Алла Лазарева для Бі-Бі-Сі, Париж

Репортаж А.Лазаревої слухати тут

У виставі грають два актори - Остап Ступка та Дмитро Рибалевський.

	фото надане Олександром Дем’янюком

Провідна тема твору — довіра та зрада - сприймається сьогодні як ніколи актуальною. В основі сюжету — авторське прочитання легенди про Іуду, який зрадив Христа. За версією великої української письменниці Іуда не повісився з сорому, а купив на свої тридцять срібників клаптик землі під Єрусалимом.

Цю складну психологічну роль грає Остап Ступка - син славетного українського актора Богдана Ступки.

Остап Ступка каже, що Ісус Христос та Іуда - невід’ємні один від одного: «Що таке зрада? Це надзвичайно тонка філософська штука. П’єса Лесі Українки — один з поглядів, її версія цієї теми. Тому що людство буде до цієї теми звертатися, допоки буде існувати».

Що таке зрада? Це надзвичайно тонка філософська штука. П’єса Лесі Українки — один з поглядів, її версія цієї теми. Тому що людство буде до цієї теми звертатися, допоки буде існувати. О. Ступка

Іуда у спектаклі театру Франка — це гірко розчарована, ображена людина, впевнена, що її не зрозуміли, використали, зневажили. “Поле крові” - то не лише сотка неродючого солончаку, що годиться лише під цвинтар, але й пошматована, омертвіла душа невірного учня сина Божого.

Власне, це була моя ціль — зробити таку виставу, яка була б зрозуміла без слів. Юрій Розстальний

Режисер-постановник спектаклю Юрій Розстальний каже, що “На полі крові” - одна з найновіших робіт театру Франка. ЇЇ прем’єра відбулася в Києві півроку тому, а потім її побачили у Німеччині та Франції.

Юрій Розстальний: «Власне, це була моя ціль — зробити таку виставу, яка була б зрозуміла без слів. Людина, яка нам допомагала робити світло — технік мюнхенської філармонії — казав, що “я жодного слова не зрозумів, але було дуже класно”! Були німці, були й з Росії люди, які зрозуміли нарешті, що українська мова не є російською. Бо вони не розбирали слів, але вони зрозуміли виставу, загалом не розуміючи тексту.»

Директор Українського культурного центру в Парижі Наталя Кочубей пояснює, що просувати українське театральне мистецтво за кордоном не просто з багатьох причин.

Наталя Кочубей: «Українське театральне мистецтво, мабуть, недостатньо знане у Франції, і це пояснюється специфікою театрального мистецтва. Тут є мовний бар’єр, для показу на великій професійній сцені потрібна попередня велика робота з перекладом. Звичайно, на Заході та зокрема у Франції існує ця система субтитрування спектаклів. І це чудово дає можливість розуміти іншомовний спектакль. Але для цього треба також, щоб і наш український спектакль мав ті монтажні листи, той супровід іноземною мовою».

Українські театри лише починають, отже, виступати на французькій сцені.

Приїздила на гастролі по обміну трупа Богдана Жолдака, Ірина Волицька привозила фрагменти “Украденого щастя” за твором Франка, експериментальний театр Київського будинку актора показав спектакль “Ми житимемо вічно” на тему одруження доньки Ярослава Мудрого Анни з французьким королем Анрі Першим.

Нещодавно, силами української громади, сформувався аматорський двомовний театральний колектив. Вже й прем’єра готова - п’єса за мотивами “Ночі перед Різдвом” Миколи Гоголя.