Як у Харкові лікують дітей із зони АТО

У Харківській обласній дитячий лікарні немає відділення, де б не було пацієнтів із зони АТО. Від "маленької" реанімації, як тут називають відділення для новонароджених, віком до 28 днів, - до хірургії.

Це не тільки біженці і переселенці. Багато родин домівки не покидали, а виїхали вимушено - лікувати дітей. Після одужання вони мають намір повернутися назад.

Якщо буде куди повертатися

Світлана Клочко сидить на лікарняному ліжку поряд з крихітним немовлям. Дівчинка підключена до страхітливого апарату, і мати щохвилини турботливо поправляє крапельницю.

Дитина народилась два місяці тому в Луганську, пологи були нормальними, але згодом виявилась складна патологія, і місцеві лікарі вже не могли допомогти - направили до Харкова.

Дорогу Світлана згадує з жахом. Швидка везти породілля з дитиною відмовилась. Виїжджали з регіону власною машиною, а на межі з Харківщиною зустріла санавіація, доправила до лікарні.

В Луганську залишилась вся родина, - розповідає Світлана: "Там важко. І ситуація стає страшнішою. Ми поки що тут і, чесно кажучи, хвороба дитини дуже відволікає мене. Але я хочу додому… якщо буде куди повертатися".

В сусідній палаті готується до виписки Оксана Ковальова з сином Єгором, мешканці міста Слов’янськ. Оксана народжувала на Харківщині, в найближчій "безпечній" лікарні міста Ізюм: "Дитина надто велика – 4,5 кілограми, 58 сантиметрів", - з гордістю каже мати. – "Стрімкі пологи, асфіксія була… І нас наступного дня направили сюди, в спеціалізовану лікарню".

Єгор в цей час мирно спить на руках в матері. "Це він зараз такий мирний, а вночі – показує характер", - не зрозуміло, скаржиться чи хвалиться сином Оксана.

Вона розповідає, що визволене місто оговтується після війни: відновлюється постачання світла й води, потроху ремонтують школи, лікарні, житлові будинки. І додає, що не шкодує, що не покинула домівку в найстрашніші часи.

Тільки турбувалась про тоді ще ненароджену дитину, тому народжувати вирішила все ж таки в сусідньому регіоні.

Ті, що дають життя

Малюків на "наших" і "не наших" у реанімації не ділять: лікарям байдуже, з якого регіону пацієнт, а "документами та статистикою займається адміністрація". Вирізняють кількох, за якими їздили "в зону" - у складних випадках, коли навіть швидка не довезла б дитину до лікарні.

"Був хлопчик з Луганської області, з вадою серця", - розповідає Михайло Перхун, завідувач відділення.

"Його якось довезли до Сватова, і туди ж виїхала наша неонатальна бригада. В неї реанімобіль облаштований такими самими апаратами, як ці. І ми його везли сюди, у відділення, вже в дорозі надаючи допомогу", - каже лікар.

Реанімація для немовлят – особливе відділення. Тут пацієнти віком від кількох годин і вагою від 500 грамів. Тут взагалі немає ліжок.

Великі, наповнені світлом кімнати, в кожній – два інкубатори з малюками і звичайний письмовий стіл для лікарів. Вони, розмовляючи, весь час прислухаються до сигналів апарату: чи не змінився ритм.

Батьків сюди не пускають. Мати побачить дитину, коли загроза минеться, немовля зможе жити без штучної вентиляції легенів – тоді вони разом стануть пацієнтами "звичайної" інтенсивної терапії.

Особлива палата

15-річна Саша Лукова одужує в одній палаті з маленьким братиком - Дані 4 роки, і племінницею – Поліні трохи більше року. Ці троє дітей – єдині на всю лікарню справжні жертви війни – постраждали від вибуху снаряду. Його на подвір’я приніс 17-річний підліток, один із старших братів великої родини.

"І він випадково чи впустив снаряд, чи я не знаю. Я не дуже добре пам’ятаю. І потім я дивлюся… Там був велосипед, так його на три шматки розірвало. І всі лежали чорні, обгорілі, і все було в крові", - розповідає Саша.

Надзвичайна пригода сталася у селі Берестова (Донецька область, Артемівський район) 29 липня. В зону ураження тоді потрапили дев’ять людей, троє з них загинули.

У Олександри відкритий перелам ноги та чисельні осколкові поранення. Найстрашніший її спогад – дорога в лікарню, коли на вибоїнах доводилось тримати зламану ногу.

Проте саме Саша оговталась швидше своїх маленьких сусідів по палаті. Поліна і Данилко погано реагують на незнайомих людей, особливо на чоловіків. У відділенні подбали, щоб із персоналу з ними працювали переважно жінки.

Про Сашу ж лікарі розповідають: вона охоче спілкується, багато жартує, коли стала на милиці - завела знайомства в кожній палаті відділення.

"З дівчинкою в сусідній кімнаті вони вигадали, що металеві прути апарату Ілізарова, що стирчить у Саші з ноги – то телевізійна антена, і вимагали телевізор", - каже співробітниця відділення.

Не біженці і не переселенці

За даними харківської мерії, нині в місті перебувають десять тисяч біженців із зони АТО. Цифра приблизна, оскільки єдиного реєстру переселенців немає: в кожній установі, державній структурі, волонтерському центрі – свої списки.

За оцінкою заступника мера Харкова Світлани Горбунової-Рубан, за останні місяці навантаження (а значить – і витрати) на, наприклад, міську медицину зросло принаймні на 50% відсотків. Проте лікарям навіть на думку не спадає відмовити комусь у допомозі:

"Ми намагаємось позбавити цих людей будь-яких додаткових витрат. Нам це фантастично важко дається. Ось дивіться, в нас на обліку зараз 368 вагітних жінок з Донбасу. І 84 вже народили! А ви ж розумієте, що таке пологи? Це і набір, і придане, і колиска, і підгузки, і дитяче харчування, зрештою, харчування самої матері", - розповіла Світлана Горбунова-Рубан.

Коріння проблеми, на її думку, - в термінології. Статус людей, які фактично є біженцями, юридично не визначений.

Бюджетні резерви майже вичерпані, адже ці витрати розраховуються з огляду на кількість громади, - пояснює заступник мера. Медицина, як і багато інших навколовійськових "тем", тримається на благодійниках і волонтерах.

Природній захист

В дитячій лікарні, у відділеннях для немовлят, де матері перебувають разом дітьми, лікарі не радять пацієнткам зловживати новинами: "Звістки "звідти" вони і так отримують. Цього і досить".

Тамара Забровська, завідувачка відділення патології новонароджених, стверджує, що у відділенні немає діток з хворобами, напряму спровокованими війною.

"Звичайно, коли все добре – до нас не потрапляють. Багато діток було у тяжкому стані. Проте це – ті вади, які трапляються і в мирні часи, нажаль. Максимум – в когось пологи трапились на кілька тижнів раніше", - розповіла пані лікар.

Лікарі пояснюють, що наша психіка міцніша, ніж ми вважаємо, а у породілль в екстремальні моменти спрацьовують захисні механізми.

"Вони так зосереджуються на своїх дітках, на їхньому здоров’ї, що майже не зважають на навколишні події. Їхній світ зараз – це дитина. І тому вони менше турбуються про те, що на них чекає", - резюмує Тамара Забровська.