Михайло Горбачов: архітектор перебудови, за якого розвалився СРСР

На 92-му році життя після тривалої хвороби помер Михайло Горбачов, перший і єдиний президент СРСР, написали російські ЗМІ, посилаючись на центральну клінічну лікарню.

Горбачов здобув глибоку повагу в світі як людина, яка більше за інших зробила для того, щоб припинити холодну війну. Але в колишньому Радянському Союзі багато хто до кінця життя звинувачував його в розпаді країни.

У 1985 році, коли Горбачов обійняв посаду генерального секретаря ЦК КПРС, у свої 54 роки він був наймолодшим членом Політбюро й особливо виділявся на тлі літніх апаратників, які керували країною до нього.

За 20 років правління Леоніда Брежнєва, Юрія Андропова і Костянтина Черненка Радянський Союз занурився в глибоку стагнацію.

Приплив нафтодоларів у 1970-ті роки дав радянським людям хоча і скромний, але не знайомий їм раніше рівень добробуту.

Але структурні проблеми планової економіки не були розв'язані.

Занепад і розкладання

Радянська економіка виробляла гармати замість масла. Дефіцит споживчих товарів, включно з базовими продуктами, отруював повсякденне життя в Радянському Союзі, змушуючи людей витрачати масу часу на стояння в чергах.

Падіння світових цін на нафту на початку 80-х років ускладнило підтримання на плаву збиткових виробництв, які пожирали ресурси. У цей же час радянські війська вторглися в Афганістан і швидко загрузли в кровопролитній партизанській війні, якій не було видно кінця.

Війна, міжнародна ізоляція, не здійснені за післявоєнні десятиліття обіцянки комуністичного достатку - все це підточувало довіру радянських людей до влади. Прояви були різноманітні: алкоголізм, розкрадання державної власності і дедалі зухваліші акти нелояльності режиму.

Один із попередників Горбачова на посту генсека Юрій Андропов намагався врятувати систему шляхом закручування гайок: посилення виробничої дисципліни (міліція вдень ​​влаштовувала облави на тих, хто був відсутній на робочому місці без поважних причин), показових судових процесів над окремими кланами корумпованих бюрократів, переслідування дисидентів.

Але Андропов помер, пробувши в Кремлі близько 15 місяців, з яких фактично пропрацював менш ніж десять.

На його місце прийшов Костянтин Черненко, також старий і хворий чоловік, який ненабагато пережив попередника і залишився майже непоміченим співгромадянами.

Горбачов, який перебував у самому розквіті сил, взявся за масштабну програму реформ, яку назвав "перебудовою". Далеко не всі цілі цих перетворень будуть досягнуті.

Розчарування в сталінізмі

Михайло Сергійович Горбачов народився в селянській родині в Ставропольському краї 2 березня 1931 року. Його сім'я не уникла Великого терору, навіть якщо багатьом іншим випала гірша доля: діда по матері в 1937 році арештували за троцькізм - звинувачення настільки неправдоподібне, що наступного року його випустили.

Згодом Горбачов буде стверджувати, що те, що трапилося з дідом, підштовхне його до неприйняття радянської системи. Та це буде пізніше.

У сталінські часи більшість людей вважали за краще тримати подібні думки при собі і відрікатися від неблагонадійних родичів.

Горбачов в інтерв'ю ВВС згадував, що темою його випускного твору в школі був Сталін. У будь-якому разі, епізод із дідусем анітрохи не завадив юному колгоспникові впевнено підніматися соціальною драбиною.

У 1948 році батько Горбачова, комбайнер, відзначився на збиранні врожаю й отримав зірку Героя Соціалістичної Праці, а син-підліток, який працював у нього помічником, - орден Трудового Червоного Прапора.

У 19 років передовика і активіста рекомендували у члени Комуністичної партії і прийняли на престижний юридичний факультет МДУ - без іспитів, тобто не за академічні успіхи, а за вказівкою партійних інстанцій, що розгледіли в юнакові з глибинки перспективний кадр.

Навчання в Москві відкрило Горбачову нові горизонти. У 1953 році помер Сталін. Горбачов познайомився і потоваришував зі студентами з інших країн - особливо близьким другом він називав Зденека Млинаржа з Чехословаччини, який стане одним з архітекторів "празької весни", придушеної радянськими танками в 1968 році.

Також там, у МДУ, Горбачов зустрів Раїсу Титаренко, що стала коханням усього його життя. У 1953 році вони справили весілля.

"З ним можна мати справу"

Закінчивши університет, дипломований юрист відправився на батьківщину в Ставрополь, але в місцевій прокуратурі пропрацював недовго. Його швидко висунули на комсомольську роботу.

Послідовно піднімаючись сходами партійної ієрархії, Горбачов у 1966 році став першим секретарем Ставропольського крайового комітету КПРС, а з 1971 року членом ЦК.

На території краю перебували санаторії Кавказьких Мінеральних Вод, де регулярно поправляли здоров'я члени Політбюро. Зустрічаючи, проводжаючи і з комфортом влаштовуючи високих гостей із Москви, Горбачов отримав багато вигідних зв'язків. Вважають, що йому допомагав могутній голова КДБ Юрій Андропов.

Увечері 19 вересня 1978 року спецпотяг Леоніда Брежнєва, який прямував на відпочинок у супроводі Костянтина Черненка, зупинився в Мінеральних Водах. Андропов, який у цей час відпочивав у санаторії "Червоні камені", привіз туди Горбачова. Таким чином, на пероні зустрілися відразу чотири генеральні секретарі ЦК КПРС. Вважають, що саме тоді вирішили питання про переведення Горбачова до столиці.

27 листопада того ж року Горбачов став секретарем ЦК із сільського господарства, а в жовтні 1980-го - членом Політбюро.

Перспективний молодий політик не раз їздив з візитами за кордон, і йому там сподобалося. Він вирішив, що Радянський Союз може багато чого навчитися у "капіталізму, що загниває".

Там же, на Заході, відбулося кілька важливих знайомств.

У грудні 1984 року Горбачов зустрівся в Лондоні з прем'єр-міністром Маргарет Тетчер і сподобався їй. Тетчер в інтерв'ю ВВС сказала: "З цією людиною можна мати справу".

У Канаді Горбачов подружився з радянським послом Олександром Яковлєвим, який стане для нього ключовим соратником у реформах.

Гласність і перебудова

Опинившись 11 березня 1985 року на вершині влади, Горбачов не забарився сигналізувати про прийдешні зміни. Під час поїздки в Ленінград він вийшов у натовп - неординарна поведінка для радянських вождів.

Горбачов, на відміну від попередників, став регулярно показуватися на публіці разом із дружиною. На Заході це допомогло сприймати його як людину, якій ніщо людське не чуже.

У СРСР елегантна й ерудована Раїса Максимівна ("перша дружина радянського лідера, що важить менше, ніж він сам", згідно з тодішнім жартом) викликала неоднозначну реакцію. Багато людей були схильні перебільшувати її політичну роль, причому і консерватори і перебудовники були впевнені, що вона впливає на чоловіка погано.

Першим гаслом нового лідера стало "прискорення" - насамперед технологічне оновлення. Але досить швидко він заговорив і про інші цілі - "гласність" (відкритість і прозорість державних інститутів, можливість критикувати їх у ЗМІ), "нове мислення" і, нарешті, "перебудову".

Випробуванням курсу на гласність стала катастрофа на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року. Кілька днів, поки поширювалася хмара радіоактивного пилу, жителі значної частини України, Білорусії та Росії нічого не знали або живилися чутками про те, як уникнути небезпеки.

Спроба Горбачова приборкати масове пияцтво стала ударом по популярності реформатора і мала несприятливі економічні наслідки.

Зближення з Заходом

Горбачов вважав, що економічні реформи вимагають скорочення тягаря військових витрат, а для цього необхідні більш дружні відносини з Заходом.

У першій половині 80-х років брежнєвська "розрядка" змінилася новим загостренням відносин між Сходом і Заходом, насамперед через афганські і польські події та трагедію південнокорейського "Боїнга".

У США і Британії прийшли до влади лідери, які виступали за жорсткіший курс щодо СРСР.

Ніхто з них не був настільки безкомпромісним, як президент США Рональд Рейган, який в одній із промов назвав Радянський Союз "імперією зла".

Зустріч Горбачова і Рейгана в Женеві в кінці 1985 року допомогла зламати кригу. Два лідери зуміли, попри розбіжності, налагодити взаєморозуміння і запустити процес взаємного скорочення ядерних озброєнь.

Дискредитація режиму

Тим часом усередині Радянського Союзу політика гласності випустила "джина з пляшки".

Радянські люди почали дізнаватися правду про те, що від них довго приховували: масштаби сталінських репресій, секретні протоколи до пакту Молотова-Ріббентропа, розкішне життя номенклатури, втрати в Афганістані і "дідівщину" в армії.

Посилювалися перебої в постачанні продуктів і товарів. В умовах гласності невдоволення почало вихлюпуватися на поверхню.

Свободою і гласністю скористалися націоналісти, які виступали за вихід республік з СРСР і створення моноетнічних держав, часом насильницьким шляхом. Спалахнули міжетнічні сутички в Нагірному Карабасі, Ферганській долині, Придністров'ї.

У 1989 році радянське керівництво спробувало заручитися підтримкою суспільства, вперше організувавши конкурентні вибори з'їзду народних депутатів.

Коли зазвичай нудне радянське державне телебачення почало транслювати засідання з'їзду в прямому ефірі, мільйони жителів величезної країни не могли відірватися від екранів.

Люди відчули безпорадність партійної верхівки перед обличчям масового руху за демократичні зміни.

"Знесіть цей мур"

Аналогічний рух, але ще швидший, розгорнувся того року в Східній Європі. Місцеві комуністи за порадою Москви починали діалог із загнаною в підпілля опозицією, погоджувалися на вільні вибори - і програвали.

Кульмінацією цього процесу стало падіння найбільш зримого символу холодної війни - Берлінського муру.

"Містере Горбачов, знесіть цей мур!" - проголосив у 1987 році в Західному Берліні Рональд Рейган - у одній із найзнаменитіших своїх промов.

9 листопада 1989 року, за одну ніч, побажання Рейгана реалізувалося. Пропускні пункти на кордоні відкрили, східні німці почали руйнувати мур.

Німеччина остаточно об'єдналася в 1991 році, але доля НДР була вирішена, а Горбачов назавжди завоював любов німців по обидва боки кордону. У 1990 році він отримав Нобелівську премію миру.

Революції 1989 року виявилися "оксамитовими" у всіх країнах Східної Європи, крім Румунії. В кінці року диктатор Ніколає Чаушеску спробував придушити протести силою. Спроба провалилася, Радянський Союз не допоміг Чаушеску, власна армія повернула проти нього. Диктатора схопили і розстріляли.

Країною, де комуністи зуміли втримати владу силою, виявився Китай. Демонстрації на площі Тяньаньмень в Пекіні в червні 1989 року жорстоко придушила армія.

Кадри розправи сильно вплинули на громадську думку в Радянському Союзі, змусивши багатьох задуматися: чи здатні поборники старого порядку в Кремлі на те саме?

Немезида

Гласність і демократизація виростили людину, яка стала для Горбачова Немезидою.

Борис Єльцин, у 1987 році принизливо розжалуваний із перших секретарів Московського міськкому партії, через півтора року, попри підступи партапаратчиків, був тріумфально обраний депутатом від Московського національно-територіального округу, тобто від усього населення столиці.

У червні 1991 року Єльцина всенародно обрали президентом РРФСР - він отримав мандат, яким Горбачов похвалитися не міг.

Горбачова у березні 1990 року обрали президентом СРСР, але не громадяни, а з'їзд, легітимність якого була підмочена.

Депутатів обирали ще за 6-ї статті конституції про керівну роль КПРС, за відсутності організованої опозиції всюди, крім Москви, Ленінграда, Свердловська і Прибалтики, третину депутатського корпусу становили представники громадських організацій.

Багато істориків вважають чи не головною помилкою Горбачова те, що він не пішов на всенародні вибори.

Частіші спроби силою придушити сепаратистські рухи то в одній, то в іншій республіці приводили до того, що місцеві комуністи остаточно втрачали вплив. На їхнє місце приходили нові політики, які дедалі наполегливіше вимагали незалежності.

До цього процесу фактично приєднався і Єльцин, який підписав 12 червня 1991 року декларацію про державний суверенітет РРФСР.

У квітні 1991 року союзне керівництво почало Ново-Огарьовські переговори з республіками з метою перевести відносини з останніми на договірну основу і дати їм більше самостійності.

Путч 1991 року

Підписання Союзного договору призначили на 20 серпня. На день раніше вісім діячів, шестеро з яких входили до найближчого оточення Горбачова, влаштували переворот, оголосили надзвичайний стан і ввели в Москву війська.

Горбачова ізолювали на дачі в Форосі в Криму.

Через три дні завдяки жорсткій позиції Єльцина, нерішучості змовників і москвичам, які вийшли на захист Білого дому, путч провалився.

Горбачов повернувся до своїх обов'язків, але став, за словами спостерігачів, тінню самого себе. Реальна влада опинилася в руках Єльцина, союзний З'їзд депутатів саморозпустився, діяльність КПРС була припинена, більшість республік кинулася до незалежності.

Відчайдушні спроби Горбачова зберегти реформований Союз під іншою назвою не зустріли підтримки суспільства.

Вирішальну роль зіграла позиція України, де на референдумі 1 грудня 90,3% громадян висловилися за повний суверенітет.

8 грудня лідери Росії, України та Білорусії зібралися в Біловезькій пущі і підписали угоду про розпуск СРСР. Горбачова поставили перед фактом. 21 грудня в Алма-Аті до угоди приєдналися інші республіки.

25 грудня 1991 Горбачов оголосив по телебаченню про свою відставку, ставши не тільки першим президентом СРСР, а й останнім.

Після відставки

Багато людей у колишньому Радянському Союзі досі шкодують про розпад країни. Подібно до другого президента пострадянської Росії Володимира Путіна, вони вважають цю подію найбільшою геополітичною катастрофою XX століття, що обернулася болючими економічними реформами, а подекуди і збройними конфліктами.

Провину за це багато хто покладає на Горбачова. У 1996 році він висунув свою кандидатуру на виборах президента Росії, але набрав менш ніж 1% голосів. Від самого початку ніхто з оглядачів не розглядав його інакше як аутсайдера.

Критиків Горбачова в Росії дратували його часті поїздки за кордон, де його вшановували як нобелівського лауреата, а також готовність зніматися в рекламі товарів - від піци до дизайнерських сумок.

У 1999 році Горбачов важко переніс смерть коханої дружини Раїси від лейкемії.

Останній радянський лідер критикував політику Володимира Путіна, але досить стримано. Говорячи про згубність одноосібної влади, порівнюючи партію "Єдина Росія" з КПРС, засуджуючи утиски засобів масової інформації, Горбачов, проте, не раз схвалював зовнішньополітичний курс другого президента Росії.

Горбачов за підтримки банкіра і вихідця з КДБ Олександра Лебедєва став акціонером "Нової газети", відомої викривальними публікаціями про зловживання у владі.

У Михайла Горбачова залишилися дочка, дві онучки і правнучка.