Світлана Пиркало Бі-Бі-Сі, Лондон

"Ірена Карпа, 50 хвилин трави та Фройд би плакав. По-моєму, це саме те, що нам всім треба", - пише Марта Музика, Повстин, Полтавської обл.

Сама Ірена Карпа розповіла Бі-Бі-Сі про важливість подання зубодробильних сабжектів у стьобному стилі та про своє захоплення Азією.

Бі-Бі-Сі: Як вас звуть, де ви народилися, скільки вам років?

І. Карпа: Ірена Карпа, 25 років, народилася у місті Черкаси. Бібліографія неповна; взагалі в мене зараз в руках книжка "Перламутрове порно", з якої я буду читати, бо "Фройд би плакав" десь загирився дуже далеко, і його знайти в цій хаті неможливо.

Бі-Бі-Сі: Ірено, скільки у вас усього книжок?

І. Карпа: Всього п'ять, якщо рахувати те, що видано, навіть якимось смішними тиражами у Спілці письменників. А так, нормально - чотири.

Бі-Бі-Сі: І окрім письменництва, у вас є ще кілька паралельних кар'єр. Чим ви ще займаєтеся?

І. Карпа: Я ще також займаюся музикою, це також дуже важлива кар'єра, якщо її можна так назвати. Хоча насправді ми тут кар'єру не ставимо на перше місце, а ставимо мистецтво, як пріоритет... Це гурт "Фактично самі", така собі експериментальна музика, від стріп-хопу до якогось нью-металу... а ще працюю, заробляю гроші телеведінням. Але в відносно хороших програмах, які розповідають про книжки. Тобто важливо якийсь такий зубодробильний сабжект подавати через такий стьобний стиль.

Бі-Бі-Сі: Ірено, перед початком нашої розмови ви сказали, що життя жахливе, все вас задовбало. Окрім того, я знаю, що у вашому житті бувають і інші... спалахи енергії. То ви сваритеся із видавництвом, то ви вивихуєте щелепу своєму продюсеру - що відбувається?

І. Карпа: Ну, зараз життя вийшло жахливим, бо я вилила гаряче вино, яке я готувала - в Києві страшенний дубак, у мене зараз перепад шістдесят градусів, бо я із В'єтнаму повернулася, і 5 годин різниці в часі. І це все мені здається жахливим і як мінімум неадекватним. Але я думаю, що через кілька хвилин у мене настрій покращиться, я піду на вулицю і зрозумію, що не все абсолютно так зле. Більше того, це цікаво, коли воно якоюсь косинусоїдою рухається від якихось заглибин, коли тобі здається, що просто все, і до сюрпризів, коли виявляється, що життя не гівно, і насправді все не так уже й зле. Насправді ти живеш у раю і не зовсім часто це помічаєш.

Бі-Бі-Сі: Мене радує це чути. Але навіщо ви побили свого продюсера?

І. Карпа: Ну, це була така абсолютно фішка із "Бійцівського клубу" - тобто там не було між нами ненависті чи емоційної неприязні. Швидше це такий спосіб братання, коли люди звикли казати, що такий контакт - це щось жахливе, невиховане і погане. Але коли б'ються двоє найкращих друзів, то вони знають, що завтра вони помиряться, і дуже весело сміятися над синяками, які вони одне одному поставили. Одразу скажу, що це не надто частий спосіб проведення часу... і там якась іще дівчина була замішана... і ми, як два справжніх мужики, мда... взяли і побилися. Але між нами все добре, мій продюсер живий, і навіть щелепу йому не цементували.

Бі-Бі-Сі: Ви казали журналістам, що ви плетете вечорами макраме. Це правда чи брехня?

І. Карпа: Ні, це брехня. У мене взагалі руки з одного місця поросли, і я дуже мало що можу ними робити. Максимум - це малювати і готувати якусь абсолютно дурнувату їжу. А всілякі тонкі штуки, такі як в'язання чи плетіння макраме, це для мене недосяжно. Я щиро захоплююсь людьми, у яких це виходить.

Бі-Бі-Сі: Чи бувають у вас депресняки і чи курите ви траву, як ваші герої?

І. Карпа: Бувають депресняки, а траву - ну, я намагаюся курити. Останнє місце, де ми її курили, - це було в Сайгоні на балконі. Нам за 25 доларів дістався номер із джакузі і сауною... але я не вмію курити. Я не курю тютюн, і маріхуана мене не вставляє. Я не вмію правильно затягуватися. А мої герої - вони стільки ж курять, скільки і я, і більше колотять понти. Як усі напівпідлітки, які щось там люблять демонструвати.

Бі-Бі-Сі: Чи ви б сказали, що ви так само любите колотити понти, як і ваші герої?

І. Карпа: Я б сказала, що, можливо, не люблю це, але це все ж таки трапляється. Я не можу сказати, що я ідеальна. У певних випадках, коли хочеш із когось познущатися, пробиває така зла істота, то можна колотити понти. Але головне - вчасно схаменутися.

Бі-Бі-Сі: Тобто ви - свого роду прихильниця ідеї Хантера С. Томпсона, автора книги "Страх і ненависть у Лас-Вегасі", який казав, що треба жити барвисто, колотити понти, а потім про це писати?

І. Карпа: Так, він мені дуже близький, і я абсолютно поділяю його точку зору про те, що всюди в подорожі тобі дорогу відкриває твоя прес-карта, а якщо не допомагає - то допомагає інша рука, в якій зараз пістолет знаходиться. Так що на всі сто я з Акулою Хантом погоджуюся.

Бі-Бі-Сі: Ірено, наші читачі запропонували на конкурс "Аудиторія Бі-Бі-Сі обирає книжку року" ваші твори "50 хвилин трави" та "Фройд би плакав", проте останній твір виявився більш популярним. Ви не могли б розказати про цю книжку - про що вона і яка її ідея?

І. Карпа: Можу зараз розповідати тільки з чужих слів, інших журналістів чи щось таке. Це шляхові замітки, там дійсно щось динамічне, щось змінюється, хтось там волає "от, я не осягнула суті буддизму", але в принципі героїня цього й не намагається зробити. Вона тільки доторкається до всіляких різних перетинів і кордонів різних країн. Той же Бутан, до якого не так багато українців потрапляє. Їй подобається, що вона ламає бар'єри того, що про українця ніде не знають... тобто це перший автентичний досвід не в Європі, яку всі так оспівують і боготворять. Героїня вважає її скучною, старою і нудною, а в Азії набагато більше життя, починаючи від кічу і закінчуючи тонкощами, які європеєць просто не в змозі осягнути.

Бі-Бі-Сі: А що ви робили у В'єтнамі?

І. Карпа: Їла скляні макарони, які ось щойно намагалася відтворити... лазила на гору, їздила на мотоциклі, обпалювала собі ноги вихлопними трубами. Лежала в гамаку, писала трохи зовсім.

Бі-Бі-Сі: Чи не могли б ви зачитати уривок із своєї книжки?

І. Карпа: Це книжка "Перламутрове порно" - вона, на щастя, ще є на поличці...

Попередження Бі-Бі-Сі: деяка лексика, вжита в уривку нижче, може образити деяких читачів. Прохання читати далі на власний розсуд.

Катя називає себе “ліпша подружка підараса” і пише в ґей-журнал. Вона дуже симпатично вбирається і знає про моду все, чого ніколи не знатиму я. Катя пампушка. Вона схожа на німецьку ляльку з пахучою головою.

Катя за ліпшого друга і справді має ґея, котрого підступно кохав Аленів Розовий Фламінґо.
- Ален каже, його той мальчік втік до якоїсь проститутки… - сьорбаючи чайок, протягую вальяжно я.
- Ката, Ката! – Катя робить мені знаки долонею перед носом. – Той хлопчик – мій ліпший друг.
- Хто – проститутка?
Відчуття попандосу до мене, як правило, приходить із запізненням.

Ми швиденько міняємо тему на блю курасао, котрим, як думала колись Катя, наповнюють прокладки у рекламі. Згодом мене вже пробачено і я, нарешті, чую заповітну Катрусину мрію:
- Професія, ти знаєш, є така… Їх всього кілька людей на планеті. ПЕРЕВЕРТАЧ ПІНҐВІНІВ.
- Хто?!
- Перевертач пінґвінів, - ствердно киває Катя. Вигляд у неї дуже серйозний і дуже добрий. – Знаєш, пінґвіни – дуже допитливі істоти. І вони повсякчас страждають через свою надмірну цікавість і довіру.
- ?
- От уяви собі: стоять пінґвінчики на снігу (вони, до речі, завжди стоять. А коні сплять стоячи. І ховають їх – уявляєш, який жах? – також стоячи! От просто риють таку дуже глибоку яму, щоби закопати коня ногами вниз…) Стоять пінґвіни на снігу. Ніби день як день у них, все, як завжди. А тут раптом злітає над ними літак. Ну, вони далі стоять, тільки голови за ним підіймають: ану-ану, куди ж він полетить? Задирають голови все вище й вище, аж поки літак не пролітає над ними і вони не поперегинаються й не попадають. А встати самі не можуть! Отак і лежать. І тоді приходить ПЕРЕВЕРТАЧ ПІНҐВІНІВ – людина з такою спеціальною лопатою. Підгрібає їх і ставить на ніжки.
- Яка сумна і добра історія, - зітхаю я.
- Не така сумна, як про пінґвінячі яйця, - хитає головою Катя.
- Яйця… - знову зітхаю я.
- Ну, так. Знаєш, як вони їх висиджують? Несуть їх, а тоді відразу кладуть собі на лапку і сідають пузіком. Інколи по два місяці отак можуть сидіти і з місця не зрушити. А коли доводиться йти на полювання за рибою, вони і яйця беруть із собою. Пірнають разом з ними. А якщо ненароком яєчко загубиться, пінґвін знаходить подібний камінчик і висиджує його. Уявляєш, як жалісливо? – і Катя починає плакати.
Я її втішаю і кажу, що обов’язково поїду з нею на Північний Полюс чи куди там робитися ПЕРЕВЕРТАЧЕМ ПІНҐВІНІВ.

(....)

- Пінґвінам-ґеям дозволили жити разом! – кидає радісно Нона.

- О, і ти про пінґвінів. Це якийсь знак, - зітхає Ката.

- Тут про німецький зоопарк, - Нона заповзято копирсається в Інтернеті.

- Угу, мені Катруся казала... Там привезли шістьох пінґвінів, п’ять самців і одну самицю. Так?

- Угу. І самці, яким не дісталася мадмуазель – що ж робити пацанам? – почали жити разом. Бідні. Камінчики собі находили і їх висиджували замість яєць.

- Це ж чого бідні? – не розуміє Ката. А раптом вони не бачать там різниці – пінґвін він чи пінґвінка? Що, як вони всі на одне лице?

- Урроди! – вставляє Нона.

- Нє, не уроди. Просто їм все одно. Унісекс вони. Мені теж, практично, все одно, хоча, в кінці кінців, стрілка орієнтації хилиться в бік мучачіків. Може, тому, що вони...

- Що вони? Поліфункціональні?

- Ай... – Каті раптом набридає розвивати свою думку. Вона якось так лізла-лізла і злізла на ніц. А Нона поміж тим продовжує переповідати пінґвінячу новину:

- Тоді адміністрація зоопарку перелякалася, що пінґвіни не будуть розмножуватися...

- От ідіоти – вони що, не бачили, кого купляли? Чи думали, що з каміння пінґвіни вилуплюються?

- ...і завезли їм іще чотирьох самиць. А пінґвіни-гоміки їх тупо проіґнорували.

- Мачо-мени недороблені...

- Та навпаки. А тоді ще й ґей- і лесбійські ком’юніті Німеччини почали розводити хай навколо того інциденту: адміністрація, мовляв, здійснює сексуальні репресії щодо пінґвінів!

- Бу-га-га! – Ката уявляє собі, як зо два десятки тьотьок і дядьок бігають навколо пінґвінської клітки з прапорами Rainbow і верещать яке-небудь дурнувате гасло. Чомусь спадає на думку „Liberté, égalité, fraternité!!!!!” Ну, просто Катка не любить французів.

- І тоді директорка зоопарку махнула рукою і сказала: „А! Хай живуть, як собі хочуть!” Так би наша мама про нас сказала, правда, Кат?

- Дурний тебе піп хрестив! Чого би вона про нас таке казала?! Ми шо – живемо подружнім життям?

- Фу, сама ти дура!

- Хоча, напевно, живемо. Хто би мене ще так пиляв систематично?