"Найбільше сподобався роман Юрія Винничука "Весняні ігри в осінніх садах". Цу Буковський по українськи" - написала Мирослава, Львів.

Сам Юрій Винничук сказав Бі-Бі-Сі, що з часу написання тієї книжки про власні пошуки любовних пригод, яка дратувала багатьох жінок, він, напевно, змінився.

Бі-Бі-Сі: Як вас звуть, де ви народилися, скільки вам років?

Ю. Винничук: Юрій Винничук, народився в 52-му році, тобто, мені не знаю там скільки, 53?

Бі-Бі-Сі: У Львові, я так розумію?

Ю. Винничук: Ні, я в Івано-Франківську народився.

Бі-Бі-Сі: Але вас вважають львівським письменником переважно.

Ю. Винничук: Ну, так.

Бі-Бі-Сі: Це така любов здавна? Ви пишете про Львів, львів'яни є вашими основними покупцями...

Ю. Винничук: Так, але не тільки львів'яни, бо я зустрічався з читачами в Івано-Франківську, в Чернівцях, так що там теж читають досить багато.

Бі-Бі-Сі: Коли ми з вами спілкувались останній раз, ви говорили, що ви чи не єдиний український письменник, який живе виключно з книжок. Чи це змінилося, чи це так далі й є?

Ю. Винничук: Ну, не зовсім з книжок. Я ще ж і з журналістики живу. Так що зараз більше з журналістики, ніж з книжок.

Бі-Бі-Сі: Ну й інші письменники також уже живуть з пера, тому що років п'ять тому ви, очевидно, були єдиний, який тільки пером, не грантами заробляв на хліб.

Ю. Винничук: Так.

Бі-Бі-Сі: Пане Юрію, де б ви хотіли побачити свою книжку? В якому несподіваному місці?

Ю. Винничук: Я знаю, де? Ну, наприклад... Я книжки свої бачив і так в багатьох несподіваних місцях.

Бі-Бі-Сі: Наприклад, в яких?

Ю. Винничук: Ну, наприклад, на пляжах, де ще можна було б побачити, в гастрономі десь, в алкоголіка якогось під пахвою.

Бі-Бі-Сі: Який був найбільш несподіваний чи найбільш пам'ятний випадок, коли до вас підійшла якась людина, сказала, що вона вас читала?

Ю. Винничук: Буває, просто підходять люди і просять на цигарках написати їм автограф, або на сірниковій коробці. Але найнесподіваніше було - це коли дві дівчини, студентки, очевидно, попросили автограф, але не мали на чому написати, і я їм написав на ногах їх, на стегнах.

Бі-Бі-Сі: Окрім цієї книги, ви написали ще багато інших. Скільки книжок всього ви написали і які з них основні?

Ю. Винничук: Це треба так рахувати книжки, які я сам написав, і є книжки, які я впорядкував і для мене вони дуже дорогі - це антології різні, які я видав. Це антологія про чортів українських, про бестій, чудовиськ різних. Зараз остання книжка - це "Готична новела ХХ століття", яку я впорядкував. А ще я видав кілька книг, - повістей, романів, - "Мальва Ланда", для мене така найрідніша.

Бі-Бі-Сі: Вона була номінована на "Книгу року-2004"?

Ю. Винничук: Так. І вона виграла ще якийсь конкурс фантастики.

Бі-Бі-Сі: Ким ви хотіли бути в дитинстві? Якимось дослідником нечистої сили?

Ю. Винничук: Ні. Я взагалі хотів бути мандрівником. Я дуже багато читав про мандри, географічні якісь книги читав, і про письменство я взагалі не думав. Хоча, я так з дитинства пописував щось.

Бі-Бі-Сі: Кого вам самому подобається читати з сучасних українських письменників?

Ю. Винничук: Ну, я ні кого не здивую. Так, я люблю Юрка Андруховича читати, і Софію Андрухович, і Прохаська, і Жадана, ще багатьох інших. Тобто, в мене широкий діапазон. Але я дуже багато читаю із зарубіжної літератури.

Бі-Бі-Сі: Ви пишете досить багато. Як ваш досвід показує - треба покладатися на натхнення, чи просто "ні дня без рядка" - таке собі поставити завдання.

Ю. Винничук: Ні, таке завдання є неможливим в тому випадку, якщо пишуться виключно власні твори. В мене справді немає ні дня без рядка, але ж я не пишу тільки романи, я пишу книжки такі, як "Кнайпи Львова", "Легенди Львова", або якісь антології упорядковую, редагую, перекладаю твори різні, тобто така різнорідна робота є, то тоді я сам регулюю, чи є натхнення - сідаю за роман, нема натхнення - сідаєш за антологію, за переклади.

Бі-Бі-Сі: Пане Юрію, розкажіть, будь ласка, про цю книжку "Весняні ігри в осінніх садах". Коли я дзвонила в ваше видавництво "Піраміда", то там люди просто дуже були захоплені цим твором. Що ви самі про нього думаєте, і про що ця книжка?

Ю. Винничук: Це книжка, по-перше, про мене, про те, як я працював у пост поступі і період того життя мого, коли я розлучився з дружиною і шукав якихось собі втіх різноманітних, витравляв різні пригоди любовні і так далі. Ну і про це книжка. Але, знаєте, я так поверхово розповідаю, насправді там воно може й глибше дещо. А зараз мені тяжко її оцінити. Я знаю, що я останні два роки читав уривки з неї на різних зустрічах з читачами, то читачі дуже добре її сприймали і вимагали вже, щоб я негайно цю книжку видав. Ну, я її видав. Але це така література, паралель з якою можна просести, скажімо, з Чарльзом Буковським. Не знаю, вона може когось обурювати, наприклад, деяких жінок обурює те, як я описував, але я описував свої погляди тодішні, тобто, середини 90-х років. Я міг зараз змінитися, а тоді я був саме такий. Я так чесно описав.

Бі-Бі-Сі: До речі, той читач, який написав нам із пропозицією цього вашого твору, його саме з Буковським також і порівнював. Пане Юрію, чи не можете ви зачитати уривок який-небудь із свого тексту?

Ю. Винничук: Це уривок з роману "Весняні ігри в осінніх садах".

"Кожна з моїх дівчат мала якусь неповторну грань, котрої не було в іншої.
У Віри був інтелект, а дівчина з інтелектом трапляється ще рідше, ніж цілка. Ці тропічні рослипи проростають переважно в сакральній тиші покїв, забитих книжками, яких не читає більше ніхто, крім них. Поволі їм стає не досить того, що вони читають, і вони починають шкробати щось на папері, роблячи таким чином дві непоправні дурниці - збільшуючи кількість книжок і зменшуючи кількість жінок. Відтоді вони вже перестають бути жінками і перетворюються на чарівниць, фей, небесних сотворінь, в їхніх жилах тече не кров, а нектар. Інтелектуальні панни мовчазні й замислені. Бо й справді, про що можна говорити з дівчиною, яка прочитала Гайдеггера? З нею можна тільки мовчати. Якщо вам спаде у голову з такою дівчиною знайомитись і ви почнете розмову про звичні у таких випадках дурниці, вона вас зміряє таким поглядом, що ви на цілих півроку залишитесь імпотентом.
Віра прочитала не лише Гайдеггера, але й Ніцше, Фройда, Маркузе, Леві Строса, Юма, Поппера, Канетті, Сартра та безліч інших монстрів. Саме лише усвідомлення того, що переді мною розкинулася така вражаюча скарбниця знань, викликало в мені якусь нестримну жагу, котру доводилося тамувати довго і методично. Коли я лежав на Вірі, мені здавалося, що переді мною вся книгозбірня світу. Граючи Віру, я грав Гертруду Стайн, Вірджинію Вульф, Айріс Мердок, Емілі Дікінсон, Франсуазу Саган, Сільвію Платт, Наталі Сарот, Джоан Роулінг, Лесю Українку і Оксану Забужко. Вони лопотіли до мене всіма мовами світу, і я почувався поганським жерцем, який мусить безперестанно когось грати, приводячи таким чином в рух цю гівняну планету".