Деякі під’їжджають на автомобілі, на якому напис "Міліція" завішений полотнищем з написом "Народне ополчення Донбасу".

Самопроголошений "мер" Слов’янська В’ячеслав Пономарьов пересувається по місті у "Шкоді" без номерних знаків. Його всюди супроводжує чорнявий парубок з автоматом. Коли "народний мер" перебуває всередині "штабу", його охоронець залюбки фотографується з дівчатами на фоні величезного прапору "Донецької народної республіки" на барикаді.

"Народний мер" у нинішніх обставинах виконує функції і законодавчої, і виконавчої, і судової влади. Він же вирішує долю громадян, яких за підозрою у шпигунстві та провокаціях приводять до "штабу" свідомі місцеві мешканці.

Скажімо, прямо під час відспівування загиблих дві жінки помітили підозрілу дівчину, яка дивно себе поводила: блондинка їла біля церкви "Снікерс". Підійшли поцікавитися. Виявилося, що іноземна журналістка.

Почала дзвонити комусь, говорити російською з англійським акцентом. Про всяк випадок взяли під руки і силоміць повели до "штабу". А коли дівчина намагалася кликати по допомогу, одна з жіночок била її букетом тюльпанів по губах.

"Народний мер" швидко розібрався у ситуації, і дівчину відпустили.

"Сталося непорозуміння, але ви повинні розуміти: ситуація в місті напружена, і люди насторожено ставляться до іноземців, які можуть виявитися не тими, за кого себе видають", - каже пан Пономарьов.

"Не шукайте тут смажених фактів, показуйте краще нашу красу. Будете показувати гидке – будемо прощатися", - "інструктує" він журналістів біля будівлі "штабу".

Смерть - фашизму, бій - наркоманії

"Не вірте, що тут люди проти них, - показує чолов’яга, що сидить на лавці на центральній площі міста на забарикадовану міськраду. – Таких тут одиниці". І інцидент у великодню ніч, здається, тільки додав місцевим рішучості у готовності оборонятися проти "навали" з боку "Правого сектору", Нацгвардії і "київської хунти".

Хлопець з перев’язаною головою в куртці з капюшоном розповідає, що був у злощасну великодню ніч на місці стрілянини, але встиг сховатися за бетонною плитою, і куля зачепила його по дотичній: "А зараз усім селом другу барикаду зводимо".

"Ми ж за єдину Україну насправді, - гучно пояснює журналістам похилого віку білявка. – Ми не збираємося від’єднуватись. Але нас починають ображати, нас не чують. Я, наприклад, в Європу не хочу".

"Тут ніхто не хоче!" - кричать всі навколо. Жінка витримує паузу і продовжує.

"Я життя прожила, маю досвід, і бачу, що звідти йдуть погані віяння. Раніше була цензура, і було добре – всі лайливі слова звідусіль вирізали. А зараз подивіться будь-який американський фільм. Та мені як колишньому педагогу молодь шкода!" - мешканці Слов’янська біля церкви підтримують землячку.

Щойно автобуси з трунами від’їжджають від церкви, сивий чолов’яга з мегафоном в руках прямо зі сходів храму звертається до натовпу.

"Ми знищимо "Правий сектор", ми знищимо націоналізм. Ми знайдемо вбивць і судитимемо їх народним судом у Слов’янську. Правда з нами, Бог з нами, ура, товариші!" - у відповідь йому скандують "Росія, Росія!"

"Приїжджайте на блокпост, допомагайте їжею, копієчкою" - продовжує дідусь. Йому аплодують.

"Смерть - фашизму, бій - наркоманії, алкоголізму і всім олігархам!" - закінчує він промову. Люди потихеньку розходяться.

Краматорськ: оманливий спокій

Барикада на центральній площі Краматорська зовсім не схожа на акуратну конструкцію з мішків у Слов’янську і нагадує донецьку лінію оборони ОДА – це навалені покришки та дошки.

У цьому місті "гаряча точка" - міський відділ міліції. Захоплений раніше, сепаратисти віддали його назад в руки міліції, однак у понеділок увечері навідалися знову.

"Прийшли озброєні автоматами люди, представилися "Самообороною Донецької народної республіки". Сказали, що міськвідділ переходить під їхній контроль", - пояснює журналістам майор Сергій Келеман.

Поруч з ним, але так, щоб не потрапляти в об’єктиви телекамер стоїть чоловік у камуфляжі й масці з автоматом. Він уважно слухає, що саме розповідає пан Келеман.

Зараз на вході до міськвідділу стоять чотири пластикові стільці. На них сидять "ополченці" - місцеві хлопці років по 20-25.

"Ми сюди увійшли, щоб не було провокацій. А то, як у Слов’янську, приїде "Правий сектор, їх розстріляє, а потім скажуть, що це "Самооборона Донбасу" зробила", - пояснює один з них.

За словами майора Келемана, на роботі зараз перебуває близько десятка міліціонерів з 380 співробітників.

Зброї у міліціонерів немає, проте вони все одно намагаються реагувати.

"Зброя ніколи не була нашою головною силою, - усміхається майор. – Сила переконання!"

"Багато хто, коли дзвонить на 102 і дізнається про нашу ситуацію, каже: не треба виїжджати, ми розберемося самі. Наприклад, йдеться про конфлікти між сусідами", - каже він.

Чи не зріс у зв’язку з останніми подіями рівень злочинності у місті? "Скажімо так, оперативна обстановка ускладнилась", - розповідає Сергій Келеман. Чоловік у камуфляжі за його спиною киває головою.

Інший співробітник міліції, з яким вдалося поговорити трохи осторонь – без камери – описує ситуацію емоційніше.

"500 стволів після першого захоплення пішло в нікуди. Біля ломбарду явне пожвавлення – несуть планшети, іншу техніку. В інших обставинах там би перевірили документи, але зараз цим ніхто не переймається", - каже співробітник МВС.

Невідомою залишається і доля начальника міськвідділу, якого вивезли з відділку після останнього захоплення – про це майор Телеман розповідає без тіні посмішки на обличчі.

"І як це все закінчиться, коли ви звідси підете?" - питаю у одного з "ополченців" без маски і без зброї в руках. Він місцевий, вчиться на інженера, підробляє офіціантом, зараз у відпустці за власний рахунок, бо власник ресторанчику вирішив поки що прикрити бізнес.

"Та от референдум проведуть, та й, мабуть, заспокоїться. А ні – то чекатимемо наказу", - каже він.

Добропілля: інший Донбас

За 50 км не найкращими дорогами та у двох блокпостах від Краматорська розташоване Добропілля – шахтарське містечко, з вигляду – абсолютно нетиповий райцентр Донецької області.

Над міськрадою – будинком в оточенні трохи облізлих хрущовок, - майорить український прапор. На площі перед осередком місцевої влади граються діти. Жодних барикад.

"Чому нічого не відбувається?" - розмовляю з охоронцем міськради.

"Та, мабуть, тому, що народ тут такий, спокійний. Випити трохи – це так, але це ж специфіка шахтарської професії. Але щоб кудись іти, щось захоплювати – це не до наших", - розповідає він.

Віктор Дерипаско, мер, який керує містом упродовж останніх 14 років, каже, що з "Донецької народної республіки" днями приїжджали поговорити.

"Вони вимагають провести референдум. А я їм кажу: ви хочете – ви і проводьте. Закону немає, комісій немає, рішення облради немає", - переповідає він розмову.

"Я їм сказав: прапор ви можете поміняти, але наступного ранку прийдуть інші, і його знову повісять. І що?" - мер міста каже, що щонайменше половина мешканців Добропілля виступають за соборну Україну. А місцеві активісти навіть організували минулого тижня свій Автомайдан з кількох десятків машин.

Того, що активісти проголосять свого "народного мера", пан Дерипаско теж не боїться.

"Щоб виплатити зарплату бюджетникам, платіжки має підписати виключно міський голова. За пару тижнів Слов’янськ і Краматорськ теж стикнуться з цією проблемою – я в цьому впевнений", - каже він.

Звичайно, місцеві жителі налякані тим, що відбувається у сусідніх районах, і перебувають насторожі.

Днями повз місто рухалася колона десантників з Житомира, яких передислоковували на схід України, розповідає перехожий біля міськради. Зупинилися на кільцевій. Їх побачили шахтарі, які якраз поверталися з роботи до міста.

Добропіллям моментально поповзли чутки: американські спецпризначенці, російське вторгнення, "зелені чоловічки".

"А вони ще й пізно увечері виїхали в місто цілодобовий магазин шукати. Уявляєте собі: під’їжджає Хаммер, з нього хлопці в камуфляжі і в магазин за ковбасою?" - сміється чолов’яга.

"Так, було", - підтверджує охоронець міськради і затягується.

"Але повирувало і заспокоїлось. У нас так завжди. Бунт тут може бути тільки в одному випадку – якщо хоч одну шахту закриють. Тоді людям не буде, куди діватись, і всяке може бути. А до того – будемо жити як жили", - каже він.