Керч дев'ять днів по тому. Як місто переживає бійню в коледжі

У четвер, 25 жовтня, в Керчі вшановують загиблих в політехнічному коледжі - на дев'ятий день після трагедії.

Російська служба Бі-бі-сі побувала в Керчі та розповідає, як місто переживає масове вбивство в навчальному закладі.

Кладовище

Вранці в четвер на міське кладовище вшанувати загиблих дітей і покласти на їхні могили свіжі квіти приїхали кілька родин. Машини під'їжджали та зупинялися прямо біля могил.

Жертви трагедії 17 жовтня по суті поховані за межами міського кладовища, на якому вже давно немає вільного місця. У новій зоні для поховань, за огорожею кладовища, минулого тижні спішно розчистили майданчик, засипали його гравієм і викопали дев'ять могил.

Спочатку влада Криму заявляла, що всі загиблі під час бійні в керченському політехнічному коледжі будуть поховані разом, проте більшість сімей вирішили забрати тіла рідних для поховання у себе на батьківщині. Двох загиблих викладачів коледжу - Світлану Бакланову та її доньку Анастасію - поховали на Кубані, звідки вони родом. У підсумку на загальному похованні в Керчі тільки дев'ять могил - всі дитячі.

Родичі загиблих відмовляються говорити з пресою. Деякі просто не в змозі, лише просять не заважати їм вшановувати близьких, деяких відверто злить увага журналістів.

"Ви зовсім совість втратили?" - виходячи з машини, кричить жінка з букетом квітів, таким чином заздалегідь даючи зрозуміти, що ні до якого спілкування її родина не готова. Але деякі на прохання розповісти, якими вони запам'ятають загиблих, все ж відгукнулися.

Микита

"Перед очима Микита - невисокий, гарний стрункий хлопчина з пшеничним чубчиком. Микита був хлопчиком досить веселим, дещо завзятим, трохи самовпевненим, непокірним", - згадує свого учня Катерина Ярошевська, шкільний викладач з селища Леніно.

Микиті Флоренському було 16 років. Він та ще 19 людей загинули 17 жовтня внаслідок стрілянини в Керченському політехнічному коледжі. Дитинство Микити минуло в Леніно, де він закінчив дев'ять класів, а після перебрався до Керчі та поступив в політехнічний коледж. Друзі Микити згадують, що він хотів стати автомеханіком та створити машину своєї мрії.

"Одного разу в школі він намагався розвеселити мене, коли мені в голову потрапили волейбольним м'ячем, аби я не плакала, - розповідає його колишня однокласниця Марія Боярчук. - Ще він вирішував мені завдання з алгебри під час контрольної, але, хоч вирішив їх він неправильно, мені все одно було дуже приємно".

Руслан (він попросив не називати своє прізвище) теж раніше дружив з Микитою. Він розповів Російській службі Бі-бі-сі, що познайомився з Микитою Флоренським в шостому класі, і вони майже відразу стали хорошими друзями. "Мене вражало в Микиті, що він був дуже обдарованою і багатогранно розвиненою людиною. Він був божевільним в плані приколів: і дня не минало, щоб він не пожартував над кимось. У школі він часто сміявся на задній парті зі [своїм другом] Толіком", - згадав Руслан.

Відразу кілька знайомих Микити розповіли, що він був впевненим в собі. "Ще він був дуже емоційним, міг легко образитися, хоча вічно таким вважав мене", - додав Руслан.

Друзі та знайомі Микити кажуть, що хлопчик захоплювався комп'ютерними технологіями, при чудово читав вірші, виступав на конкурсах. Минулого літа зголосився зробити колаж на ювілей директора. Із задоволенням їздив з друзями в літні поїздки по Криму. Попри переїзд, продовжував спілкуватися з однокласниками, які залишилися в Леніно.

Катерина Ярошевська каже, що трагедія в Керчі сильно вплинула на колишніх однокласників Микити: "Тиждень ходили в ступорі. Вчора я вперше почула боязкий сміх. Мої діти дуже подорослішали. Все, що ми робили, - куточок пам'яті Микити, фото, плакати, квіти, лінійка, участь у прощанні - вони розуміли мене з півслова".

Рамки за три роки

Зараз від спілкування з пресою відмовляються майже всі, хто має відношення до коледжу. За словами декількох учнів та їхніх батьків, адміністрація заборонила викладачам розповідати щось журналістам і наполегливо рекомендувала те ж саме студентам та їхнім рідним.Ходять чутки, підтвердження яким немає, що з повнолітніх потерпілих слідчі взяли підписки про нерозголошення.

Така жорстка інформаційна політика щодо подій в політехнічному коледжі в Керчі, на думку місцевих журналістів, може бути пов'язана з тим, що влада та слідчі органи були вкрай незадоволені публікацією інтернет-порталом телекомпанії "Вести Крим" 21 жовтня відеозаписів з камер, встановлених в будівлі технікуму. На них видно, як вбивця, 20-річний студент коледжу Владислав Росляков, входить в будівлю, залишає вибухівку в їдальні, а потім ходить по другому поверху, розстрілюючи з помпової рушниці всіх, кого зустрічає на шляху.

Відеозаписи незабаром видалили з порталу та Youtube, але відтоді правоохоронні органи, вочевидь, намагаються максимально обмежити доступ преси до матеріалів слідства.

Сама будівля коледжу і через понад тиждень після трагедії, оточена ланцюжком солдатів Росгвардіі, які не тільки не пускають нікого всередину, але й нервово реагують на фотоапарати та відеокамери, посилаючись на заборону слідства фотографувати корпус технікуму, де стався злочин.

Навчання в політехнічному коледжі - в непостраждалому корпусі - поновилося минулого вівторка, але поки на уроки ходять тільки молодші учні. Старших, як кажуть батьки студентів, відправили "на практику". Розмістити в одному третьому корпусі всіх учнів все одно не вийде, але з майбутнім коледжу влада Криму поки, судячи з усього, не визначились.

У четвер на спільних батьківських зборах в коледжі керівник російської адміністрації Криму Сергій Аксьонов не стільки відповідав на питання, скільки їх записував - з обіцянкою незабаром розв'язати всі проблеми.

"Обговорювали, чи будуть відновлювати будівлю. Питання так і не вирішене, тому що хтось із батьків за, хтось проти", - розповів Бі-бі-сі один з батьків після зборів (пресу на нього не пустили).

"Ставили питання Аксьонову, - розповідає інша мати, Ольга. - Обговорювали, які у кого проблеми. Що охорона не організована, що в школах і в садочках сидять по два гвардійці, а сенс, якщо навіть парканів немає. У садочках ще якісь огорожі є, щоб діти не розбігалися, а в школах навіть немає огорож часто.

Аксьонов каже: "Робимо все, що можемо". Кажуть, що протягом трьох років зможуть щось капітальне зробити, рамки поставити. Ну а сенс? Ось люди виходять - і на кожному дзвенить. Ось так само діти будуть заходити. У кожного дзвенить. Що, кожного перевіряти? Телефони, гроші. Дітей виховувати треба, я так вважаю. Не в цьому справа - витрачати зараз гроші на озброєння, на солдатів. У мене вчиться дочка в коледжі, вона, слава богу, того дня не пішла, трошки прихворіла. Тобто це просто чудо. А так де б вона була - я не знаю".

Батьки також задавали Аксьонову питання з приводу звітності по грошах, які видаються на лікування - 500 тисяч рублів. "Ніякої звітності не вимагає влада", - розповідає Дарина.

За словами Аксьонова, гроші всім постраждалим і родинам загиблих вже виплатили.

Росляков

Мотиви Владислава Рослякова, який влаштував бійню в своєму коледжі, досі не встановлені. Опубліковані відеозаписи та офіційні заяви слідства дозволяють лише в загальних деталях відновити дії Рослякова 17 жовтня. Корпуси коледжу розташовані на вулиці Войкова, а з іншого боку територія навчального закладу відокремлена від парку та сусіднього стадіону бетонним і кам'яним парканами.

Однак, як кажуть місцеві жителі, студенти, що спізнюються на заняття, часто перелазять через паркан, щоб потрапити в коледж, минаючи головний вхід, де кожного відзначають в журналі відвідувань.

У кущах з боку стадіону дійсно є стежка, що веде до поваленої колоди, за допомогою якої можна легко перелізти через двометровий паркан. Можна припустити, що саме таким шляхом Росляков і проник непоміченим в коледж разом з рушницею та сумкою з саморобними вибуховими пристроями.

Політехнічний коледж розташований на східній околиці Керчі, а жив Владислав Росляков у протилежному кінці міста, в районі Аршинцево. Його мати та батько давно не жили разом. Дитинство Влад провів за адресою Нестерова, 14, відвідував сусідню школу номер 13, і там же як і раніше живуть його батько та бабуся. Однак і після розлучення батьків Влад жив фактично на сусідній вулиці - на вулиці Льва Толстого, буквально в кілометрі від рідного дому.

Попри те, що все дитинство Владислав Росляков провів в цьому районі, сусіди мало що знають про його родину. Дуже добре відгукуються про його бабусю та дідуся, вкрай негативно - про батька, і майже нічого не можуть розповісти про матір.

"Бабуся їхня з нами приходить сидить, з собачкою гуляє. Спокійна жінка. Дід ледве ходить, хвора спина. Я навіть не знаю як його звуть. Дідусь, кажуть, працював десь шофером. Люди з ним працювали, його знають. Погано про них ніхто не говорив. Про дідуся, про бабусю - нічого поганого ", - розповідає сусідка, жінка похилого віку, яка зі своїми подругами проводить багато часу на лавці біля сусіднього, другого під'їзду будинку.

"Бабуся гуляла з собачкою, - підтверджує інша сусідка. - Прийде, посидить з нами, їй нудно. Кажуть, вихователька була".

А ось Ігор Росляков, батько Владислава, викликає у літніх жінок страх, хоча, за їхніми словами, їм особисто він нічого поганого не зробив.

"Батька я боюся. Батько - хвора людина, хворий на голову, та ще й п'є. Він йде - ми його боїмося! А коли п'яний, зовсім поганий", - говорить одна. Сусідка продовжує: "А зараз він молиться, зараз у нього нове [захоплення] - хрест на шиї, він молиться. Сказав, що у нього іконостас. Ми з Розою йому говоримо: молися, це добре, йди, тільки нас не чіпай! Я боюся, зайве скажи - ще вдарить!"

"Про батька ми нічого не знаємо, - уточнює Роза. - Говорили, його побили сильно. Операція на голові була, у батька. Після цього він став ще гірше. Став бурчати. Йде і бурчить собі під ніс. Нас-то не чіпає. Але ми все ж боялися ".

Владислава Рослякова бабусі запам'ятали як дуже важливого, гарного хлопця. За тиждень до бійні в коледжі одна з них бачила з балкона, як Влад приходив у свій колишній будинок разом з батьком.

"Я грішним ділом подумала, невже [якийсь] хлопчисько пити з ним буде ?! А потім дивлюся: це ж син його. Йде в костюмчику, чистенький, біленький хлопчик. Батько попереду, а він за ним ззаду - пройшли, і все. Чистенький, нічого не скажу, високий, симпатичний пацан".

Її подруга Роза розповідає, що, на її подив, ані її діти, ані внуки, хоча й зростали тут, зовсім не пам'ятають Владислава.

"Я почала в Калугу дзвонити, в Москву, а вони кажуть: бабуся, а хто це? Я кажу, з того будинку, з того під'їзду. А вони: дідуся, бабусю пам'ятаємо, а їх [з батьком] не пам'ятаємо. Хлопця не пам'ятаємо", - розповідає Роза.

Про маму вбивці Галину Рослякову сусідки можуть розповісти ще менше: пам'ятають тільки, що дійсно жила в їхньому будинку спокійна жінка, водила сина в сусідню школу, іноді сиділа на лавочці, курила.

Останні кілька років після розлучення мати з сином жили в одноповерховому будинку на кілька квартир, схожому на барак, на іншому кінці вулиці Льва Толстого. За нею місто фактично закінчується. Далі тільки гаражі, пустирі та дачі. Саме на одному з пустирів, в покинутому гаражі, Владислав Росляков, як вважає слідство, і випробовував свої саморобні бомби. А напередодні бійні в коледжі він там же спалив всі свої особисті речі, зокрема, мобільний телефон і ноутбук. Обгорілі уламки ноутбука зараз досліджують слідчі, які сподіваються за допомогою здобутих даних розібратися, чим був викликаний вчинок Рослякова і чи були у нього спільники.

Зараз цей гараж повністю вичищений співробітниками СК: лише на одній зі стін видно сліди великого багаття.

Місцеві жителі чули звуки від вибухів, які для експерименту влаштовував підліток, але з різних причин не надали їм значення. Хоча принаймні один з вибухів був дуже сильним, розповідає місцева жителька Неллі.

"Це було десь 20 вересня. Я була на кухні. І пролунав жахливий вибух, жахливий звук. На мить все завмерло. Я думала, будуть якісь крики про допомогу, але немає. Прислухалася. Я думала, може, будуть якісь то сирени, у нас же тут поліція поруч, другий відділ. Але немає. Моя сусідка каже, а останнім часом часто щось підривають, напевно, навчання. Всі так подумали", - припускає Неллі.

Наприкінці вересня на Чорному морі російська армія дійсно проводила чергові навчання. 27 вересня в місцевих ЗМІ з'явилися повідомлення про те, що жителі Керчі напередодні спостерігали в небі над містом НЛО, які насправді виявилися повітряними цілями, по яких стріляли кораблі Чорноморського флоту.

Її сусідка, пенсіонерка, вважає, що місцеві жителі так звикли до різних хлопків та "вибухів" з сусіднього будівництва (поруч будівельники зводять дитячий майданчик), що на справжні вибухи, влаштовані Росляковим, не звернули увагу. Одночасно вона обурюється, що вибухи не привернули уваги поліції. Поліцейські, за її словами, взагалі мало цікавляться тим, що відбувається у них на районі.

"Хоч би один з погонами раз в тиждень проходив, ми б на нього глянули. У мене тут був син з Москви, так він ось нам сказав, що прізвище нашого дільничного - Журавльов. А так ми й не знали", - обурюється пенсіонерка.