Блог з Донецька: портрети Сталіна та українські прапори

До поганого звикаєш. Поступово, з труднощами, але все ж перестаєш помічати навколо себе те, що будь-якій нормальній людині здається незвичайним.

Ми звикли до звуків стрілянини, до дивних осіб у камуфляжі, до того, що ці люди можуть поводитися як їм заманеться, до того, що найчастіше вони взагалі не є громадянами території, на якій і "за яку" вони воюють, до того, що коли у чоловіка немає роботи, він вважає нормальним долучитися до лав так званого ополчення, до принизливої процедури отримання перепусток, до обшуків, до комендантської години.

Нещодавно по роботі два тижні була в Києві. Перше, що відчуваєш, виходячи з поїзда - життя. Нормальне, звичайне життя, яким воно і повинно бути. Око просто відпочиває на молоді, на натовпах студентів у метро і біля вишів. У Донецьку такого більше не побачиш. Місто порожнє і понуре.

Зате скрізь висять підбадьорливі плакати і білборди у стилі "Мы крепчаем".

Гривня проти рублів та доларів

Нещодавно вийшов черговий неймовірний указ пана Захарченка про заборону діяльності іноземних неурядових організацій на території "молодої республіки".

Тепер усі ті, хто фактично виконував роботу місцевих так званих "органів влади" (надавав психологічну, медичну та матеріальну підтримку особливо вразливим верствам населення - людям з особливими потребами, багатодітним сім'ям, людям, які втратили житло або роботу) оголошені поза законом.

Що настане після цього - як завжди, питання, на яке немає відповіді.

Тепер про будні. Ціни на продукти продовжують бити усі можливі рекорди. Полуниця 70 гривень. Зате пенсії стали виплачувати частіше. Військовим і міліціонерам - навіть у доларах. Деякі місцеві жителі пов'язують це з нещодавнім пограбуванням так званими "ополченцями" сховища банку "ВБР".

Інші ж жителі "молодої і вільної республіки" свято впевнені у тому, що світле майбутнє вже настало, і тепер воно лише світлішатиме з кожним днем.

Однак на тлі відчайдушної радості від зелених американських папірців російський рубль виглядає вельми блідо. Рублів у місті справді багато, і вже на більшості кас у магазинах висять таблички "Оплата тільки рублями". Але багато хто ставиться до валюти як до сміття.

Особливо торгівці, які закуповують товари в Україні. У магазинах, як правило, продавці роблять знижку покупцям, що розраховуються гривнею.

Колесо машини часу крутиться назад дедалі швидше. Усе виразніше почуваєшся у Союзі. На вулицях подекуди вже висять портрети Сталіна, у "віджатих" супермаркетах "АТБ", які зараз називаються "Перший республіканський супермаркет", замість буржуазної Coca-Cola стоїть місцевий аналог Real Cola з прапором "Новоросії" на етикетці (наша відповідь "загниваючому Заходу"). На багатьох легкових авто наклеєні червоні зірки. У Макіївці вже проводять церемонії посвяти дітей у піонери. У місті іноді миготять чорні футболки з написом "Я русский".

"Слава Україні"

Нещодавно дуже здивувалася - на одному з ринків наприкінці робочого дня, коли покупців вже не залишилося, почула, як продавець на підпитку кричить своєму сусідові "Слава Україні!".

Радості це не викликало, оскільки такі фокуси у Донецьку небезпечні. Наступного дня у крамниці почула, як одна з жінок українською запитувала свою подругу "Мені личить?". А нещодавно, виходячи з роботи, побачила в охоронця величезний прапор України на півкомірчини. Зайшла до нього, а він мені з порога "Слава Україні!"...

Днями у Донецьку відбувся стихійний мітинг людей з околиць, розташованих поруч із лінією вогню. Пан Захарченко прийшов на милицях (пишуть, що поранений у бою), охоронців з автоматами було більше, ніж самих мітингувальників.

Люди прийшли висловити своє невдоволення постійними обстрілами зі своїх кварталів, що у свою чергу викликає вогонь у відповідь. Захарченко, природно, всім пообіцяв розселення, поскаржився на несправедливість, на те, що не пробачить кров убитої дівчинки (незрозуміло, якої?), пообіцяв, що не віддасть цю землю нікому...

Загалом, звичайні заспокійливі розмови захисника принижених і знедолених. Думаю, люди очікували почути не це, але хто ж сперечатиметься з людиною, за спиною якої стоять тридцять автоматників.

Лише деякі з присутніх вчинили слабкі спроби донести повелителю Донецька і його озброєним друзям думку про те, що вони хочуть миру.

Одна з жінок підішла до озброєного охоронця і запитала: "Ви нам обіцяли мир. Де він?". Він нічого їй не відповів, розвернувся і пішов геть.