Утікачі з Дебальцевого і Авдіївки: виїхали з пекла

"Мені 70 років, а мене до піонерського табору відправляють? Не поїду!" - літня жінка голосно обурюється, стоячи поруч із автобусом на привокзальній площі у Слов'янську. Сюди привезли мешканців Авдіївки і Дебальцевого. У двох автобусах немає вільних місць.

Рятувальники швидко переписують дані із паспортів і пропонують варіанти: їхати потягом до Києва чи Харкова. Або до будь-якого іншого населеного пункту України.

Серед переселенців більшість - пенсіонери, переважно самотні. Із дітьми приїхали три родини. Їхати до Києва, де обіцяють поселення і харчування, погоджуються одиниці. Кілька людей збираються до Харкова чи Дніпропетровська. Решта не хоче залишати межі області. Але Слов'янськ - транзитний пункт, тут місць для біженців уже немає.

На автобусах, які приїхали із "гарячих точок", - звичайні таблички "Нерегулярні перевезення". Водії не хочуть розповідати про те, як вдалося подолати важкий шлях від лінії фронту до відносно безпечного міста. Самі біженці теж небагатослівні: кажуть, їхали довго, чотири з половиною години, зупинялися, чекаючи, поки стихнуть обстріли. Місце відправлення автобусів не афішували із міркувань безпеки, повідомляли лише пасажирам.

"Транспорт із Авдіївки перестав ходити днів десять тому. Виїхати неможливо. На власних машинах люди бояться їхати, та й не пропускають. Ми їхали і бачили на дорозі снаряди", - розповіла мешканка Авдіївки Наталія, яка приїхала автобусом разом із іншими переселенцями.

Разом із батьками та чоловіком співрозмовниця збирається далі, до Росії. Там родичі, у яких можна зупинитися. Чекає на потяг до Харкова.

"У нашому місті немає світла, води, зв'язку. У магазинах усе закінчується. Хліб до нашого селища привозять раз на тиждень. І одразу розбирають. Ціни піднялися. Раніше хлібина найпростіша коштувала 5,50, а зараз - 7,50. Інші сорти, із кращого борошна, - по 8-9 гривень", - ділиться подробицями життя в Авдіївці Наталія.

Ще одна мешканка цього міста Світлана зазначає, що досі працює Авдіївський коксохімічний завод: "Робітники ночують і живуть там, на заводі. Там є сховища. Їздити додому і назад небезпечно. Люди бояться вийти зі свого двору чи мікрорайону. Намагаються не залишатися на вулиці".

Волонтер Наталя Золотарьова чергує у пункті реєстрації переселенців. Допомагає як психолог.

"У людей різні проблеми. Жінки пенсійного віку зверталися із підвищеним тиском. У когось зруйновані будинки, квартири. Кілька днів не було хліба в Дебальцевому. Води давно немає, люди не купалися цілий місяць. У декого - шоковий стан. Питаю: "Де ви перебуваєте?" - "Не знаю". Починаю їх орієнтувати, потримаю за руку, доки прийдуть до тями. Головним чином літні люди їдуть, із дітками - мало", - каже волонтер.

За сто метрів від вокзалу розгорнули великий намет - пункт обігріву тимчасових переселенців. Жінка із дівчинкою-підлітком заглядають до середини: порожньо. Дізнавшись від журналістів, що в наметі можна лише погрітися й випити чаю, розчаровуються.

"Ми жили в Ясинуватій. Квартира розбита, снаряд потрапив прямо над нашою квартирою. Ми на п'ятому поверсі, даху немає. Переїхали до свекрухи в Ясинуватському районі. А тепер і там стріляють, життя немає. У Слов'янську ми вже тиждень. Живемо тимчасово у родичів. Шукали квартиру, хотіли зняти, але гроші... Кімната у гуртожитку - 500-600 гривень. А у мене ще син маленький, три місяці. Куди нам у гуртожиток... Вирішили прийти сюди до пункту для переселенців - може, житло дають чи гроші", - пояснила Олена із Ясинуватої.

Із липня минулого року населення Слов'янська збільшилося на 30%, кажуть у міській раді. Після поновлення активних бойових дій на Донбасі до міста вирушила чергова хвиля переселенців. Тепер їх намагаються влаштувати в інших регіонах України.

На залізничному вокзалі рятувальники проводять новоприбулих до зали очікувань. Біженцям, які не хочуть їхати потягом, зрештою пропонують розміститися у Святогірську. Виникає метушня навколо автобусів. Чоловіки у фірмових куртках заносять дитячий візочок та допомагають ставити до багажника торби. Речей у переселенців небагато. Жінку, яка побоюється, що її поселять у дитячому таборі, заспокоюють: мовляв, підготували кімнати в пансіонатах у Святогірську.

"Корпуси в таборах не опалюються, туди ми не селимо. Тільки до пансіонатів", - пояснює заступник Слов'янського міського голови Андрій Білозеров. За його словами, можливості сусіднього Святогірська вже вичерпуються. І скільки ще прибуде переселенців, невідомо.

"На жаль, немає чіткого плану, поки що не знаємо, скількох людей очікувати. Спеціально виділений потяг із 18 вагонів, щоб доставити людей до Києва, де їх начебто готові розмістити. Але такої кількості переселенців ми не маємо. Потяг стоїть порожній", - киває в бік колії заступник міського голови.

Більшість біженців переконана, що залишили домівки тимчасово - максимум на місяць. Тому вони і не хочуть їхати далеко від дому, бо сподіваються швидко повернутися.