Світлана Пиркало Бі-Бі-Сі, Лондон

Катерина Іваненко, Київ, написала: "Під час "Дня Свободи" купила в "Українському домі" нову книжку Оксани Забужко "Let my people go: 15 текстів про українську революцію". Прочитала на одному диханні за вечір. Я взагалі люблю цю письменницю, а тут зібрано і її статті, й інтерв'ю західним виданням, які вона давала під час Помаранчевої революції, і сторінки з щоденника. Раджу всім!"

Сама Оксана Забужко сказала в інтерв'ю Бі-Бі-Сі, що дуже рада, що обидві ці книжки вже дійшли до читача - адже вони вийшли нещодавно. "15 текстів про українську революцію" - навіть після початку конкурсу Бі-Бі-Сі.

За її власними словами, як ця книжка, так і підбірка віршів "Друга спроба", яку також назвали наші читачі серед найкращих, - обидві "народжені революцією".

Бі-Бі-Сі: Як вас звуть, скільки вам років і де ви народилися?

О. Забужко: Ви прямо так уже просто в форматі радіо-FM, коли українські журналісти підходять до Єлени Образцової і кажуть: "Расскажите нам о себе". Я розумію, що очевидно в форматі я маю назватися, ну але думаю, раз читачі назвали ці книжки, то все-таки ім’я автора вони також прочитали – Оксана Забужко.

Бі-Бі-Сі: Пані Оксано, скільки всього книжок ви написали?

О. Забужко: Гарне запитання. Якщо дасте дві хвилини паузи, то я порахую. Я думаю, що мабуть уже дюжина є. Тобто, якщо рахувати, що "Друга спроба", власне цей том вибраних поезій, який вийшов цієї осені і презентувався в Києві буквально два тижні тому на київському книжковому ярмарку; значить, якщо рахувати, що це моя п’ята поетична книжка, тобто, там вибране із чотирьох поетичних книжок надрукованих і двох недрукованих – то тоді виходить п’ять поетичних; виходить, значить, "Польові досліждення", "Сестро, сестро", окремим виданням ще була "Казка про калинову сопілку" – це три прозових; так, есеїстика і наукові студії, Франко, Шевченко, "Хроніки від Фортінбраса", ну і "Let my people go" – це також non-fiction. Значить, до дюжини набирається.

Бі-Бі-Сі: Пані Оксано, знову ж таки в банальному форматі, - ви б себе назвали поетесою, прозаїком чи філософом, чи публіцистом, чи як?

О. Забужко: Та ні, я б себе не називала ні в якому разі, змилуйтеся, ні філософом, ні публіцистом – це зовсім інші професії, а моя справа – просто писати. Тобто, я є письменник, який просто працює в різних жанрах, що є абсолютно нормально, і зовсім це не варто сприймати за якусь таку ренесансну різнобічність. Я думаю, це ситуація більш-менш нормальна для будь-якого письменника навіть у багатших літературах, ніж українська. Ну, а в українській літературі то просто письменникам якось і Бог велів заповняти собою мовні ніші, які в силу ненормальних причин розвитку нашої літератури не були заповнені нашими попередниками.

Бі-Бі-Сі: До речі, про багатство, таке більш банальне, - чи легко заробляти на хліб пером?

О. Забужко: Ну, мені виходить, як бачите, так що не можу скаржитися. Але справа в тому, що я цілком здаю собі справу з того, що я тут в українській літературі якраз виняток, бо скільки нас, зрештою, таких? Ну, ще Курков та Андрухович, та не знаю, може там уже Любко Дереш, перекладений німцями, почав заробляти. Але головним чином це все-таки від перекладів, а з внутрішнього ринку заробітки, навіть при тому, що мене вважають комерційно успішним автором, але це на хліб з таким, знаєте, тоненьким шаром масла.

Бі-Бі-Сі: Тобто червоної ікри там зверху не лежить?

О. Забужко: Якщо й лежить, то дуже ріденько.

Бі-Бі-Сі: Вас переклали на дуже багато мов, у мене не вкладається в голові на скільки, але на яку мову ви б хотіли, щоб вас переклали – яку-небудь екзотичну, чи яку-небудь таку, яку вам давно хотілося?

О. Забужко: Ну знаєте, це чутки, знову ж таки, перебільшені, бо насправді в цей самий міжнародний мейнстрім я по-серйозному ще не ввійшла, тобто як для України, звичайно, – то це все дуже гонорово, але річ у тому, що моя проза, по-англійськи ще, крім "Дівчаток", які вийшли цієї весни в Америці, і, до речі, навіть в інтернеті є, вона по-справжньому ще в англомовний міжнародний обіг оцей самий мейн-стрімний не входила. В принципі, на англомовних теренах мене знають як поета і трохи чи не більше, ніж в Україні. А проза моя ще не починала циркулювати. Так що почекаємо, коли буде перекладено і "Польові дослідження", і "Сестро, сестро", і дасть Бог, наступний роман, який я наступного року сподіваюся вже представити українському читачеві.

Бі-Бі-Сі: А про що буде наступний роман?

О. Забужко: Наступний роман? Ну він, власне, майже уже є. Навіть журнал "Березіль" публікував із нього розділи цієї осені, але ще над ним треба трохи попрацювати, я ще не зовсім задоволена тим, як воно там виглядає. "Музей покинутих секретів", там дія відбувається в двох часах, наш час і в сорокові роки. Там страшенно заплутаний сюжет, страшенно заплутана композиція, там кілька love stories в різних поколіннях. Кожний розділ написаний від імені іншого наратора. Люди, які пов’язані між собою в часі в трьох поколіннях зв’язками, яких вони самі не свідомі. Вибудовується дуже складна мозаїка на просторі української історії другої половини ХХ століття і початку XХІ. Така, знаєте, тіньова історія, яка десь протікає поза нашою свідомістю, але тим не менше визначає наші долі, і цей сюжет і ця тема мене завжди дуже інтригувала.

Бі-Бі-Сі: А українські поети там будуть?

О. Забужко: Українські поети? Взагалі-то головна героїня у мене журналістка, а її бойфренд займається антикварним бізнесом, а її приятелька, яка гине в автокатастрофі...

Бі-Бі-Сі: О, ну що ж ви так зразу все розповіли?

О. Забужко: Ні, ну що ви, яке все? Це навіть не закрутка сюжету. Там якраз кілька смертей. Там головні сюжети розкручуються в поколінні дідусів і бабусь, і там якраз це виходить надзвичайно цікаво закручено, бо історія починається з того, як героїня десь там в архівах вона натрапляє на фотографію жінки з українського підпілля, з УПА, з кінця 40-х років, і хоче робити документальний фільм про цю жінку, і знаходить її родича, її внучатого племінника, і в них починається оцей бурхливий роман, і тоді йому починають снитися всякі несамовиті сни. І з тих снів потім розкручується зовсім інший сюжет, і виявляється зовсім інша love story кінця сорокових. Одним словом, все це страшенно цікаво і страшенно заплутано.

Бі-Бі-Сі: Good luck, що називається, з романом. Я переконана, що всі, хто слухають, з нетерпінням чекають його виходу. Я б хотіла ще таке спитати – коли ви заходите в українські книгарні, книжку якого сучасного українського письменника чи письменниці ви б виставили наперед для того, щоб інші відвідувачі книгарні їх швидше побачили?

О. Забужко: Ну, я думаю, що список був би довгим. Я думаю, що якщо говорити з різних міркувань - і справа тут не тільки моїх персональних смаків, а справа десь і якоїсь ефективності чинності, наскільки ті чи ті тексти найкраще, скажімо, можуть працювати для масифікації сучасної української літератури, - я думаю, що це Жадан був би, можливо, насамперед – це якраз зразкова українська міська проза, при тому без будь-якого реґіонального відтінку, при тому, що він харківський автор і так себе позиціонує, але це просто така великоміська українська проза. Десь Вольвач "Клясу" свою теж зробив у цьому плані, але вона в нього трохи все-таки більш реґіоналізована. Жаданова універсальніша і молодіжніша, скажемо так, за пафосом. А з точки зору літературного гурманства, то безумовно, Прохасько. Взагалі це, мабуть, найкраще, що було написано українськими письменниками за останню енну кількість років. Принаймні в цьому десятилітті, якого нівроку ми вже одмотуємо п’ятий рік.

Бі-Бі-Сі: Пані Оксано, ким ви хотіли бути в дитинстві?

О. Забужко: Ви будете сміятись – письменником.

Бі-Бі-Сі: Ні, сміятися не буду, буду тільки радісно посміхатися. І якщо можна, розкажіть про оці дві книги, які назвали наші читачі – "Друга спроба" і "Let my people go. П’ятнадцять текстів про українську революцію".

О. Забужко: Обидві книжки свіжі, тому я дуже рада, що їх уже прочитали і навіть номінували, поспішили поділитися з вами своїми враженнями. Я вже сказала, що "Друга спроба" – це вибрані вірші, в принципі весь мій поетичний доробок, представлений на матер’ялі і друкованого, і не друкованого, і виданого, і невиданого, і вибране, і перебране, тобто, я досить ретельно це все упаковувала.
Але я би сказала, що їх об’єднує, ці обидві книжки, - вони обидві, в певному сенсі, народжені революцією, бо я зовсім не збиралася зараз видавати своє поетичне вибране. Ще минулого року це почалося, коли мені телефонували з різних радіостанцій і просили почитати вірші; і коли в різних аудиторіях у мене просто вимагали віршів, на ґвалт вимагали віршів і питали, де ваші вірші, де їх можна придбати.
Тобто якесь моральне очищення суспільства різко підвищило запотребованість у поезії. І тут уже треба віддати належне моєму видавцеві, видавництву "Факт", який просто з мене не злізав буквально півроку, поки я, нарешті, не відклавши на бік і "Музей покинутих секретів", і свою багатостраждальну працю про Лесю Українку і шляхетську лицарську культуру, яку я вже багато років обіцяю читачеві, і яка, в принципі, вже досі мала би вийти, не сіла й не упорядкувала таки це вибране, і от власне цієї осені воно з’явилося друком і наскільки мені відомо – дуже добре розходиться.
Тобто українці знову почали читати поезію, і це прекрасно, і це дуже радує. В непрямому сенсі слова ця книжка, як я кажу, народжена революцією також. А от "Let my people go" – це книжка, яка є безпосереднім продуктом революції, можна сказати. І вийшла вона тільки-тільки, тепленька, можна сказати тільки з друкарні, тобто вийшла вона минулого тижня, вона ще навіть не презентувалася в Києві, вона тільки минулої середи з’явилася в книгарнях, і по-моєму дові половина тиражу вже розійшлася.
Це дійсно книжка... як сказати. Я б не сказала, що це книжка про майдан. Вона має підзаголовок "П’ятнадцять текстів про українську революцію", себто це тексти різного часу.
Як сказано в передмові, це не є моя персональна письменницька хроніка революції. Що об’єднує всі ці тексти – це моя спроба відповісти на питання, як одночасно проживати історію, жити всередині історії і писати про неї, тобто, добувати з неї сенс, в принципі, що і є функція літератури. Я би сказала, що це взагалі література біжучим рядком, література on-line, тому що читач із цієї книжки має можливість побачити, як це робиться, ці біжучі, розжарені події історичні, які тоді переживав Київ (мені також казали, що це дуже "київська" книжка за настроями, за атмосферою, за пульсом, за всім).
Перший розділ – це тексти, перекладені з англійської, тобто, це те, що я писала англійською мовою минулої осені для західних видань, починаючи від мого тоді знаменитого відкритого листа з Києва після "ночі довгих ножів", після побоїща під ЦВК 23 жовтня. І далі мої тексти, есеї, які перед Майданом і в час Майдану писалися для Wall Street Journal Europe, для голандської "Гандельсблат", для німецького "Шпіґеля" чи "Зюддойче Цайтунг". Вийшла в принципі хроніка, все-таки хроніка, хай есеїстична, від першої особи і суб’єктивна, але хроніка історичних подій.
Друга частина – це тексти моїх виступів на різного роду міжнародиних симпозіумах, і також деякі статті для західної преси, кілька і для української. Спроба якогось осмислення революції, спроба рефлексії, пошуків наративу, пошуків історії, пошуків того сюжету, в якому можна було би представити Майдан.
І нарешті третій розділ – це вже безпосередньо література наживо. Це витяги з моїх щоденникових записів минулого року, які от на мене, коли я їх перечитала, то побачила, що вони досить-таки відбивають всю цю зміну температури Києва, настроїв Києва, як вони мінялися протягом року. І нарешті – оповідання "Альбом для Густава", тобто єдиний текст, який можна назвати уже не non-fiction, а такий fiction безпосередньо. Оповідання, яке я також писала для західного видавця. Всі деталі, які пішли на це оповідання, всі деталі, з яких воно виготовлене – це деталі, які мною абсолютно не придумані, які безпосередньо взяті із тодішньої київської реальності. Можна сказати, що там все правда і нічого, крім правди.

Бі-Бі-Сі: Пані Оксано, прочитайте, будь ласка, нам уривок з якого-небудь із своїх творів.

О. Забужко: Ну давайте вірш із "Другої спроби", власне кажучи, вірш п’ятилітньої давності, який дав заголовок моїй попередній збірці поезій "Новий закон Архімеда". В цьому вірші є одна фраза грецькою "Ме му тос кікльос тарате – це означає "не руш моїх кіл", фраза, яка в сьогоднішній грецькій мові вживаєтсья на побутовому рівні, мовляв, дай мені спокій. Насправді "не руш моїх кіл" – це слова, з якими Архімед звернувся до римського воїна, коли римське військо взяло Сиракузи. Але справа в тому, що кола тут – не просто геометричні кола, над якими тоді сидів Архімед, коли римський легіонер вперся до нього в хату. А коло для стародавніх греків було і формою записів думки, і символом цілості і суверенності духовного життя взагалі.

НОВИЙ ЗАКОН АРХІМЕДА

Не руш моїх кіл — мої кола тобі не належать.
Ген-ген пароплавчик із морем зшива небосхил,
Потроху штормить, і безлюдніє пляж.

Починається нежить.

Збирай рушники й парасолі — не руш моїх кіл.

Вони самоправні — як в камінь вціловані морем,
Але і зникомі — піском-попід-вітром крихкі…
Як завтра наш світ упаде, мов Содом і Гоморра,
То власне тому, що над міру винищував кіл!

А я свої довго плекала (ховала, ростила…) —
Аж врешті крізь них проступило, мов фосфор, різким,

Що — ні, не бувається ближче, ніж тіло до тіла,
У нашому світі!
Ніколи.
Ні в чому.
Ні з ким.

При чім же тут тіло?! О дзеркало, хто ця кобіта?..
А ти їй смієшся — мов зараз готовий на скін,
І все, що я можу насправді для тебе зробити, —
Кохати тебе, як пред Богом і морем:
НЕ рушачи кіл!

Про це — всі дерева-і-птахи (лопочучим листям!),
І риби у морі, і звірі у полі — про це ж:
НЕ РУШ МОЇХ КІЛ! — бо нема в них для тебе користі,

Бо поза своїми — нічого в життю не знайдеш!

О, знав-таки мудрий, що каже, що так загаратав
Напаснику в очі — на двадцять потомних віків!..
І мовлю по-еллінськи: “ме му тос кікльос тарате”, —

Мужчинам,
Імперіям,
Часу:
Не руш моїх кіл.