Чи має Росія сили на новий етап війни в Україні

Російська армія взяла "оперативну паузу", після якої почне воювати на повну силу. Такий висновок можна зробити із заяв міністерства оборони Росії та Володимира Путіна, зроблених минулого тижня. Коли й чим закінчиться ця пауза і чи достатньо ресурсів у російських військових?

Заяви російського президента можна розглядати як політичні, але сприймати їх несерйозно було б неправильно.

До останніх днів перед вторгненням в Україну російське керівництво стверджувало, що концентрація сил на кордонах - лише масштабні навчання. Тому вже тепер сумніватися у його рішучості воювати було б нелогічно.

Але нинішня ситуація на фронті докорінно відрізняється від тієї, що склалася біля кордонів України у лютому. Тоді Росія зібрала велике військове угруповання, і на всі закиди та застереження Заходу Кремль відповідав, що йдеться про навчання.

Тепер Путін відкрито говорить про бойові дії на повну силу, але річ у тім, що такого ж угруповання в районі фронту - принаймні, судячи з відкритих джерел, - не спостерігається.

"Жодна зі сторін зараз не хоче вести переговори. І поки одна зі сторін вважає, що має перевагу, війна триватиме", - вважає Роб Лі з Інституту зовнішньої політики у Вашингтоні. Крім того, він вказує, що війна залишається досить популярною у Росії.

Чи може російська армія виконати політичну вказівку президента Росії та розпочати нову кампанію в Україні?

Це велике й складне запитання, що складається з кількох менших. ВВС спробувала знайти на них відповіді.

Якою може бути нова кампанія?

24 лютого Росія розпочала вторгнення в Україну, маючи на кордонах, за різними підрахунками, від 150 до 200 тисяч людей, включно з силами та збройними формуваннями підконтрольних їй "народних республік" - "ДНР" і "ЛНР".

Спочатку Росія, вочевидь, збиралася вести зовсім не таку кампанію, як та, яку можна було спостерігати у травні-липні.

У перші тижні вторгнення російські війська намагалися швидкими й потужними ударами прорватися до Києва з півночі та північного сходу і здійснити глибокі прориви на Донбасі та на півдні з боку Криму.

Про стратегію швидкого й нищівного удару ніде офіційно не заявляли - про це доводиться робити висновок на підставі дій російських військ.

Такий потужний удар вимагає нарощування сил для того, щоб використати цей потенціал для завдання нищівної й повної поразки противнику. Метою такого удару можуть бути збройні сили, промислові чи політичні центри (наприклад, столиця).

В американській доктрині така тактика має назву "шок і тремтіння" і передбачає не лише бойові дії, а й масштабну інформаційну пропагандистську кампанію, спрямовану на населення.

Цей елемент був і у російському вторгненні - наприклад, Путін закликав українських військових "брати владу у свої руки".

Однак завдати такої поразки на початку війни не вдалося.

Після того, як війська загрузли у боях під Києвом, Росія відвела їх з Київської, Чернігівської та Сумської областей, зосередившись на Донбасі.

22 квітня замкомандувач військ російського центрального військового округу Рустам Міннекаєв заявив, що починається друга фаза, метою якої буде "встановлення повного контролю над Донбасом та південною Україною".

Ця друга фаза, на думку багатьох, відрізнялася від першої корінною зміною стратегії: війна зі швидкоплинної, розрахованої на блискавичну й нищівну перемогу, перетворилась на так звану війну на виснаження, яка не має єдиної мети.

Її головне завдання - зменшити ресурси супротивника, послабити економіку та армію. Це не виключає суто бойових цілей і завдань, просто вони стають менш амбітними.

Якщо російське командування обере для майбутньої (після "оперативної паузи") кампанії стратегію нового нищівного удару, йому доведеться отримати значну перевагу, зібрати угруповання, що у багато разів перевершує українські сили на цій ділянці фронту.

Це досить важко зробити, оскільки, по-перше, війна триває вже кілька місяців, військовий механізм України працює і набирає обертів.

По-друге, завдяки розвідці, насамперед супутниковій, Київ зможе заздалегідь визначити місця концентрації російських сил, які збирають для завдання нового удару. З появою далекобійної та високоточної зброї ці райони можуть стати об'єктом ударів українських військ.

Другий варіант - війна на виснаження. Це не означає позиційної війни, також буть і наступи. Цілі таких наступів можуть бути різними за характером - наприклад, оточення угруповання противника, витіснення з якоїсь території, захоплення промислового центру.

Різниця між двома стратегіями полягає в тому, що у першому випадку треба накопичити якнайбільше сил перед початком удару, а у другому - забезпечити під час бойових дій постійне й безперебійне постачання зброї, військової техніки та особового складу для поповнення втрат.

З економічної точки зору в першому випадку можна було б очікувати великих оборонних замовлень та жорсткого контролю за їх виконанням. Друга тактика передбачає заходи щодо стабілізації та підтримки економіки, оборонно-промислового комплексу.

Де можна чекати наступу?

Про необхідність одного потужного удару доволі багато пишуть різні проросійськи налаштовані коментатори у соціальних мережах.

Вони критикують дії Кремля, який називає війну спецоперацією, звинувачують його у нерішучості та підтримують ідею офіційного початку повномасштабної війни з Україною, оголошення воєнного стану та загальної мобілізації, без якої, за їхніми словами, перемога неможлива.

Військові експерти, яких ВВС попросила прокоментувати можливі театри воєнних дій у майбутній кампанії, не розглядали сценарій нового нищівного удару, подібного до того, який Росія спробувала завдати на початку вторгнення.

"Вкрай малоймовірно, що Росія зможе захопити Київ чи інше велике місто - Харків, Запоріжжя чи Одесу", - сказав Роб Лі з Інституту зовнішньої політики у Вашингтоні.

Але бойові дії з менш масштабними завданнями, мабуть, будуть. За словами ізраїльського військового експерта Давида Гендельмана, ймовірними театрами можна вважати одразу кілька напрямків.

"Зонами особливої уваги є Харків і Херсон. На харківському напрямку ми бачимо посилення угруповання ЗС Росії, його недостатньо для штурму або взяття Харкова, але достатньо для сковування великого угруповання ЗСУ, просування до міста на окремих ділянках та посилення його обстрілів ракетною та ствольною артилерією. На херсонському напрямку ми теж бачимо посилення російського угруповання, зокрема, шляхом перекидання сил із запорізького напрямку", - сказав він.

Інший експерт з Росії, який побажав зберегти анонімність, вважає, що південь може бути більш логічною ціллю для Росії, не уточнюючи, де саме може початися наступ. Він вважає, що на півдні чітко видно політичну мету - відрізати Україну від моря.

"З іншого боку, українці анонсували, що на півдні підуть у контрнаступ. І тут у мене теж виникають запитання: а чи дійсно вони збираються там у контрнаступ, якщо вони так відкрито про це заявляють? Однак південь у будь-якому разі виглядає перспективнішим, адже там можна досягти цілей не лише воєнних, а й політичних", - підсумував він.

Давид Гендельман уточнює, що становище російських військ під Херсоном ускладнене: "Це слабке місце російської оборони з географічних причин - через обмежені можливості постачання двома мостами через Дніпро. ЗСУ постійно підтримують там оперативну напругу і ведуть дрібні контрнаступальні дії, тому ЗС Росії повинні посилювати угруповання, щоб не втратити Херсон і мати можливість для своїх наступальних дій".

"Взагалі весь південний фронт ЗС Росії має нижчу оперативну щільність, оскільки основні сили зосереджені на Донбасі, тому ЗСУ мають більше можливостей там наступати, і, відповідно, російська армія має це враховувати та посилювати ділянки", - додав експерт.

До останнього часу найнапруженішими були бої на Донбасі. Давид Гендельман каже, що Донбас може залишитися головним напрямком, оскільки захоплення всієї Донецької області вже оголосили як мету.

З ним погоджується Роб Лі - він взагалі вважає, що масштабний наступ Росії за межами Донбасу вкрай малоймовірний.

Він вказує на те, що це вимагає великої кількості добре укомплектованих підрозділів, тоді як російські війська зараз поповнюються переважно людьми, які уклали короткострокові контракти.

"Проблема в людських ресурсах. У них не так багато підрозділів, які можуть ефективно здійснювати наступальні операції. Їхні найкращі сили - на Донбасі, і це означає, що в інших місцях вони навряд чи здатні багато на що", - наголошує Лі.

Де взяти поповнення?

Людські ресурси, про які говорить американський аналітик, справді велика проблема для Росії, як і для України.

У своєму аналітичному зведенні від 12 липня британське міноборони писало, що "нестача особового складу російських збройних сил може змусити міноборони Росії вдатися до "нетрадиційних способів комплектування".

"Вербування російських в'язнів для приватної військової компанії "Вагнер". Якщо це правда, то такий крок, найімовірніше, свідчить про труднощі з поповненням значних втрат армії РФ", - йдеться у зведенні британських розвідників.

Люди знадобляться Росії, яку б стратегію вона не обрала. Прихильники "нищівної перемоги над Києвом" кажуть, що така перемога неможлива без загальної мобілізації.

Війна на виснаження потребує менше ресурсів, і, як зазначає Роб Лі, поки що людей вистачало.

"Я пам'ятаю, що в травні багато хто запитував: чи може ця кампанія продовжитись без загальної мобілізації. Так ось, її не було, а війна принесла Росії успіхи. Але залишається питання: чи вистачатиме їм людей за кілька місяців?" - каже експерт.

За словами Давида Гендельмана, для досягнення масштабніших воєнних цілей людей вже не вистачає.

"В ідеалі масова мобілізація, нехай навіть не загальна, потрібна давно, оскільки наявних ресурсів вистачає в найкращому разі на повільне просування на вузьких ділянках. Але, як вже неодноразово говорили, масова мобілізація в Росії - це різкий політичний крок, якого усіма силами намагаються уникати й обходяться ресурсами у вигляді добровольців, мобілізації на території "Л/ДНР" та створення додаткових БТГ зі складу кадрової армії", - каже він.

До політичної проблеми загальної мобілізації, про яку каже Гендельман, додається й організаційна. Про неї розповів російський експерт.

"Механізму, що дозволяє швидко вивести з запасу велику кількість військовозобов'язаних, їх швидко навчити й поставити під рушницю, наразі немає. Є можливість обмеженої мобілізації, але, наскільки ми можемо бачити, вона і відбувається. В принципі, відомо, що багатьом, зокрема й тим, хто звільнився в запас, пропонують укласти короткострокові контракти. Людям з військкоматів телефонують, листи пишуть, хтось погоджується. Це стосується всіх практично видів збройних сил, від сухопутних військ до пілотів", - розповів він.

Чи вистачить Росії боєприпасів?

Російська армія витрачає величезну кількість боєприпасів - за підрахунками української версії журналу "Форбс", у розпал боїв за Донбас за добу витрачалося близько двох тисяч тонн снарядів.

Військовий експерт Віктор Мураховський у своєму телеграм-каналі вказує, що один мотострілецький батальйон на БМП-3 витрачає свій боєкомплект в середньому за день бою, при цьому його боєзапас становить понад 80 тонн.

Зменшити витрати снарядів за наявної тактики практично неможливо. За оцінкою Давида Гендельмана, "загалом просування ЗС Росії на фронті відбувається внаслідок переваги вогневої потужності, що напряму залежить від великої кількості боєприпасів".

Цих запасів, за його словами, Росії найближчим часом вистачить, але виникає проблема з доставкою до військ: "Оскільки телепортацію ще не винайшли, боєприпаси складають у ближній і дальній прифронтовій зоні після доставлення залізничним та автомобільним транспортом і везуть до підрозділів автотранспортом з цих складів".

Головною слабкістю російської артилерії є логістика, йдеться й у доповіді Королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) у Лондоні.

Самих боєприпасів, як вказано в документі, Росії вистачить надовго: "На додаток до великих запасів, що залишилися ще з радянських з часів, - за деякими оцінками, їх вистачить ще на кілька років - російська оборонна промисловість має значні можливості для виробництва артилерійських снарядів".

Але проблеми починаються, коли їх доставляють до місця бойових дій. "Польові склади боєприпасів на рівні дивізій і бригад залишаються великими, і їх легко побачити, важко приховати або убезпечити, а їхнє переміщення потребує багато часу", - вважають британські експерти.

Проблема складів

За таких витрат снарядів перед початком нової кампанії російській армії доведеться вирішити проблему, що постала перед нею в останні тижні. Після того, як українці отримали й освоїли західну далекобійну артилерію, вони почали завдавати відчутних ударів по військових базах, командних центрах, складах палива та боєприпасів у глибині російської оборони.

За підрахунками ВВС News Україна, за останні два тижні внаслідок обстрілів знищено щонайменше 15 великих тилових об'єктів російських збройних сил.

Можливостей розв'язання цієї проблеми у Росії може бути декілька:

Але в нинішній ситуації жоден із цих способів гарантовано проблеми не вирішує.

Російських комплексів ППО/ПРО/РЕБ в Україні - доволі багато. Але ефективність цих засобів викликає запитання - американські HIMARS, як показує практика, долають російську протиповітряну оборону.

До того ж ЗСУ отримують не лише ракетну зброю, а й високоточні далекобійні снаряди.

8 липня стало відомо, що у черговому транші американської військової допомоги Україна отримає якісь 155-міліметрові високоточні боєприпаси. Які саме - офіційно не повідомляють, але ЗМІ вважали, що це можуть бути снаряди M982 Excalibur з підвищеною точністю і дальністю - до 57 кілометрів.

M982 Excalibur можуть застосовувати німецькі самохідні артилерійські установки PzH 2000 або американські M109A3GN, які вже є в Україні.

Можливо, ними не вдасться стріляти з гаубиць М777 - на кадрах з цими американськими гаубицями, які поширюють українські офіційні та неофіційні джерела, фігурують гармати без спеціальних блоків до високоточної артилерії. Але й підтверджень відсутності таких снарядів в Україні також немає.

Але навіть звичайні 155-міліметрові снаряди можуть бити на 40 км, а деякі артилерійські системи - ще далі. Збити артилерійський снаряд засобами звичайної ППО майже неможливо, особливо коли обстріл веде ціла батарея.

Щоб організувати контрбатарейну боротьбу проти таких артустановок, необхідно мати на озброєнні гармати, які не поступаються у далекобійності й точності.

Але цього замало - потрібна розвідка, засоби цілевказівки й коригування вогню. Ні M142 HIMARS чи M270 MLRS, що використовують тактичні ракети, ні будь-яка гаубиця або самохідна установка, що б'є "Ескалібуром", не стоїть на місці - відстріляється і відразу їде.

Авіація могла б ефективно придушувати будь-яку артилерію супротивника, але за відсутності протидії ППО - а вона є. Знищити гармату, втративши літак, - поганий розмін.

Залучити диверсійно-розвідувальні групи для полювання за пусковими ракетними установками можна - але тут вже як пощастить.

"Хаймарси" й інша потужна техніка не їздять без бойової охорони, та й українські контрдиверсійні підрозділи нікуди не поділися.

Перерізати шляхи постачання озброєння - логічна думка, якщо її можна реалізувати. Територія України - величезна, доріг безліч. У прокремлівських та націоналістичних пабліках росіян лунають пропозиції розбомбити мости через Дніпро, щоб перерізати шляхи постачання та залишити українську армію на Донбасі на голодному пайку.

Мости - не найлегша ціль. Навіть великий міст все одно не дуже великий завширшки. Це досить міцна споруда, і щоб її знищити, потрібно витратити багато боєприпасів. При цьому такі важливі стратегічні об'єкти зазвичай прикриває ППО.

Операція зі знищення мостів була б трудомісткою, дорогою і без гарантії успіху, якщо стріляти здалеку "Іскандерами" і "Калібрами". І вкрай ризикована, якщо спробувати використати бомбардувальну авіацію - адже літаки, ймовірно, будуть збиті.

Засоби маскування у військовій справі - це свята святих. Але у випадку з великими стаціонарними військовими об'єктами російської армії варто було подбати про їхнє маскування заздалегідь - зараз їхнє місце розташування не є секретом для українського командування, і артилерія б'є за вже відомими координатами.

Облаштування підземних складів могло стати прийнятним вирішенням проблеми. Але, по-перше, такі підземні сховища повинні розташовуватися поблизу ліній постачання, по-друге, вони повинні відповідати вимогам безпеки та бути достатньо місткими. По-третє, приховати їхнє місце розташування все одно важко - рано чи пізно противник або помітить будмайданчик, або відстежить транспортні потоки.

Можна, звичайно, не складати всі яйця в один кошик і спробувати розбити великі склади на безліч дрібних. Але тоді доведеться значно збільшити штат охорони та обслуговування, а ризик удару, як і раніше, залишається.

Зрештою, можна просто перемістити склади техніки, боєприпасів, палива вглиб контрольованої території - на 90-100 км від лінії фронту. Очевидне рішення, яке створює величезні логістичні проблеми.

За словами Давида Гендельмана, владнати ці питання у воєнний час дуже важко: "Це трудомісткий й тривалий процес в умовах війни, таке завжди краще робити заздалегідь. Тому на найближчий період уразливість складів боєприпасів залишиться слабким місцем російського угруповання, а покращення навіть за належних зусиль вимагає часу".

Логістичний ланцюжок виглядає приблизно так: з центральних складів, розташованих у глибині Росії, боєприпаси вантажать у вагони і залізницею доставляють на тилові склади, розташовані або в Україні, або на прилеглих територіях. Звідти їх везуть автотранспортом на фронтові склади.

Якщо склад розташований за 30-40 км від лінії фронту, то одна вантажівка за добу може виконати два-три рейси, а якщо - за 90-100 км, то не більше одного. Отже, доведеться втричі збільшити кількість машин і персоналу.

За словами російського експерта, що воліє залишитись анонімним, суто кількісно впоратись з проблемою розосередження логістичних центрів і вузлів російська армія може.

"Треба використати більшу кількість вантажівок, більшу кількість військових водіїв. Це, до речі, одна з найдефіцитніших спеціальностей. Якщо ми пригадаємо, строковики, які потрапляли в полон на початку війни, - це теж були водії. Тоді не вистачало контрактників, все-таки контрактників вважають за краще призначати на складніші посади".

"Відповідно, цю проблему треба буде якось вирішувати. Це можна зробити, тому що запас автомобілів ще й близько не вичерпаний. І водіїв є де взяти, але це організаційний момент, який вирішують зараз", - вважає він.

Однак залишається інше питання організації.

Оскільки чисельність автівок та їхній час у дорозі зростуть, такі колони стають більш уразливими як для атак з повітря, так і для тієї ж артилерії та диверсій. Тобто потрібно вирішувати питання охорони автоколон.

Розподіл складів вимагатиме складнішої системи обліку та розміщення різних типів вантажів, обміну інформацією, налагодження зв'язку. Також знадобиться більше фахівців служби тилу.

Зміна командного складу

Російська кампанія в Україні, яка не досягла на початку головної, як вважають, стратегічної мети - захоплення Києва і розгрому ЗСУ, можливо, вже призвела до перестановок серед командування.

Британське міноборони з посиланням на розвіддані писало 25 червня в офіційному твіттері, що з початку червня з командних посад звільнили кілька російських генералів. Серед них, за інформацією британської розвідки, командувач ПДВ генерал-полковник Андрій Сердюков та командувач Південного військового округу генерал армії Олександр Дворніков.

Росія не підтверджує цю інформацію, на сторінці сайту міністерства оборони РФ Андрій Сердюков досі вказаний як командувач ПДВ, а Олександр Дворніков - як командувач Південного округу.

У середу стало відомо, що, ймовірно, у відставку піде віцепрем'єр Юрій Борисов, який відповідав за оборонно-промисловий комплекс. Він з 2018 року займався організацією виробництва озброєнь та військової техніки в Росії, але безпосередньо з "оборонкою" був пов'язаний з кінця 1990-х років.

За словами російського військового експерта, керівництво РФ вже намагається змінити командний склад, прагнучи знайти освіченіших командирів.

"Армія страждає від негативного відбору. І чим вище просуваємося вгору, особливо цей генеральський рубіж, тим більша ймовірність того, що стикнемося з не найкомпетентнішою людиною, яка піднялася на лояльності. Але все одно завжди є певна кількість тих, хто працює і на яких все тримається. Ось серед них і обираємо", - каже він.

За його словами, у військових кола ширяться чутки про ротації у командуванні військами, але скільки і кого саме замінили, невідомо.

Ізраїльський військовий експерт Давид Гендельман вважає, що така зміна комскладу навряд чи призведе до позитивних результатів.

"Поки що ми бачили зміни командувачів угрупованнями за напрямками. На нижчому рівні з'єднань і частин це, мабуть, частково теж відбувається, зокрема, через втрати. Але на цьому рівні не факт, що таке перетасування щось дасть", - зазначає він.

"І взагалі проблеми російської армії у цій війні відбуваються не через конкретних командирів, а через загальний задум, загальне ведення війни та загальну підготовку армії до неї. Заміна в низах це не вирішить", - підкреслює ізраїльський військовий експерт.

А на думку Роба Лі, хоча помилки командування доволі очевидні для фахівців, рішення про заміну командувачів частинами та з'єднаннями часто відбувається тому, що політики часто зганяють на виконавцях злість за власні помилки.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!