Від любові до ненависті. Феномен Арестовича

Позаштатний радник офісу президента і популярний політичний блогер Олексій Арестович пішов у відставку.

У вівторок вранці він написав заяву на звільнення за власним бажанням, опублікувавши фото заяви у своєму фейсбуку. Вдень його прохання задовольнили в офісі президента.

Відставка пов'язана з неперевіреною заявою Арестовича про обставини ураження російською ракетою житлового будинку у Дніпрі.

Увечері 14 січня Олексій Арестович в ефірі YouTube-каналу "Фейгін Live" розповів, що ракету, яка знищила частину будинку в Дніпрі, збили сили ППО України, після чого вона впала на висотну будівлю та вибухнула.

В українських повітряних силах заяву Арестовича спростували, заявивши, що українські військові не мають засобів, здатних збивати ракети Х-22. Це підтвердили і військові експерти.

Згодом Арестович пояснив свої слова недосипанням та нестачею часу на перевірку інформації, а за два дні написав заяву про відставку.

Внаслідок російського ракетного удару по Дніпру станом на вечір 17 січня загинуло 45 людей, серед них шість дітей, пошуки ще понад 20 зниклих безвісти тривають.

Феномен Арестовича

Святослав Хоменко, BBC

Феномен Олексія Арестовича під час цієї війни ще чекає на свого дослідника.

Важко знайти по обидва боки фронту людину, яка викликала б таку гаму настільки сильних і протилежних емоцій. Його вважають пророком і шарлатаном одночасно, його обожнюють і ненавидять, до нього поважно прислухаються і його прізвище використовують як ім'я загальне в зовсім непривабливих контекстах.

А може, правда, що Арестович і є всім цим одночасно?

Він прийшов в офіс президента Зеленського першого дня після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Від своїх джерел я знаю, що настрій в офісі був, м'яко кажучи, знервований. Поза межами офісу - близький до панічного. Сирени на вулицях, пробки на виїздах із великих міст, величезні черги у супермаркетах. Але, з іншого боку, вже в першу годину війни стало зрозуміло, що українці не зустрічають російську армію з квітами, а черги вишикувалися не лише до банкоматів, а й до військкоматів.

У цій ситуації президентська команда потребувала голосу, який від імені влади, з приміщення офісу президента доносив би мільйонам українців прості меседжі. Не панікуємо. Влада вдома. Росіяни брешуть щодо своїх феноменальних успіхів. Насправді ми чинимо опір. Все буде добре. Ми переможемо. Можливо, навіть дуже скоро. Тож не опускаємо руки. І не панікуємо.

В одному з інтерв'ю Арестович зізнавався, що в перші дні великої війни сам не до кінця вірив у настанови, які озвучував із телеекранів. Але українському суспільству, яке було не готове до війни такого масштабу, потрібно було заспокійливе. І Арестович уміло виконував цю функцію, завдяки чому застовпив за собою місце в українській навколовоєнній міфології: у перші місяці великої війни його портрет з'явився на пивних банках, його прізвище звучало у військових піснях, його образ був обіграний у десятках, якщо не сотнях мемів. Соцопитування показували, що Арестович став одним із лідерів суспільної довіри в Україні. Він купався у славі.

Але згодом заспокійливе було потрібно дедалі меншій кількості українців - війна надто щільно увійшла до їхнього життя. Та й комунікаційні потреби влади змінилися - систему інформування про те, що відбувається на фронті, офіційними спікерами, хоч і не такими милими, як Арестович, вибудували Збройні сили України.

І навіть після цього Арестович не зник з поля зору - швидше, пішов у відносно вільне плавання. Його щовечірні ефіри на каналі Марка Фейгіна досі набирають півтора мільйона переглядів.

Для певної частини суспільства, готової споживати тільки хороші новини з фронтів, він став чимось схожим на наркотик.

Ймовірно, певну роль Арестович грав і як інформаційна зброя Києва, спрямована на противника: більшу частину своїх ефірів він проводив російською, і навряд чи можна знайти контент, який демотивував би потенційних російських солдатів йти на війну більше, ніж фронтові зведення в його виконанні.

Але поступово до ефірів Арестовича накопичувалися претензії у змістовному плані. Його звинувачували в тому, що ніякого ексклюзивного доступу до інформації з фронтів він не має, він просто творчо переосмислює дані відкритих джерел. Символом некомпетентності Арестовича для недоброзичливців стала фраза "Два тижні, максимум три" - його відповідь на питання, скільки ще триватиме війна, навесні минулого року.

Йому висували претензії у недостатньому патріотизмі - він висловився на захист "хороших росіян" і виступав на захист російської мови в Україні майбутнього. Звинувачували в хайпі заради монетизації ефірів зі своєю участю та у недоречних політичних амбіціях: в інтерв'ю Дмитру Гордону він не виключив, що за певних обставин може взяти участь у президентських виборах.

А потім стався обстріл Дніпра. Фраза про те, що на багатоповерхівку на Набережній Перемоги могла впасти ракета, збита українськими силами ППО, озвучена Арестовичем і підхоплена російською пропагандою, - в той час як з-під завалів продовжували витягувати тіла жертв трагедії, - викликала обурення навіть серед його вчорашніх прихильників.

Спроба Арестовича вибачитись: мовляв, втомився я від ефірів, от і помилився - теж "не зайшла". Українські солдати в Бахмуті - ось хто втомився, а ти за мовою стежив би, дорікали йому.

Крові Арестовича вимагали так голосно, що для команди Зеленського збитки від його збереження в обоймі (причому відносній обоймі, до найближчого кола соратників Зеленського він і так не входив) явно переважував гіпотетичну користь від володіння таким активом, який явно став токсичним. Цим, швидше за все, можна пояснити появу сьогоднішньої заяви Арестовича про відставку.

З іншого боку, для ексрадника офісу президента її підписання не змінить практично нічого. Він продовжить брати участь в ефірах та розкручувати власні сторонні проєкти. Бути кумиром для одних та авантюристом для інших - у цьому можна переконатися хоча б за коментарями під його постом про відставку.

Показовою у цьому відношенні є репліка самого Арестовича, в якій він згадав про свій минулорічний відхід з посади спікера української делегації в мінській переговорній групі, теж після низки скандалів: "Минулого разу, коли я пішов, через півтора місяці почалася війна. Подивимося, що буде цього разу".

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!