Білоруський загін на сході України?

КДБ Білорусі попередив про кримінальну відповідальність громадян своєї країни, які воюють або ж мають намір взяти участь у бойових діях на сході України.

Офіційне попередження з'явилось кілька днів тому, хоча кримінальна відповідальність за вербування, навчання, фінансування найманців (від 7 до 15 років позбавлення свободи), а також за участь у збройних конфліктах на території іноземних держав (від 3 до 7 років) давно передбачена білоруськими законами.

Білоруський парламент ще до літніх канікул, швидкими темпами - одразу у двох читаннях - ухвалив законопроект, який передбачає нові суворі "норми прямої дії" щодо вербувальників та найманців.

Керівник білоруського КДБ Валерій Вакульчик заявив на днях, що кримінальних справ щодо білорусів, які діють в українських підрозділах, поки немає.

"Якщо така кримінальна справа буде, то про це стане відомо, ЗМІ про це дізнаються", - цитує Валерія Вакульчика офіційне агентство БЕЛТА.

Громадянка Білорусі Наталія Красовська, яку преса неодноразово називала "борисівською снайпершою", ще на початку липня розповідала журналістам, що до її батьків у місті Борисів неподалік Мінська приходили співробітники КДБ та завели справу.

Судячи з подальшого розвитку подій, справа пішла в архів на етапі збору та перевірки інформації.

Доля "борисівської снайперши"

Наталія Красовська - мало не єдина, яка на об'єктив камери журналістів "Комсомольської правди" продемонструвала свій білоруський паспорт, називаючи себе та адресу, де залишились дома батьки.

Молода жінка у камуфляжній формі заявила, що на початку травня добровільно приїхала на Донбас та "вбиває ворогів" на стороні сепаратистів.

"Батька, твої громадяни на цьому боці, - звернулась Наталія до білоруського президента. - На всяк випадок, щоб ти знав, Григорович. Нас ніхто не відправляв, ми приїхали сюди самі. З Білорусі тут не лише я - я просто хочу, щоб ті, Григорович, це знав!"

Зухвале звернення, поширене ЗМІ, не викликало публічної реакції ні президента Олександра Лукашенка, ні білоруських правоохоронних органів.

Щоправда, ті ж ЗМІ дуже скоро повідомили, що Наталію важко контузило під Слов'янськом. Потім з'явилось повідомлення про те, що "борисівська снайперша" потрапила у полон, що пізніше заперечили.

Журналіст "Комсомольської правди" Олександр Пономарьов 28 вересня повідомив у YouTube, що Наталія Красовська загинула у середині вересня і її похоронили у меморіалі на Саур-Могилі.

Численні спроби білоруських репортерів зв'язатися з рідними Наталії за вказаною нею адресою не мали успіху.

Таємнича "Погоня"

Загін з назвою старовинного білоруського герба - "Погоня" - розсекретив заступник голови Волинської обласної ради Ігор Гузь.

На Волині, за словами Ігоря Гузя та деяких обізнаних про "Погоню" білорусів, пройшли підготовку кілька десятків молодих людей, які прагнуть приєднатися до українських добровольчих батальйонів "Айдар", "Азов" і "Донбас" на сході України.

Наприкінці липня повідомлялося, що підготовку успішно пройшли 10 людей - багатьох, як повідомляють джерела, не взяли через підозри щодо зв'язків з білоруськими спецслужбами; інші відсіялись, коли зрозуміли, що так чи інакше потраплять "під ковпак" КДБ.

"Ми сподіваємося, що наші методи конспірації не дозволять білоруським спецслужбам вирахувати учасників загону. Але треба розуміти, що якщо тобі протистоїть така структура, як КДБ, сховатися буде нелегко", - розповідав білоруському порталу TUT.BY вже згаданий український політик Ігор Гузь. Він зізнається, що через "Погоню" мав "невеликий розбір польотів" з українськими прокуратурою та СБУ.

І хоча Ігор Гузь в інтерв'ю медіа Білорусі назвав білоруські опозиційні організації, які беруть участь у формуванні "Погоні", у мінських офісах та квартирах активістів заперечують причетність до наборів у загін. Відкрито про організаційну підтримку "Погоні" заявила лише Тетяна Єловая - активістка "Молодого фронту", яка живе у Чехії.

Можливо, про дії "Погоні" мало відомо через вдалу конспірацію. Але вже ширяться чутки про "бойових героях", які називають себе членам таємничого загону з надією отримати українське громадянство чи громадянство європейської країни за участь у боротьбі за демократичну Україну.

Утім, як запевняє мене один з молодих опозиційних активістів, це всюдисущий білоруський КДБ поширює ганебні чутки.

Герой України

Однією з перших жертв київського Майдану став білорус Михайло Жизнєвський - молодий чоловік загинув під час протестів на вулиці Грушевського 22 січня. Учасники Майдану знали його як білоруса під біло-червоно-білим (історичним) білоруським прапором.

Близько десяти тисяч людей, включно з лідерами Майдану, прийшли тоді попрощатися з ним: відспівували Михайла у київському золотоверхому Михайлівському соборі.

Півсотні журналістів та громадян через кілька днів зібралися на похорон у селі Знамя Труда під Гомелем. Лідерів білоруської опозиції біля могили помічено не було.

Церемонія поховання Михайла Жизнєвського, якому було надано звання Героя України, пройшло швидко, фактично вночі, при світлі автомобільних фар - сумний вантаж довго перевіряли на митниці; 20-градусний мороз та довге очікування на холодному сільському кладовищі скоротили прощальні промови.

Ніна Жизнєвська, мати Михайла, зараз збирається до Києва - якщо здоров'я дозволить. Жінка перенесла інфаркт та операцію на серці.

"Цього тижня на Грушевського будуть ставити пам'ятну плиту. Якраз посередині дороги Міша загинув - в Україні навіть не зачепили це місце, поставили знаки об'їзду з двох боків. Ми вирішили перенести пам'ятну плиту у бік, під липу", - розповідає Ніна Василівна.

Жінка засмучена та збуджена: тільки що пережила перепалку у міському автобусі, де всезнаючі сусідки обговорюють факт купівлі сім'ї Жизнєвських квартири у Гомелі - "від України".

"Одні кричать: він націоналіст, зганьбив нашу державу! Інші - ви похороните своїх дітей, нехай вам хтось допомже! Злі люди у нас", - нарікає жінка.

Переїхати з орендованої у власну квартиру сім'ї загиблого Героя України дійсно допомогли люди та організації сусідньої країни. Ніна Жизнєвська розповідає, що після смерті сина її знайшла у гомельскій лікарні українка Зоя Нечай та допомогла зібрати необхідні документи.

Долучилися київські фонди - благодійний фонд Черновецького та фонд Ріната Ахметова.

"Прийшов на допомогу фонд громади Приірпіння - це вся Україна збирала гроші на допомогу рідним Небесної сотні, як зараз називають наших дітей. Уряд України виділив 121 тисячу гривень. Придбали ми квартиру з підмінного фонду, але своя", - зітхає Ніна Василівна, знову і знову розповідаючи мені про Мішу.

Білоруська влада та спецоргани видимої уваги до родини Жизнєвських не демонструють.

Скільки їх?

Кількість білорусів, які зі зброєю в руках встали по обидва боки українських барикад, достеменно невідома ні у Мінську, ні в Києві.

Білоруський журналіст Зміцер Лукашук, який наприкінці червня зустрічався з командиром українського батальйону "Донбас" Семеном Семенченком, так і не вияснив, скільки точно білорусів воюють у бойовому батальйоні.

"Командир Семенченко спочатку чітко сказав: п'ятнадцять. Але через якийсь час, коли ми зустрілися знову, відповів: багато, і ще більше сидять на валізах в очікуванні правового визначення свого статусу", - розповідає Зміцер Лукашук.

Семен Семенченко тоді звертався до держорганів України з проханням надати громадянство або вид на проживання для кількох громадян інших країн, у тому числі й білорусам, щоб вони мали законні підстави служити у батальйоні "Донбас".

"Наскільки мені відомо, питання про легалізацію білорусів та громадян інших країн, залучених до боротьби в Україні, не вирішене. Для цього потрібні зміни до законодавства - українські чиновники говорять, що, по-перше, зараз не до таких змін, по-друге, питання такої легалізації політично небезпечне для Києва", - пояснює Зміцер Лукашук.

Кілька тижнів тому, вже з Мінська, на прохання українських волонтерів Зміцер звернувся до героя ще одного свого українського інтерв'ю - Олександру Захарченку, що називає себе прем'єром самопроголошеної "ДНР".

Протягом кількох довгих діб, за словами білоруського журналіста, уже в телефонних "інтерв'ю" вирішилася доля восьми полонених українських військових - представники самопроголошеної "ДНР" звільнили солдатів з полону навіть без вимоги традиційного обміну.

Здається, у неспокійній Україні білоруси найбільше помітні саме у ролі переговірників.