Волонтер Хоттабич: "ми примушуємо людей жити"

До 2014 року Ілля Лисенко був бізнес-тренером. Зараз він - волонтер з позивним Хоттабич, який вивозить поранених з АТО.

Про те, скільки поранених вдалось вивезти з-під Донецького аеропорту і про те, що найважче у цій роботі, волонтер розповів в інтерв’ю ВВС Україна.

ВВС Україна:Як ви вирішили почати займатися евакуацією поранених з АТО?

Ілля Лисенко Хоттабич: Після Майдану я допомагав зберігати майно поліклініки в Межигір’ї. На базі цієї поліклініки лікували бійців Нацгвардії. Якось командир батальйону подзвонив мені і сказав, що їх відправляють до Донецька, і попросив поїхати з ними.

В квітні ми з волонтером Арменом Нікогосяном зібрались, взяли з собою двох медсестер і вирушили на Схід. Так з квітня і до сьогоднішнього дня вивозимо поранених.

Наша робота – це підхопити поранених, яких вивезли з-під куль, і доправити їх якомога швидше до лікарні. Члени наших екіпажів надають їм першу медичну допомогу.

Основна наша задача – це довести пораненого до лікарні. Ми займаємось тим, що примушуємо людей жити. А лікарі вже займаються тим, щоб вони жили далі.

Тоді була одна машина швидкої, зараз їх чотири. Їх придбали за благодійні внески. Я думаю, що десь до двох тисяч людей за цей час ми вивезли.

"Відкриваються люки БТР, а там фактично все залито кров’ю"

ВВС Україна: Ви пам’ятаєте ваш перший рейс? Де і коли ви вперше вивезли бійця?

Ілля Лисенко Хоттабич: Це було в квітні. Неподалік Слав’янська розгромили колону БТРів.

Це запам’яталось дуже сильно, коли бачиш колону БТРів, яка перетворилась на купу заліза, останній БТР відстрілюється, решта на спущених колесах намагаються їхати, солдати, які ховаються від куль за БТРами, які тягнуть за собою поранених. Коли відкриваються люки БТР, а там фактично все залито кров’ю.

Ми витягували цих хлопців. І в цей момент я відчував настільки сильну неприкриту неприязнь до нас. Не через те, що ми допомагаємо. Це був якийсь протест людей. Нам говорили, що "ось через вас, виродків, через ваш Майдан все це сталось". Це говорили солдати. Для них початок цієї війни був пов’язаний з Майданом.

Я не думаю, що зараз вони так думають. Зараз ця війна по-іншому сприймається. Але на той момент, це була каша в голові солдат, які втратили свої друзів, які раптово після багатьох років в армії побачили кров.

"Працювати з нами набагато ефективніше, ніж з офіційними представниками"

ВВС Україна: Як ви отримуєте виклики, як ви дізнаєтесь, що ваша допомога потрібна саме зараз в конкретному місці?

Ілля Лисенко Хоттабич: З самого початку схема була такою – в секторі, в якому ми вирішили працювати - це район Слав’янська і Краматорська, - ми об’їхали всі блокпости і познайомились там з бійцями, обмінялись контактами, сказали, що якщо щось станеться, набирайте нас.

Люди на місцях швидко зрозуміли, що працювати з нами набагато ефективніше, ніж з офіційними представниками. В районі Донецького аеропорту є ще радіозв’язок, який ми позичили у підрозділів. Всі знають, що наші екіпажі чергують в цьому секторі і в разі чогось зв’язуються з нами.

Основний принцип – це максимальна економія часу, якщо у нас є інформація, що щось планується, наші екіпажі відразу виїжджають. Краще спалити паливо і, щоб потім бути впевненим, що машина буде вчасно у зможе забрати поранених.

ВВС Україна: Як ви дізнаєтесь долю бійців, яких ви привезли – вижили вони, чи ні?

Ілля Лисенко Хоттабич: Я думаю, що якщо ми почнемо цікавитись їхньою долею, ми дуже скоро зійдемо з розуму. Мені достатньо того, що у мене власна карта зони АТО, де відмічено, де я закопував людські руки, ноги. Коли ампутували кінцівки пораненого, якого ми привезли, і щоб вони не валялись, я їх закопував.

Не можна це близько брати до серця. Це важко. Будь-який інтерес до людини тебе до чогось зобов’язує. Це і енергія, і час. Ти стаєш заручником цього.

ВВС Україна: Ви попереджуєте лікарні, що везете до них поранених?

Ілля Лисенко Хоттабич: Не завжди це вдається, бо, наприклад, в районі Донецького аеропорту не завжди є зв'язок. Ми стараємось. Особливо, коли веземо тяжких поранених, або їх багато, стараємось лікарню попередити, щоб там були готові.

ВВС Україна: Ви координуєте ваші дії з військовими медиками?

Ілля Лисенко Хоттабич: З початку ми намагались контактувати з штабом АТО, але ланцюжок вийшов дуже довгим. По вертикалі це не працює. Треба контактувати лише з тими, кому ти збираєшся допомагати. Тоді схема починає працювати.

Зараз ситуація набагато краща, але все одно не можна сказати, що ми абсолютно скоординували свою роботу з армією і МВС.

Я вже більше місяця веду переговори з медичним департаментом Міноборони, щоб вирішити одну проблему – нам потрібні лікарі. Ми б тоді набагато краще працювали б. Але віз і нині там. Нам відповідають – гарна ідея, давайте це зробимо - і все. Нічого не відбувається.

Ми завжди будемо попереду, бо ми приїхали в зону АТО, підкоряючись лише одному – дати людям шанс вижити. Ми не чекаємо, поки нам віддадуть наказ. Офіційний ланцюг довше працює, поки надійшла інформація, поки надійде наказ. А тут виявиться, що люди не готові, машина не на ходу. А в нас є свої правила – машина завжди має бути з повним баком, має бут готова їхати прямо зараз.

"Серед цих загиблих були наші друзі і знайомі"

ВВС Україна: Коли ви востаннє з-під Донецького аеропорту вивозили поранених?

Ілля Лисенко Хоттабич: Сьогодні (26.01. - Ред.) наші екіпажі звідти вивозили. Там постійно перебувають наші машини. Бойовики активізувалися в районі Дебальцевого, і ми одну машину відправили туди. Юра Шаман з-під Донецька вивозив поранених. З Дебальцевського напрямку - Оля Кроха.

ВВС Україна: Скількох вивезли?

Ілля Лисенко Хоттабич: Я ще інформацію не дивився за сьогоднішній день. За попередніми даними, близько 8 людей. Бувають дні, коли взагалі, Слава Богу, нікого не вивозимо. Бували дні в середині осені, коли ми могли тижнями нічого не робити. Але міг настати такий день, який "компенсував" цілий місяць.

Те, що творилося за останні дні в аеропорту - це було жахливо, колосальні втрати. Поранених вивозили і наші екіпажі, і Правий сектор, і 93-я бригада. Там за 4-5 днів було близько 130-140 поранених. Це і ті, хто був в терміналі, і ті, хто рятували тих, хто був в терміналі, і ті, хто забезпечував їхнє прикриття. Починалося все з 12 поранених, а потім все переросло у всі ці події, коли з боями входили і виходили з терміналу, рятували одних, втрачали інших.

Саме волонтери Юра Шаман і Оля Кроха змогли налагодити там "конвеєр" з вивезення поранених. Лише вони двоє вивозили близько 60 людей. Вивозили в лікарні Селідово, Червоноармійська.

ВВС Україна: Що було найважчим за весь цей період для вас?

Ілля Лисенко Хоттабич: В серпні ми забирали поранених з Вуглегорська, за день ми проходили 975 км. Залітали в місто забирали поранених, відвозили в лікарню, розвертались, тисли на газ - і назад за пораненими. Вивозили поранених, цивільних і загиблих.

А найстрашніше, що серед цих загиблих були наші друзі і знайомі. Ми їх знали. Це напевно був один з найтяжчих днів.

"Від цих машин залежить наше життя"

ВВС Україна: Якої допомоги потребують ваші екіпажі зараз?

Ілля Лисенко Хоттабич: Найбільше, що нам потрібно - це гроші. Я вчора був в АТО, я закупив на 10 тис гривень палива, машини ремонтуються. Зараз нам потрібні ще дві нові машини. Кожна машина - це десь 15 тисяч євро. Для того, щоб їх адаптувати це ще 5 тисяч, а плюс медичне обладнання. Тому найбільше сьогодні завдання – це знайти 45-50 тисяч євро, щоб з’явилися два нових автомобілі, в яких наші екіпажі зможуть вивозити поранених. Гроші нам жертвують люди.

Наші машини часто ламаються, вони б/у, у них великий пробіг. А ще через те, що ми їх так експлуатуємо там, на передовій. Ми в місяць наїжджаємо по 30 тисяч км.

Бували випадки, коли ми тікали від танкових атак, або коли наші авто своєї маневреністю дозволяли відвернутися від обстрілів. Від цих машин залежить наше життя.

ВВС Україна: Як ви підтримуєте стан бійців під час дороги – що ви їм говорите?

Ілля Лисенко Хоттабич: Я думаю, що Оля щось їм каже, але, що не знаю. Я не чую, сиджу за кермом.

З Іллею Лисенком Хоттабичем спілкувалась Діана Куришко