Давні люди могли впадати у сплячку. Можливо, можуть і тепер
Автор фото, Getty Images
Стародавні люди, які жили на території Європи пів мільйона років тому, могли виробити відмінну стратегію виживання під час довгих зим льодовикового періоду: не виключено, що вони впадали у сплячку.
На цю думку антрополога Антоніса Барціокаса з Університету Фракії імені Демокріта наштовхнули численні останки гомінідів у печерах Сіма де лос Уесос на півночі Іспанії, пише кореспондент ВВС Леонід Лунєєв.
Ці печери стали одним із найважливіших джерел інформації при вивченні еволюції людини. Там виявили понад 7500 фрагментів кісток, які належали принаймні 29 древнім людям, яких часто відносять до виду Homo heidelbergensis - людина Гейдельберзька.
Однак, за словами Барціокаса, вчені, які досліджували ці останки, досі не враховували одну важливу деталь: ці кістки носять ознаки цілої низки захворювань, таких як рахіт, пов'язаних із нестачею вітаміну D. А це, на думку грецького антрополога, означає, що стародавні люди довгі місяці проводили без денного світла.
Спочатку, визнає Барціокас, він був спантеличений. Дійсно, брак світла, і, як результат, брак вітаміну D були характерні для жителів густонаселених міст, але аж ніяк не для давніх людей. Мірою вивчення цього питання дослідник виявив, що схожі захворювання часто відзначають у тварин, які впадають у сплячку в печерах, зокрема - у кажанів.
Барціокас і його іспанський колега Хуан Луїс Арсуага (їхні висновки опубліковані у виданні L'anthropologie) припустили, що гомініди, які жили в печерах Сіма де лос Уесос, теж зимували в печерах, впадаючи при цьому в сплячку.
Автор фото, Getty Images
"Ця ідея може здатися божевільною, але реальність часом і буває божевільною", - говорить учений і як приклад наводить наших далеких родичів-приматів - сірих мишачих лемурів (Microcebus murinus), які можуть на кілька днів впадати у сплячку.
Дуже може статися, вважає Барціокас, що пів мільйона років тому, на найхолоднішому етапі льодовикового періоду, гомініди змушені були анатомічно адаптуватися і протягом 50 тис. років щозими впадати у тривалу сплячку.
Вважають, що у всіх інших гомінідів для цього не було приводу: вони або жили в місцях з більш м'яким кліматом, або мали доступ до жирної тваринної їжі, що поповнювала нестачу потрібних елементів.
З ідеєю людської сплячки згодні далеко не всі вчені, які вказують на те, що у дефектів кісток можуть бути й інші причини, а більш конкретних доказів Барціокас надати не може. Однак нічого принципово неможливого з фізіологічної точки зору в цьому немає.
А Келлі Дрю з Аляскинського університету в Фербенксі взагалі вважає, що змусити впадати у сплячку можна і сучасних людей. Тільки потрібно це не для того, щоб пережити довгу холодну і голодну зиму, а для стабілізації і подальшої реабілітації жертв інфарктів та інсультів.
"Сплячка" полярників
Втім, сплячка у людей буває не лише фізіологічна, а й психологічна.
Раніше довгострокові дослідження психічного стану полярників, що зимують в Антарктиді, виявили існування унікального адаптивного механізму, який активізується при ізоляції людини в екстремальних природних умовах протягом тривалого часу.
Цей стан, відомий як синдром зимової сплячки, не обмежується тільки учасниками полярних експедицій.
Його ознаки спостерігали, наприклад, під час симуляції тривалого перебування на Марсі в ході експерименту "Марс-500".
"Наші спостереження можуть вказувати на існування стану психологічного глибокого сну", - говорить психолог Натан Сміт з Університету Манчестера, який брав участь у дослідженні.
"Більш ранні дослідження дають підстави припустити, що це захисний механізм проти хронічного стресу. Якщо ви знаєте, що перебуваєте у несприятливих умовах, але незабаром вони покращаться, ваша психіка підказує вам спосіб скоротити навантаження адаптації заради збереження енергії", - пояснює він.
Група вчених, серед яких був і Натан Сміт, вивчала психічний стан двох груп полярників, що зимують на франко-італійській станції "Конкордія", розташованій на Антарктичному плато на сході Антарктиди.
27 обстежуваних полярників зимували там протягом 10 місяців, зокрема в темні зимові місяці. Вони заміряли якісні параметри свого сну, заповнюючи спеціальні щоденники. Їхній психічний стан також фіксувалися за допомогою двох психометричних анкет.
Вчені виявили, що в зимові місяці - в умовах, коли полярники були змушені перебувати майже виключно в приміщенні, - якість їхнього сну й емоційні показники істотно знижувалися, але починали поліпшуватися з закінченням зими і потеплінням.
Ці зміни не особливо здивували вчених, але ось функціонування механізмів подолання стресу виявилося багато в чому несподіваним.
"Найбільш вражаючим результатом дослідження було відкриття, що в зимові місяці відбувається ослаблення всіх спостережуваних стратегій подолання стресу", - пишуть вчені у своїй статті, опублікованій в журналі Frontiers in Psychology.
Вчені розраховували побачити ослаблення активних форм поведінки в зимовий період (наприклад, здатностей вирішувати завдання) за рахунок посилення пасивних форм (наприклад, заперечення і депресія).
В реальності все відбувалося інакше. У зимові місяці послаблялися і активні, і пасивні форми подолання стресу, що призводило до загального зниження емоційної складової і зростання байдужості.
На думку дослідників, це підтверджують емпіричні дані про симптоми так званої зимової сплячки, які включають неуважність, туман в думках, дефіцит уваги і погіршення контролю над зовнішньою ситуацією.
