Незагоєні рани окупації: що залишили по собі в селі Андріївка російські війська

Приблизно через добу після того, як Антон Іщенко відсвяткував свій 23-й день народження, російські солдати вивели під прицілом його з дому у селі Андріївка, що на захід від Києва.

Родичі знайшли тіло Антона лише через місяць, після відступу російських військ. Чоловіка так мучили, що впізнати тіло вдалося лише за допомогою одягу.

Після відступу російських військ, у селах, які вони залишають, знаходять все більше жахливих свідчень окупації.

В Андріївці, розташованій лише за 60 км від столиці, до війни проживало близько тисячі людей. Щонайменше 40 із них вбили.

"Він був таким хорошим хлопчиком, розумним, вірші читав напам'ять", - каже бабуся Антона Тетяна. Її губи починають тремтіти.

"Можливо, якби він вирушив воювати кудись в інше місце, він би повернувся неушкодженим, - кричить вона крізь сльози. - Коли мій чоловік запропонував росіянам: заберіть мене замість нього, вони навели на нього автомат і сказали: йди додому, а то заберемо вас обох".

Андріївка стоїть на дорозі, що веде від білоруського кордону. Навколо неї точилися бої, і окупація тривала цілий місяць. Будинки зруйновані, скрізь уламки та понівечений метал.

На шляху, де були підбиті танки, залишилися воронки. Серед розбитих артилерійських гармат лежать тушки вбитих курей і кроликів. На околицях селища - залишки бронемашин, що вигоріли. Всюди картина повної руйнації.

Коли російську армію вибили з села, деякі жителі почали повертатися додому чи вибиратись з укриттів.

Стоячи на головній вулиці між дерев'яними ящиками з-під реактивних снарядів для "Градів", Григорій Клименко намагається оцінити масштаби руйнувань.

Він залишався в селищі весь час окупації, щоб наглядати за прикутою до ліжка 90-річною матір'ю.

"Вони звірі, - говорить він про російські війська. - Люди так себе не поводять. Батьки розповідали мені про [Другу світову] війну, але навіть фашисти такого не творили".

По сусідству Леонід Коваль із сином розпочали ремонт свого пошкодженого будинку.

Їм потрібно перекрити дах і полагодити вибиті вікна. У будинку жили російські солдати. Вони пограбували його.

Усередині валяються ящики від шафи, коробки з фотографіями вперемішку з одягом. З диванів здерто подушки. Солдати спустошили все, чого змогли дістатися.

Коли українська армія почала наступ на Андріївку, російські солдати переселилися з кімнат будинку у крихітний підвал, щоб сховатись там.

Леонід відвів мене в цей холодний і темний підвал, де, як і раніше, лежать матраци та ковдри, якими користувалися військові. Поруч - відкриті пачки печива та банки з варенням.

"Не знаю, що вони шукали, - сумно каже Леонід, розглядаючи шкоду, нанесену його будинку. - Все перевернули, навіть слів не можу підібрати тому, що вони наробили".

Постраждалі селища та міста під Києвом та Черніговом, звідки відступили російські війська, сьогодні вважаються місцями воєнних злочинів.

В Андріївці, як і в Бучі, в Ірпені та інших населених пунктах, є всі ознаки навмисного заподіяння шкоди цивільному населенню та іншим звірствам, забороненим правилами ведення війни.

Усе це є похмурою ознакою того, чого очікують на Сході країни, де Росія активізує бойові дії. Там чекають на наступ. Які жахіття виявляться там, коли осяде пил битв?

На краю цвинтаря в Андріївці з'явилася свіжа могила онука Тетяни Антона. Сім'ї лише зараз вдалося поховати 23-річного хлопця, який до війни навчався на електрика.

"Ми хотіли поховати його зі священником, у власній, а не братській могилі, - каже Тетяна. - У мене самої дві дочки, а він був нашим хлопчиком, нашим єдиним хлопчиком".

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!