Куди надходять і як повертають кредити МВФ

У середу ввечері, 17 червня, Петро Порошенко та Арсеній Яценюк мають обговорити з лідерами парламентських фракцій підтримку законопроектів, необхідних для виділення Україні наступної позики МВФ. Голосування щодо цих проектів може відбутися у четвер.

Очікується, що до кінця червня МВФ ухвалить рішення щодо надання Україні другої частини позики за програмою розширеного фінансування, що розпочалася у березні цього року.

Тоді Україна отримала одразу 5 млрд дол. із загальної визначеною програмою суми у 17,5 млрд доларів. Якщо рішення директорів МВФ буде позитивним, то другий транш на 1,7 млрд дол. може надійти в Україну на початку липня.

Від 1992 року, коли розпочалася співпраця України та МВФ, Київ отримав від фонду майже 19 млрд дол. кредитів. Більшу частину - майже 14,5 млрд дол. - отримали в період після фінансової кризи 2008 року. У 2014 році Україна отримала від МВФ два транші на загальну суму 4.6 млрд. дол., водночас протягом року було погашено 3.7 млрд. дол. за залученими раніше кредитами.

Попри те, що йдеться про мільярди доларів, співпраця з МВФ завжди мала "психологічну складову", оскільки виконання критеріїв МВФ "сигналізувало" іншим кредиторам та інвесторам про можливість нормальної співпраці з Україною. З іншого боку, надходження чергових траншів МВФ позитивно впливало і на внутрішній ринок, приборкуючи валютні коливання та інфляцію.

Зазвичай під час криз про приїзд місії МВФ знають навіть пересічні українці. Від таких візитів чекають потоку грошей до бюджету для збільшення пенсій та інших соціальних виплат.

Опосередковані зв'язки

Насправді позики МВФ не потрапляють напряму до бюджету і так само не повертаються із нього.

Як пояснює головний радник Інституту стратегічних досліджень "Нова Україна" Ірина Клименко, кошти від МВФ надходять на баланс Національного банку і звідти вже "нікуди не йдуть". Саме через це не тільки уряд, але і Нацбанк є стороною переговорів і підписантом Меморандуму про співпрацю.

"Кошти ідуть на поповнення валютних резервів Національного банку. А вже НБУ вступає у відносини із міністерством фінансів, і за внутрішніми процедурами, прописаними, зокрема, і у законі про бюджет, НБУ бере участь у фінансових операціях уряду. Може бути окрема домовленість між МВФ, Нацбанком та урядом, що окремі види операцій будуть здійснені за рахунок цих коштів", - розповідає Ірина Клименко і наводить приклад - викуп Нацбанком облігацій уряду.

"Можна казати, що опосередковано Нацбанк, використовуючи кошти МВФ, бере участь у фінансуванні бюджету. Але не в доларах і не в євро. Нацбанк продає валюту, отримує гривні, купує облігації і тримає ці облігації. Але тоді уряд повинен так проводити свою діяльність, щоб потім розрахуватися із Національним банком".

Так само через Нацбанк іде і зворотній процес - повернення позик МВФ.

За час, на який розрахована програма співпраці, Нацбанк повинен так наростити свої резерви, щоб бути спроможним здійснити усі виплати, пояснює Ірина Клименко. А це вже залежить від того, наскільки добре працює економіка країни.

"Коли щось в країні виробляється, коли збільшується валовий продукт, то в економіці з'являється більше грошей. В Національний банк приходять долари від експорту, його валютні резерви, із яких повертаються позики, зростають", - пояснює економіст.

Якщо ж економіка не продукує достатньо грошей, то щоб віддати попередні позики, доводиться брати нові.

"Тут немає нічого незвичного чи страшного, - вважає вона. - Страшно, коли вже ці кошти використовуються неефективно, чи коли гроші розкрадаються. От тоді вже складається ситуація, коли немає чим віддавати".

Експерт каже, схема співпраці МВФ із країнами є досить складною, і багато факторів впливають на цю співпрацю опосередковано. Тому неможливо однозначно відповісти на запитання, чи розплачуються за позики від МВФ платники податків. "Довкола цього питання існує багато міфів. Чи повинні платники податків платити за ці позики? У кінцевому рахунку - повинні. Але не напряму".

Ірина Клименко також пояснює, що кредити МВФ мають значення не тільки як доступ до фінансів, але й як інструмент підвищення довіри, "щоб уряд міг запозичувати на зовнішньому ринку, щоб в країну приходили інвестори".