Уповноважений з етнополітики: не знаю жодного справжнього неонациста в політиці

Посаду <link type="page"><caption> урядового уповноваженого з питань етнонаціональної політики</caption><url href="http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=247412584&cat_id=244828231" platform="highweb"/></link>, яку обіймає громадський активіст та політолог Геннадій Друзенко, створили в червні 2014 року як відповідь на різноманітні заяви про утиски етнонаціональних спільнот в Україні. Це своєрідний експеримент, який має на меті скоординувати всю виконавчу владу для захисту прав національних меншин.

Причому витрати на новий інститут мінімальні - в апараті Уповноваженого, окрім нього самого, працюють лише двоє людей. Але за статусом він прирівняний до першого заступника міністра й підпорядкований безпосередньо прем'єру.

Пан Друзенко розповів ВВС Україна про ситуацію у сфері міжнаціональних відносин та потенціал ультраправих політиків в Україні.

Не йдуть за радикальною риторикою

ВВС Україна

Геннадій Друзенко: Як і в будь-якій країні, в Україні, звичайно, трапляються окремі прояви ксенофобії, антисемітизму чи інших конфліктів на національному ґрунті.

Але щоб зрозуміти, наскільки Україна є в цьому плані зразковою за європейськими мірками країною, достатньо послатися на статистику, озвучену на одночасному з'їзді п'ятьох найбільших єврейських організацій. Йозеф Зісельс, один з лідерів єврейського руху, повідомив, що за минулий рік в Україні документально зафіксовано п'ять випадків антисемітизму. У Німеччині - 800, у деяких європейських країнах - ще більше.

ВВС Україна

Геннадій Друзенко: Думаю, що ніхто не порахує кількість випадків антисемітизму краще, ніж євреї...

Антисемітизм, як правило, є лакмусовим папірцем для визначення ситуації щодо міжнаціональних конфліктів. В Україні, звичайно, є проблеми, але ми тут, радше, є зразковою країною.

Можна подивитися на результати парламентських виборів: дві радикальні партії - "Правий сектор" та "Свобода" - не потрапили в парламент. При тому, що на виборах до Європарламенту праві радикали у Франції набрали 25%, у Великій Британії - 26% і навіть у зразковій Німеччині - 7%.

Бачимо, що попри обставини, які мали б радикалізувати українське населення - війна, революція, - українці проявляють себе як дуже мудрий народ. Вони не йдуть за якоюсь радикально-націоналістичною риторикою.

Намагання представити конфлікт в Україні як етнічний, релігійний, культурний - це або пропаганда, яку активно веде російське телебачення, або просто брак досвіду у Європі.

Як мислять європейці - у кожному конфлікті треба шукати паралелі. Український конфлікт, умовно кажучи, порівнюється з балканським, де належність до сторін визначалася національністю та віросповіданням.

В Україні і близько немає такої парадигми. Я нещодавно провів десять днів на Сході - з українського боку там найбільш ефективними є підрозділи, що складаються з місцевих, здебільшого російськомовних громадян. Україна демонструє інклюзивну модель спільноти - українцем можна бути, говорячи російською чи українською мовою, можна сповідувати православ'я, католицизм, рун-віру чи не сповідувати нічого.

Модель, яка по той бік лінії фронту, ексклюзивна: або ти - такий як ми, або ти - ворог.

Те, що відбувається на Сході України, - це не конфлікт через мову, культуру, релігію чи етнічність. Якщо шукати історичні паралелі, то найкращим порівнянням є війна за визволення у Сполучених Штатах. Там люди, які говорили англійською, воювали проти людей, які також говорили англійською.

ВВС Україна

Геннадій Друзенко: У нас навіть в уряді не всі міністри вміють говорити українською, але всі точно знають російську. Головний силовий міністр, етнічний вірменин зі Східної України Арсен Аваков так і не говорить українською.

Але я зі своєї радянської юності пам'ятаю, що у Львові колись було набагато небезпечніше говорити російською, ніж зараз.

Окремі ексцеси є, але вони трапляються у кожній країні.

ВВС Україна

Геннадій Друзенко: Якщо і є, то дуже прихований. Я не знаю жодного справжнього неонациста в українській політиці. Навіть не знаю людей з неонацистською риторикою.

Зараз свідченням того, що "нацисти" нібито йдуть у владу в Україні, називають те, що колишній командир полку "Азов" Андрій Білецький став депутатом. Але ліпити неонациста з Білецького - це апріорі безперспективно. Я був у Маріуполі, і бачив, як його люди мало не братаються з тими, хто більше вкорінений у російську культуру.

Результати виборів більш ніж красномовні. "Свобода", яка хоч і далека від неонацизму, але використовувала доволі радикальну праву риторику й мала достатній фінансовий ресурс, не змогла подолати прохідний бар'єр.

На "Правий сектор" працювало все російське телебачення, роблячи з цієї сили ледве не "СС" та "Гітлер югенд" в одній особі. І все одно вони отримали непрохідний результат.

Обережність з автономіями

ВВС Україна

Геннадій Друзенко: Після історії з Кримом, думаю, українська влада буде дуже насторожено ставитися до слова "автономія".

Наразі для створення національно-культурної автономії кримських татар я не бачу підстав. Якою вона має бути? На певній території має бути дві чи три офіційні мови? Чи треба передбачити квоти для кримських татар в органах влади?

Попри гасло про національно-культурну автономію, я не бачу якоїсь реалістичної моделі його втілення.

Зараз йде дискусія, чи слід селити кримських татар як внутрішньо переміщених осіб компактно, чи надавати їм житло окремо, де є можливість. Я підтримую позицію кримськотатарських лідерів про те, що треба зробити все, аби надати їм можливість селитися компактно, де вони матимуть змогу не асимілюватися й зберігати свою культуру.

Але загалом це питання до кримських татар - вони мають вирішити, де хочуть проживати. Я обома руками за те, щоб в Україні з'явилися кримськотатарські поселення. Так робили в Грузії для тамтешніх біженців. Але ключовою тут є проблема нестачі ресурсів. Міжнародна спільнота також не поспішає цим перейматися.

Як тільки будуть знайдені реальні ресурси, я не бачу проблеми в тому, щоб організувати компактні селища для кримських татар, які переїхали на метрик.

ВВС Україна

Геннадій Друзенко: Дійсно, є рух русинів, які почуваються ображеними через те, що їх нібито ніхто не визнає. Але в Україні немає визнаних чи невизнаних етнонаціональних спільнот. Ти вважаєш себе русином - будь русином, ніхто не заважає.

Однак щойно починаються розмови про велику автономію русинів на Закарпатті, то це вже не питання якоїсь спільноти - це питання політичного устрою України. Я не бачу жодних підстав (особливо після того, що трапилося в Криму) вводити автономію для окремих областей.

На жаль, русинський рух часто використовують у політичних маніпуляціях. Йдуть сигнали в Європейський центр з прав меншин (міжнародна громадська організація. - Ред.) про те, що їх нібито утискають. Тоді, як правило, згадують їх статус у міжвоєнній Чехословаччині (де русини мали власну автономію. - Ред.). Але це методологічна помилка. Потрібно порівнювати з іншими спільнотами, що живуть в Україні зараз. Якщо вони в тих самих правових рамках, які однакові для всіх, перебувають у таких самих умовах, то про які утиски може йти мова?

Зросла толерантність

ВВС Україна

Геннадій Друзенко: Толерантність дуже зросла. Якщо ще півтора роки тому ми були поділені на російськомовних та україномовних, то після Майдану та подій на Сході України це питання зняте. Адже надто дорогою ціною далася спільність різних етносів та людей з різним культурним бекграундом, які воювали та вмирали за базові цінності: свобода, людська гідність, суверенітет держави.

ВВС Україна

Геннадій Друзенко: Окремі випадки проявів такої ксенофобії трапляються. Втім говорити про системну проблему тут не можна. Ситуація краща, ніж у багатьох європейських країнах, де етнічні спільноти часто живуть закритими анклавами, майже гетто.

В Україні ж окрім компактних поселень угорців на Закарпатті та румунів на Закарпатті, Буковині й у Бессарабії, всі етнонаціональні спільноти чудово інтегровані в українське суспільство.

Наприклад, та ж єврейська спільнота - термін "жидобандерівець" дуже показовий в плані її інтегрованості в українську спільноту.

У цьому плані ми більше нагадуємо США, де у melting pot ("плавильний казан", концепція мультикультуралізму у Сполучених Штатах. - Ред.) всі національності почуваються американцями, ніж Європу, де ті ж араби багато в чому продовжують себе вважати арабами, а не німцями, французами чи швейцарцями.

ВВС Україна

Геннадій Друзенко: Нещодавно ми робили заяву про неприпустимість висловлювань прокурора Запорізької області, який меру Запоріжжя, етнічному корейцю, запропонував купити квиток до Північної Кореї. Ми поінформували про це віце-прем'єр-міністра - міністра культури, генпрокурора та профільний парламентський комітет. Це перший випадок.

ВВС Україна

Геннадій Друзенко: Посаду створено як відповідь на певний тиск національних спільнот, що після революції наполягали на відновленні якоїсь спеціальної інституції, яка б займалася їхніми питаннями.

Оскільки урядова інституція - питання коштовне, то було ухвалене рішення створити посаду з малим апаратом, але з високим статусом - рівня першого заступника міністра, - яка була б у складі секретаріату Кабміну. Це дає багато переваг в плані координації дій через виконавчу владу.

Однак основний імпульс має надходити від спільнот.

З Геннадієм Друзенком спілкувався В'ячеслав Шрамович.