BBCUkrainian.com

Програма "Добрий вечір з Лондона" в п'ятницю, 27 січня, була присвячена конкурсу "Книга року Бі-Бі-Сі".

С. Пиркало: Аудиторія Бі-Бі-Сі обирає книжку року, і сьогодні надійшов час визначити фіналістів.

Я Світлана Пиркало, а ще в студії Бі-Бі-Сі чотири члени нашого журі - літературознавець Віра Агеєва, професор Києво-Могилянської академії, лауреат Шевченківської премії; видавець Іван Малкович, директор дитячого видавництва А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га; критик Костянтин Родик, головний редактор часопису Книжник-ревю; поет і депутат Володимир Цибулько. Доброго вечора!

Фіналісти Української Книги Року Бі-Бі-Сі 2005

Юрій Винничук "Весняні ігри в осінніх садах"

Ірена Карпа "Фройд би плакав"

Тарас Прохасько "З цього можна зробити кілька оповідань"

Оксана Забужко "Друга спроба"

Ірен Роздобудько "Він: ранковий прибиральник. Вона: Шості двері"

З цієї п'ятірки буде обрано переможця.

Конкурс на Книжку року Бі-Бі-Сі триває вже кілька місяців; у листопаді читачі нашого веб-сайту пропонували свої улюблені твори; у грудні за цим списком із 33 книжок та 26 письменників пройшло інтернет-голосування, і зараз на нашому веб-сайті можна прочитати його результат.
Кожен із нас підготував п'ятірку книжок із цього списку, які ми вважаємо найбільш важливими книжками минулого року - навіть якщо вони були видан трошки раніше. Я буду представляти вибір нашої аудиторії, - так вдало склалося, що я з ним повністю погоджуюся, - а четверо наших експертів запропонують свій вибір. Ще раз наголошу, що експерти вибирали книжки із того списку, який запропонувала аудиторія Бі-Бі-Сі.

Отже, як за старорежимним принципом, що спершу дами, так і в алфавітному порядку першою має слово пані Віра Агеєва. Пані Віро, назвіть, будь ласка, свою п'ятірку, починаючи знизу - із п'ятого місця, і кілька слів про причини саме такого вибору.

В. Агеєва: Якщо говорити про п'ятірку, то я б поставила на п'яте місце Ірену Карпу з її книжкою "Фройд би плакав" (Бі-Бі-Сі: Віра Агеєва поставила на четверте місце роман Марії Матіос "Солодка Даруся", але не згадала про це в ефірі). Далі, очевидно, Сергій Жадан із його "Анархією в Україні", Оксана Забужко "Друга спроба" та Тарас Прохасько "З цього можна зробити кілька оповідань". Ну і щодо причин - я думаю, і Жадан, і Прохасько - це ті, кого сьогодні найбільше читають, кого сьогодні найбільше знають. Окрім того, знаєте, Тарас Прохасько - один із небагатьох, хто пише якоюсь дивною мовою, хто говорить якісь дивні речі, хто бачить світ цілком інакше, як його бачать інші. Якщо говорити, що це покоління нарешті змінило свій погляд на світ, що покоління 90-х- 2000-х інакше бачить світ, то для мене це насамперед Тарас Прохасько. Він бачить світ якось цілковито інакше. Я більше люблю прозу, тому я виношу на перше місце Тараса Прохаська, а на друге - Оксану Забужко. А "Друга спроба" - це вірші, які справді можна читати.

С. Пиркало: Ви вважаєте, що "Друга спроба" Забужко - це друга за важливістю книга минулого року?

С. Пиркало: Дуже дякую, а зараз - знову ж таки за алфавітним принципом - слово пану Малковичу, видавцю і директору видавництва А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га. Пане Іване, яка ваша п'ятірка?

І. Малкович: Ще раз вітаю всіх слухачів із святом - найбільшим святом для всіх творців, митців - 250-річчям від дня народження Моцарта.

І. Малкович: Звичайно, що я вважаю найкращими книжки видавництва А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га, і мені дуже шкода, що дитячих книжок не було в цьому переліку... вони б зайняли гідне місце.

С. Пиркало: Ну то цю ситуацію треба виправляти?

І. Малкович: І то терміново. І я вперше в журі, бо мене ніколи не запрошують до журі...

С. Пиркало: Ну, ми вас, як ви знаєте, запрошували наполегливо...

І. Малкович: Але в мене не вийшло п'ять місць. У мене вийшло три місця. Третє місце розділили Тарас Прохасько та Ірена Карпа, а друге місце зайняв Діброва, а перше місце розділили Винничук і Забужко.

С. Пиркало: Це ви нам ускладнили підрахунок, але цікавий вибір. Але якби, скажімо, ви мали зараз можливість номінувати якусь книжку, - чи свого видавництва, чи якогось іншого, - що б ви запропонували?

І. Малкович: Свого - я знаю, що б я запропонував. З іншого - не знаю.

І. Малкович: Моцарта серед цих книжок не бачу.

С. Пиркало: Ви кажете, що необхідна дитяча література. Яку книжку ви номінували б як читач Бі-Бі-Сі, а не як член журі?

І. Малкович: Як читач? Я знаю... кожен любить і знає найбільше своє. Я дуже люблю нашу свіжу книжку "Сто казок". Я її робив сім років, тому мені здається, що вона хороша. Але звичайно, що не можна хвалити свої книжки.

С. Пиркало: Дуже дякую, пане Іване. Далі просимо Костянтина Родика, літературного критика та головного редактора часопису "Книжник ревю". Пане Костянтине, які ваші вибори і чому саме так?

К. Родик: П'яте місце - Володимир Діброва "Довкола столу", це збірка п'єс про той абсурд, який завжди з нами. Четверте місце - це збірка "15 текстів про українську революцію" Оксани Забужко, це така інтернет-проза, тобто проза онлайн. Третє місце - це проза "поза часом", це Тарас Прохасько "З цього можна зробити кілька оповідань". Друге місце, як на мене, це один із найсміливіших книжкових експериментів, це книжка Ірен Роздобудько, яка складається із двох романів. Перший - "Він: ранковий прибиральник", другий - "Вона: шості двері". Це зіштовхування двох "інших", жінки і чоловіка, двох різних світів. Ну і на перше місце із тих, кого визначили слухачі Бі-Бі-Сі, я поставив би Юрія Винничука. Його "Весняні ігри в осінніх садах" можна розглядати сьогодні як певного роду... по ньому можна вивчати всього Винничука, а Винничук - це подія. Його варто вивчати.

С. Пиркало: Дуже дякую, і в нас залишився поет і депутат Володимир Цибулько. Які ваші вибори?

В. Цибулько: Ну просто тут питання - мені говорити як поетові чи як депутатові?

С. Пиркало: Я думаю, як Володимиру Цибульку.

С. Пиркало: Але мені здається, що таке оригінальне поєднання, як поет і депутат, не можна не підкреслити...

В. Цибулько: Ну чому ж - Борис Олійник, чи Павло Мовчан...

С. Пиркало: Поєднання з прізвищем Цибулько все-таки лунає цікавіше.

В. Цибулько: Я би не хотів говорити про перше чи якесь місце, а я визначив для себе певні напрямки прози. Ну, хай це буде перше, п'яте... Отже, Тарас Прохасько.

В. Цибулько: Перший. Другий: Юрій Винничук. Третя: Ірена Карпа. Четверта: Ірен Роздобудько. І п'ятий - Павло Вольвач. Тому що для мене важливі всі напрямки прози, які є. Стилі письма. Кожен із цих стилів мав би бути якомога ширше розкручений, а там би собі люди вибрали.

С. Пиркало: Отже, у нас вимальовуються вже певні фаворити. Тарас Прохасько лунає дуже часто, у списку Бі-Бі-Сі при голосуванні його "Непрості" отримали 44 голоси, а "З цього можна зробити кілька оповідань" - трохи менше, але зате до нас надійшло дуже багато дописів від читачів, які пишуть про Тараса Прохаська. Ось, наприклад, допис Ольги Іващенко з Києва: " Автор - Тарас Прохасько. Перше, що прочитала і що вразило до сліз, його оповідання "Бо таке" в збірці "Приватна колекція". Відтоді перечитала все, що друкувалося, і вважаю на сьогодні Прохаська просто своїм найкращим і найближчим співрозмовником. Є в нас таке слово щем, от таке відчуття після прочитання Прохаська. Він дуже інтимний письменник". Микола з Брюсселя, Бельгія пише таке: "Як на мене - "НепрОсті" Прохаська. "Все вже написано, письменники займаються лише переписуванням відомого". Після прочитання НепрОстих зробив протилежний висновок". А Гапа Н. з Києва виступає за книжку "З цього можна зробити кілька оповідань". А ось що сказав сам Тарас Прохасько в інтерв'ю Бі-Бі-Сі.

Т. Прохасько: Я не дуже хотів би заробляти речима, близькими до літератури. Є велика небезпека, коли художники займаються рекламою або музиканти грають у ресторанах, або письменники пишуть якісь оди, сценарії, чи ще щось, тільки тому, що воно десь близьке за жанром. Я хотів би бути в цьому сенсі вільним і знати, що окрім того, що писати, можна робити ще багато інших речей.

С. Пиркало: Я б хотіла звернутися до наших експертів - чи вони поділяють таку дещо несподівану думку Тараса Прохаська, що письменнику краще займатися не-літературою?

В. Цибулько: Я не просто поділяю, а це мій стиль життя. Я ніколи не дозволяв собі бути залежним від своєї творчості. Уявіть собі, що Тарас Григорович Шевченко стояв в редакції якогось журналу і чекав би пенсії чи якоїсь подачки на чай... франт Шевченко, який одягався від французьких кутюр'є…

С. Пиркало: Як писав Юрій Андрухович, "стипендію, ваша величносте, дайте мені стипендію"…

В. Цибулько: Ну, це позиція Юрія Андруховича…

В. Цибулько: Я вважаю, що замахнутися на Божу функцію - на творчість - і ще від цього вимагати якісь гроші на прожиття, це трохи забагато.

С. Пиркало: Дякую, це була думка Володимира Цибулька… у нас іще є один із фаворитів - Юрій Винничук із книжкою "Весняні ігри в осінніх садах". Його назвало кілька наших експертів, і він також третій в інтернет-голосуванні Української служби Бі-Бі-Сі. Але є думки і проти Юрія Винничука. Деякі жінки, як він сам визнає, ображаються на його творчість, зокрема саме на цю книжку. У нашій розмові він сам це визнає.

Ю. Винничук: це така література, паралель з якою можна провести, скажімо, з Чарльзом Буковським. Не знаю, вона може когось обурювати, наприклад, деяких жінок обурює те, як я описував, але я описував свої погляди тодішні, тобто середини 90-х років. Я міг зараз змінитися, а тоді я був саме такий. Я так чесно описав.

С. Пиркало: У мене питання до Віри Агеєвої. Пані Віро, ви досліджуєте фемінізм в літературі і, очевидно, уявляєте собі фемінізм і в інших його вимірах. Що ви думаєте про цю книжку?

В. Агеєва: Я дозволю собі спершу одну репліку про Тараса Прохаська. Річ у тім, що одна справа, коли говорить поет, - я маю на увазі, що в даному разі говорив Володимир Цибулько, - а інша справа, коли говорить читач. Навіть не критик і літературознавець, а читач. Знаєте, я люблю читати довгі тексти, люблю читати багато томів - така в мене звичка. Я дуже люблю читати Прохаська, і мені завжди шкода, що книжка така коротка, тому, мабуть, добре в житті займатися багато чим, окрім літератури, але з точки зору читача, то коли написано багато, то це теж якось гарно. Це добре.

С. Пиркало: Ну от Юрій Винничук пише саме багато. Мені здається, він більше нічим і не займається.

В. Агеєва: Можливо. Мені зараз не йдеться про те, чи він займається ще чимось і чи саме література є способом заробітку, але я думаю, що в сучасній прозі вже якось бути анти-феміністом - це такий бренд, це добре продається, це найкращий спосіб зробити рекламний трюк, - це сказати, що ти противник фемінізму, що ти захисник патріархальних цінностей і такої могутньої маскулінності. Так що Винничук дуже добре використовує цей бренд, і успіхів йому.

С. Пиркало: Чи мають думку з приводу Винничука ще якісь експерти?

І. Малкович: Я маю думку - можливо, не тільки щодо цієї книжки, як про багатогранність Винничука. Цього року у нас у видавництві вийшла "Історія одного поросятка". Я вважаю, що це, можливо, одне із найблискучіших дитячих оповідань в українській літературі. Я пам'ятаю, як колись ми опублікували в Соняшнику це оповідання, і пам'ятаю, як ділилися враженням із Андруховичем про нього, і у нас було одне відчуття: що ось-ось він зараз підсковзнеться, що не може він утримати на такому рівні, він, мабуть, не закінчить... але все вийшло прекрасно. Ми думали, що це містифікація, але виявляється, що це таки він. Він такий багатогранний, і в кожному з його виявів таланту він має майстерні, дуже цікаві досягнення. Вершини!

В. Цибулько: Я доповню трохи несподіваний ракурс про Винничука, тому що Винничук надзвичайно політичний письменник. За цим усім аполітизмом його стоїть дуже гарне відчуття і розуміння всіх політичних процесів в Україні, і в цьому сенсі він дуже гарно відштовхується від політичного, демонструючи свою аполітичність, і разом з тим дуже гарно підказує нормальним, здатним читати політикам, як не треба бути, як не треба вести себе. І чому виникла ця тема несприйняття феміною, чи жінками, чи феміністками...

С. Пиркало: То феміною чи феміністками? Це різні речі.

В. Цибулько: І феміна, і феміністка, однозначно.

С. Пиркало: Тобто феміна і феміністка не сприймають Винничука, але він багатогранний. Приблизно такий консенсус. Пропоную перейти до ще одного автора, про якого також можна сказати, що це автор дуже багатогранний. Я веду мову про Оксану Забужко, чия збірка віршів "Друга спроба" є також у нас одним із фаворитів. І пані Забужко так сама сказала про багатогранність себе ж.

О. Забужко: Я є письменник, який просто працює в різних жанрах, що є абсолютно нормально, і зовсім це не варто сприймати за якусь таку ренесансну різнобічність. Я думаю, це ситуація більш-менш нормальна для будь-якого письменника навіть у багатших літературах, ніж українська. Ну, а в українській літературі то просто письменникам якось і Бог велів заповняти собою мовні ніші, які в силу ненормальних причин розвитку нашої літератури не були заповнені нашими попередниками.

С. Пиркало: У мене питання до пана Костянтина Родика. Прокоментуйте, будь ласка, цю думку Оксани Забужко. Чи стикаєтеся ви, як критик та редактор журналу, з цією думкою, що одній людині треба часто заповнювати різні ніші в українській літературі?

К. Родик: На це треба бути чималою людиною, щоб заповнювати ніші, бо людина, яка має одну звивину під кашкетом, навряд чи зможе якусь нішу заповнити. І ви бачите, як вибудовується від Прохаська через Винничука до пані Забужко ця теза - що його робити: писати чи жити. Власне, вся література - це заклик до того, що не читайте, а живіть. Життя дається один раз…

В. Цибулько: Костя, я так скажу: можеш не писати - не пиши.

К. Родик: Але з іншого боку оце життя однією з найприємніших його складових має саме читання книжок. Письменник, коли працює над якимось твором, - з одного боку, так: це важко, цього не хочеться, але щось же його туди тягне, і він від цього відійти ніяк не може. А Винничук - тут говорилося, чи аполітичний, чи ні. Він аполітичний тією ж мірою, якою аполітична кожна нормальна людина. Він бачить політику очима незакомплексованої людини, яка не читає газет, за порадою професора Преображенського.

В. Цибулько: Я думаю, що класичний Гомо Люденс серед авторів - це все-таки Винничук. Він уміє грати. У всіх значеннях цього слова.

С. Пиркало: Панове, давайте говорити українською, бо латина, можливо, не є розмовною мовою наших слухачів.

К. Родик: А з іншого боку, пані Забужко, можливо, є такою противагою Винничуку, бо вона весь час в цьому повсякденні газетно-телевізійному, вона весь час на це реагує… Ну й добре, це різні типи. І з-під пера і того, і іншої виходять тексти, які нас тішать, і ми частинку того єдиного життя, яке нам дано, все-таки з задоволенням віддаємо на читання їхніх творів. Слава Богу, що вони такі різні.

В. Цибулько: Маленька вербальна часточка нашого життя.

С. Пиркало: Думаю, що логічно перейти до людини, автора, яка є скрізь - вона і на сцені лабає рок, і на телеекрані щось презентує, а тим часом пише романи. Кілька наших експертів, так само як і аудиторія Бі-Бі-Сі, висунули її книжку "Фройд би плакав". Це Ірена Карпа. Вона сама себе подає як людину дуже суперечливу, і в моїй розмові з нею демонструвала свої суперечливості… мені здається, що вона ними насолоджується. Коли ми починали свою розмову, вона була сумна, а потім сказала таке.

І. Карпа: Через кілька хвилин у мене настрій покращиться, я піду на вулицю і зрозумію, що не все абсолютно так зле. Більше того, це цікаво, коли воно якоюсь косинусоїдою рухається від якихось заглибин, коли тобі здається, що просто все, і до сюрпризів, коли виявляється, що життя не гівно, і насправді все не так уже й зле. Насправді ти живеш у раю і не зовсім часто це помічаєш.

С. Пиркало: Ну а зараз час назвати переможців інтернет-голосування аудиторії Бі-Бі-Сі. На п'ятому місці - Лариса Денисенко, "Забавки із плоті і крові". На четвертому - "Антологія українського самвидаву". На третьому місці - Юрій Винничук, "Весняні ігри в осінніх садах". На другому місці - Ірена Карпа, "Фройд би плакав". І на першому місці - Павло Солодько із романом "Четверта революція", за який надійшло 192 голоси, і кілька читачів написали нам, що це "класний роман про молодь" - "хоча вроді й про політику", додав читач із Києва з нерозбірливим підписом. Як ми бачимо, Ірена Карпа на другому місці, і її ім'я логічно випливає в дискусії про те, що робити - писати чи жити. Отже, хочу звернутися до наших експертів - що ви думаєте про те, як живе Ірена Карпа?

В. Агеєва: Я думаю, що існує така дилема - писати чи жити і читати чи жити. Тобто можна сказати, що читати - це також жити, і писати - це частина життя. Можна протиставити - або жити, або писати. Можна сказати, що писати - це жити, і тоді, може, це і є таке солодке життя письменника. Тобто якщо Ірена Карпа може це все поєднати, то у неї дуже згармонізоване буття.

В. Цибулько: Чому я між Жаданом і Карпою, схожими за стилістикою, обрав Карпу? Тому що за Карпою стоїть більше приватного досвіду, менше кабінету, менше бібліотечного досвіду, а більше живого життя. І в цьому сенсі Карпа є автором одного безкінечного тексту. Всі її книжки - це книжки про одне й те саме. Це постійне переписування власного бачення, долі та світогляду. Жадан і Карпа - це два схожих досвіди, але за повнотою життя і наповненістю в плані самореалізації мені Карпа видалася цікавішою.

К. Родик: Тут нещодавно Ігор Бондар-Терещенко помітив цікаву річ, що сьогодні молоді люди, коли соціалізуються в цьому світі, дуже гучно, дуже яскраво, - вони не тільки ходять, співають, водять машини і щось інше. Вже джентльменським набором стало видати книжку. Не написати текст, а видати книжку. Ірена Карпа, як на мене, це не література. Це не текст. Це книжка, написана для того, щоб показати: і я це можу.

С. Пиркало: Дозвольте мені сказати для наших слухачів, хто це був: зараз пан Родик та Цибулько між собою сперечаються. Прошу, панове.

К. Родик: Ну, власне, ми на цьому і закінчили, бо коли дивишся на підсумки голосування Бі-Бі-Сі, то на другому місці Ірена Карпа, а на першому місці - Павло Солодько. Це той самий клас, це те саме.

В. Цибулько: Костя, я не говорив би про певну інспірацію комп'ютерну, тому що накачати собі рейтинг в інтернеті…

К. Родик: Ні, я хочу сказати про інше. Ці речі зроблені за принципом: і ти це можеш. Книжки Карпи і книжки Солодька говорять потенційному читачеві: і ти це можеш.

В. Цибулько: Костя, я думаю, що було таке явище, як Бегбедер, явище за своїм характером алітературне.

К. Родик: Це алітературне, яке виходить із літератури як такої. А Карпа і Солодько - це поза межами літератури.

В. Цибулько: Це поза межами літератури, але це в рамках інспірованого видавничого процесу. Ми виробляємо певний продукт, і ми втюхуємо цьому долбодятлу, українському читачу.

С. Пиркало: Панове, дуже дякую за ваші цінні думки, я пропоную від Бегбедера, Карпи та Солодька перейти до Жадана, тим більше що його прізвище вже неодноразово лунало. Сергій Жадан користується великою підтримкою в наших читачів та слухачів. Він не увійшов до нашої п'ятірки, але про нього надійшло багато листів. Сергій Жадан любить шокувати публіку, і це, на думку нашої аудиторії та мою особисту думку, прекрасно. Ось що сказав Сергій Жадан у нашій розмові.

Сергій Жадан: Коли мені стане шістдесят чотири, мені вручать Шевченківську премію, і таким чином куплять моє сумління, і тоді я буду змушений не матюкатися - тому що як же... Я цілеспрямовано заробляю собі очки, щоб звернути на себе увагу Шевченківського комітету. Зокрема Марії Матіос.

С. Пиркало: Пані Марія пообіцяла, що якщо до Шевченківського комітету прискаче банда махновців, то вона прийме від них документи щодо подання Жадана на Шевченківську премію, хоча, строго кажучи, це правилами не передбачено. Отже, панове експерти: Сергій Жадан. Які думки?

В. Агеєва: Я думаю, ми все-таки обираємо не супер-класичну книгу і не книгу десятиліття. Ми говоримо про літературний процес, про книгу року. І я б не ставила так рішуче межу, де література, а де не-література. Воно з відстані часу буде видніше. Книжка року - це те, що ми вибираємо з якоїсь певної кількості. Але Жадан - це не просто книжка року. Хто в прозі виповів своє покоління, хто почав говорити про досвід саме цього покоління - як казав колись Юрко Прохасько, покоління гедоністів, - так от якраз психологію цього покоління Жадан виповідає найврозумливіше. І крім того, Жаданів стиль - тут уже говорили, що дуже літературний, дуже кабінетний, - хто його знає. Весь постмодернізм дуже кабінетний і літературний. Жаданів стиль заворожує, і я думаю, його книжка в кожному разі є подією.

І. Малкович: Мені дуже сподобалося - думаю, ми всі пам'ятаємо той вислів Сашка Бойченка, перефразувавши, що Жадан - це застуджене горло української літератури. Це правда, і я дуже його люблю, але в своєму виборі я (керувався тим), що тільки перегорнув Жадана, а не читав, наприклад, Роздобудько і Вольвача, який мені так само був би дуже цікавий. Тут я необ'єктивний, бо їх просто не читав ще. А щодо Жадана - пам'ятаю, я їхав з львівського форуму і гортав у машині, але так і не вдалося прочитати. Думаю, він справді "застуджене горло" у своїх найкращих віршах, які я дуже люблю. А ця книжка - мені здалося, що це вже надто застужене горло. Може, це свинка чи кір. Але це, безперечно, дуже цікавий автор, і його книжки особисто для мене дуже цікаві. Я їх чекаю.

В. Цибулько: Жадан, як ніхто інший зі свого покоління, перебрав саме смак мови. Покоління восьмидесятників, основним об'єктом творчості яких була власне мова.

С. Пиркало: Ви вважаєте, що Жадан належить до восьмидесятників?

В. Цибулько: Він настільки перебрав стилістику, прийоми, тропіку, що він все-таки восьмидесятник, хоча за віком він і не потрапляє.

К. Родик: У творенні та подачі своїх образів, у тому, як він може творити новітні речі та як він їх подає, він справді відрізняється. Я в ньому побачив якість новітнього, який відрізняється від нашого покоління.

В. Цибулько: Життєвий досвід та драматизм покоління 90-х років, до яких нібито належить Жадан, значно краще і чесніше і правдивіше описав Анатолій Дністровий у своїх текстах. Це драматичний, чесний і прожитий вуличний досвід, а Жаданова начитана культура не дозволяє йому вирватися. Він епатує, тому що треба епатувати.

С. Пиркало: Нам надійшов риторичний смс: "Веб-сторінка Бі-Бі-Сі - це далеко не повна ваша аудиторія. Чи читав хтось із ваших гостей книги Калини Ватаманюк?". Питання на засипку. Хто читав книги Калини Ватаманюк?

С. Пиркало: Я не читала також Калини Ватаманюк, але, напевно, це дуже важливі книги... А от Роман з Тернополя пише таке: "На сьогоднішній день перестали виходити часописи Книжник-ревю та Книжковий огляд. У яких часописах український читач може прочитати рецензії на сучасні твори?". Це, очевидно, питання до Костянтина Родика.

К. Родик: Чутки про смерть Книжника-ревю трохи перебільшені, наступного тижня вийде чергове число, а за ним уже готується і наступне, хоча ми й маємо певні труднощі. Звичайно, було би шкода, якби Книжник-ревю перестав виходити, або перестала би виходити Критика - я б дуже від цього потерпав. Бо саме в цих часописах і можна з'ясувати, що таке Жадан. Ми говоримо "Жадан", у всіх на вустах, усі купують, і це добре. Але в чому цей феномен? От у таких часописах саме і намагаються це з'ясувати. Як на мене, Жадан і ті, хто найближче до нього стоять, - Поваляєва, Дереш, - це, власне, реінкарнація Селінджера...

К. Родик: І Пиркало, так. Це реінкарнація Селінджера, це спроба пройти той шлях, який українська література не проходила, - від Селінджера до Буковські. Це найскладніший у житті кожної людини процес ініціації, становлення дорослим і небажання бути дорослим. В чому популярність і Жадана, і Поваляєвої, і Пиркало, і Дереша. І саме такі речі оприявлюються в журналах критичного спрамування. На Заході їх підтримує уряд. Елементарно, банально дає гроші, щоб вони існували.

В. Цибулько: Костя, у нас же уряд їх не розстрілює, розумієш?

К. Родик: Ну, а там не розстрілює взагалі нікого. А в нас є такий сумний досвід. Або тебе не будуть розстрілювати і грошей не даватимуть, або сиди мовчки. Ну, це вже питання того, чи потрібно державі, щоб люди читали.

С. Пиркало: Я думаю, що до питання про те, чи потрібно це державі, ми обов'язково повернемося в своїх програмах, і навіть до того, як пройде фінал цього конкурсу. До речі, Богдан Цюпин уже готовий назвати наших фіналістів.

Богдан Цюпин оголошує результати зведеного голосування аудиторії Бі-Бі-Сі та експертів. Після повторного, детальнішого підрахунку після програми п'ятірка фіналістів дещо змінилася і в п'ятій позиції відрізняється від оголошеної на програмі.

С. Пиркало: Є ще один автор, творчість якого ми поки не обговорили у цій програмі, - це Марія Матіос. Ми з нею говорили буквально два дні тому, і вона каже, що віддає всім своїм героям однакову пристрать і вболіває за них, як за своїх дітей.

М. Матіос: Я так проникаю під час письма у тих своїх персонажів, що, направду, мені здається, що це я убила того коханця свого у повісті "Життя коротке". Це я сиділа у тому бункері у "Нації", це я ходжу німою, як моя ця Солодка Даруся, я дуже совісно ставлюся до тих людей, про кого я пишу. Навіть якщо я не поділяю їхніх вчинків, чи як. Але я намагаюся їх зрозуміти, я одночасно для них є і адвокатом, і прокурором. Розумієте, я їх люблю.

С. Пиркало: Отже, взагалі інший пласт у літературі - Марія Матіос із її розмаїтими творами. Тут і кулінарні рецепти, і "Солодка Даруся", і бульварний роман. Будь ласка, панове експерти. Ваші думки та аргументи.

І. Малкович: Я вагався з цього приводу, хоча я п'ятого місця і не мав, але фактично я міг на п'яте місце і Марію поставити, бо в традиційній прозі - це дуже сильна і правдива проза, і я радий за Марію, бо вона починала як поет, і важко зіскочити на прозу. Хто такий прозаїк? Той, хто має що оповісти біля вогнища. Вона має що оповісти. На відміну від тих, кому ми присуджували місця. Це дуже важлива книжка в пізнанні того часу, характерів справжніх... я вітаю Марію з цим твором.

В. Цибулько: Для мене Матіос - це повне відкриття, адже найбільше в світі читають документалістики. Те, що вона пише, - на межі документалістики. "Солодка Даруся" - це художній твір, але за ним стоїть дуже багато життєвого досвіду. Світ найбільше читає все-таки нон-фікшн. Люди хочуть справжнього життєвого досвіду, і за книгами Марії Матіос його стоїть багато.

І. Малкович: Добре, що ця книжка є, бо її можуть читати і якийсь філософ, який читає і дуже складні книжки....

В. Цибулько: У неї немає цільової аудиторії, і в цьому її сила. Мені здається, що ми незаслужено її все-таки оминули.

В. Агеєва: Я маю ідею не щодо того, чому ми її оминули, але все-таки. "Солодка Даруся" читається як документ, вона сприймається як пізнання того пласта історії, який ми дуже мало знаємо, але проблема в тому, що мені здається, це традиційна проза. Цей традиційний реалізм уже трохи втомив читача, і сьогодні краще сприймається твори з якимось стильовим експериментом, якась увага до форми, помітніша, ніж у "Солодкій Дарусі".

В. Цибулько: Я можу згодитися, а можу й ні, тому що...

С. Пиркало: Будь ласка, назвіться, хто говорить, аби слухачі знали.

В. Цибулько: Та я думаю, що вже впізнають читачі. Чи ви думаєте, що вони вже такі глухуваті? Не впізнають тільки Пиркало.

С. Пиркало: Перепрошую - я забула нагадати слухачам, що я Світлана Пиркало, я веду цю програму, хоча також і з задоволенням її слухаю. Я також є письменницею, хоча мої книжки не ввійшли до нашого конкурсу зі зрозумілих причин.

В. Цибулько: І ніколи ніхто Бі-Бі-Сі не звинуватить у корупції.

І. Малкович: Я думаю, що українській літературі не пощастило, коли почали її помічати, в тому, що було багато постмодернізму на той час, і читача це відштовхнуло, бо він зрозумів, що українська проза - це надто вже для таких яйцеголових. А от якби таких книжок було б більше, як у Марії Матіос, мені здається, було б більше уваги до української літератури. Ми не можемо відмахуватися від традиційного. Люди хочуть це читати. Люди хочуть читати справді історії.

К. Родик: Пане Іване, щодо традиційної прози пані Матіос. Це не традиціоналізм. Це неотрадиція. Це дуже сьогоднішнє.

І. Малкович: Я використав просто означення пані Віри.

С. Пиркало: Шановні експерти, у нас залишається тільки дві хвилини до кінця програми, але це ще не кінець нашого обговорення.

І. Малкович: Так хто виграв? Світлано, розкажіть нам? Як голоси підраховуються, що там таке - ми нічого не розуміємо.

С. Пиркало: Ми підрахували голоси пропорційно: яка книжка у кого стояла на першому місці, яка на другому і так далі. Але це не все: ви приходите до нас іще раз, за місяць, і у нас із вами є чотири тижні на обговорення, яка з цих книжок має називатися "Книжкою року Бі-Бі-Сі". Ми визначили п'ять прізвищ, але фінал буде наприкінці лютого. А в нас у студії були такі експерти: літературознавець Віра Агеєва, професор Києво-Могилянської академії, лауреат Шевченківської премії; видавець Іван Малкович, директор дитячого видавництва А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га, критик Костянтин Родик, головний редактор часопису Книжник-ревю, поет і депутат Володимир Цибулько.

В. Цибулько: У мене є бажання сказати, щоб люди не забували, що вчили у школі букви, і все-таки читали.

І. Малкович: Пора читати, сказав Малкович. Пора!

С. Пиркало: Ми знаємо, пане Малкович, на що ви натякаєте, але ми не будемо сьогодні в політику влазити, ми сьогодні говоримо про мистецтво. Дуже дякую експертам, ми знову зустрінемося в ефірі Бі-Бі-Сі приблизно за чотири тижні. Я Світлана Пиркало. На все добре!