Вел Лютон: кримчанин, який привів "жінок-кішок" у Голлівуд

Якщо зберуться кінокритики і обговорюватимуть найкраще втілення подружки Бетмена, обов'язково знайдеться той, хто скаже: "Є лише одна справжня жінка-кішка - ця фригідна сербка Ірена з фільму 1942 року!"

Йдеться про голлівудський малобюджетний фільм "Люди-коти", де сербку зіграла французька актриса Сімон Сімон, а спродюсував - уродженець Ялти Вел Лютон.

Вел народився 1904 року в Криму і до американізації імені був Володимиром Левентоном.

Мати разом з дітьми приїхала до США, коли йому було п'ять років. Спочатку вони зупинилися у домі тітки Алли Назімової, яка на той час вже була популярною театральною актрисою, а невдовзі стане зіркою американського німого кіно.

У 1942 році Вел очолить відділ на кіностудії RKO, який займатиметься виробництвом дешевих фільмів жахів. Лютон жартуватиме, що просто хтось почув, що його книжки - жахливі і тому його покликали робити фільми жахів.

Проте до початку продюсерської кар'єри Лютон майже 10 років співпрацював з одним з найвпливовіших продюсерів тогочасного Голлівуду Девідом О. Селзніком, саме він відповідальний за "Віднесених вітром" (1939).

А співпраця між Велом і Девідом, теж сином емігранта з Києва, почалася з роботи над екранізацією "Тараса Бульби".

1934. Тарас Бульба

Вел Лютон починав працювати як журналіст, але вже у 16 років втратив роботу репортера, коли його упіймали на сфабрикованій історії про загибель курей через спеку.

Тоді він усвідомив, що його майбутнє - у художній літературі.

Вел написав кілька різножанрових книжок, зокрема, збірку поезій, довідник про історію та використання косметики, еротичну новелу "Грушенька, тричі жінка", яка досі перевидається з анонімним авторством.

Та вирішальним для кар'єри Лютона став пригодницько-історичний "Козацький меч".

У творі йшлося про донського козака Степана Разіна, який протистояв московським імперським військам.

Девід О. Селзнік готував екранізацію "Тараса Бульби" Миколи Гоголя і звернувся до Лютона, оскільки той вже працював з козацькою темою.

У 1934 році Лютон почав працювати над адаптацією, проте до сценарію справа не дійшла, проєкт був заморожений. А перша голлівудська екранізація "Тараса Бульби" відбудеться лише через 30 років.

Проте співпраця Селзніка і Лютона продовжилася.

Вел став практично особистим асистентом Селзніка і працював над низкою його картин, від "Анни Кареніної" і "Повісті двох міст", де Лютон вказаний у титрах як співорганізатор епізодів Французької революції, і до славнозвісних "Віднесених вітром" та "Ребекки" Альфреда Гічкока.

1939. Віднесені вітром

Чотиригодинна мелодрама на тлі Громадянської війни у США про Скарлетт О'Гару, яка виходить заміж за Ретта Батлера, але продовжує любити Ешлі - здобула 10 Оскарів, місце в історії кінематографу та серцях глядачів. Уперше за часи вручення нагород Американською кіноакадемією Оскар дістався темношкірій актрисі.

Створення "Віднесених вітром" залишається однією з найбільш епічних і досліджених історій Голлівуду.

Збереглися коментарі Вела Лютона про драматургів, серед яких Селзнік обирав того, хто буде допрацьовувати сценарій. І лист Лютона до Селзніка, в якому він переконує вилучити зі сценарію слово "нігер": "Я розумію, що буде втрачена частина драматичного значення і комічного матеріалу, але я переконаний, якщо б ти бачив те, що бачив я, і говорив з тими, з якими говорив я, ти дійшов би точно такого висновку".

Одним з напрямів роботи Вела була співпраця з так званим "Офісом Гейса", цензурним відомством, яке уважно слідкувало за виробництвом усіх голлівудських фільмів, аби на екрани не потрапило чогось недостойного американської публіки.

Найвідоміший конфлікт, від якого Квентін Тарантіно та Ґай Річі можуть лише розгублено почухати потилицю, стосується заборони використання у фільмові слова "дідько" ("damn").

Вел Лютон не сподівався на перемогу над "Офісом Гейса", тому запропонував зафільмувати кілька варіантів прикінцевої сцени, де звучало принципове для історії лихослів'я. Серед документів збереглися варіанти репліки, які пропонував Лютон.

Та коли здавалося, що шансів відстояти фразу вже не лишалося, керівник "Офісу Гейса" порекомендував Лютону, аби Селзнік звернувся напряму до головного цензора, що той і зробив, підготувавши довідку з Оксфордського словника англійської мови та приклади використання слова "дідько" у тогочасних періодичних виданнях.

Незадовго до прем'єри "Віднесених вітром" цензурні вимоги пом'якшили й у кіно дозволили використання слів "пекло" та "дідько", але лише якщо це необхідно і виправдано історичним контекстом.

1942. Люди-коти

Проте в історію кіно Лютон увійшов вже своїм самостійним продюсерським доробком.

Це сталося, коли його запросили очолити команду, яка мала робити дешеві фільми жахів, так звані B-movie.

Умови були простими - маленький бюджет, хронометраж до 75 хвилин і назви для фільмів обирала студія.

У всьому іншому Лютон мав повну свободу.

Першою назвою, яку замовили Велу, були "Люди-коти", які мали сусідувати з фільмом "Людина-вовк" - історією про вовкулаку.

Перед Лютоном постало питання, як з обмеженим бюджетом переконливо розповісти історію про перевертня. Рішення було на поверхні - не показувати монстра взагалі.

Головна героїня фільму Ірена Дубровна - сербська емігрантка, в яку закохується щиросердний американець Олівер Рід.

Проте Ірена має таємницю, вона переконана, що через будь-які прояви пристрасті може перетворитися на пантеру, тож у першу шлюбну ніч чоловік передбачувано лишається за зачиненими дверима спальні.

Стрічка про перевертня на справі виявляється фройдистським дослідженням страху жінки перед власною сексуальністю. Простенький жахастик перетворився на психологічний трилер з вишуканим візуальним рядом.

Обмежені виробничі можливості змусили авторів ретельно працювати з тінями і звуком. І кінематографу відкрилася таємниця, яка вплинула на увесь його подальший розвиток: найбільше лякає те, чого ми не бачимо.

Режисер Мартін Скорсезе стверджує, що "Люди-коти" по своєму були настільки ж важливими для розвитку кінематографу, як і "Громадянин Кейн", головний американський фільм усіх часів.

Майстер літературних жахів Стівен Кінг називає "Людей-котів" найкращим жахастиком того часу. А через 40 років вийшов рімейк, який безсоромніше зосередився на еротизмові історії.

1943. Я йшла поряд із зомбі

За "Людьми-котами" слідували ще вісім фільмів жахів, які стали класикою та кожен знайшов відданих шанувальників серед наступних поколінь кінематографістів і глядачів.

Назви фільмів так само обирала студія, а Лютон так само розповідав історії, які вважав за потрібне.

У спробі повторити успіх "Людей-котів" Лютону замовили "Прокляття людей-котів" та "Людину-леопарда".

У стрічках, зрозуміло, не було ні проклять, ні людей-звірів. Перший фільм виявився багатогранною історією про дорослішання і психологію дитини. А "Людина-леопард" - моторошною і зловісною оповіддю про межі людської жорстокості.

Проте вражає те, що глядач, який прийшов на стрічку з назвою "Корабель-привид", а натомість побачив історію про природу тоталітаризму, не відчував себе обдуреним.

У фільмі зі ще однією красномовною назвою "Я йшла поряд із зомбі" є другорядна героїня, яка є певним відголосом самого Лютона.

Вона живе на плантації у Вест-Індії серед малоосвіченого місцевого населення й марно намагається переконати їх приймати ліки.

Тоді жінка оточує себе обрядовою атрибутикою і, вдаючи містичне дійство, звучить для них авторитетніше.

Стрічки Лютона теж вдають з себе містичне дійство, але насправді є дослідженням темних куточків людської психіки.

Вміло балансуючи між містикою та реальністю, Лютон лишає місце для голосу розуму, навіть якщо той не буде почутим.

1952. Поганий і прекрасний

Лютон розширив мистецькі межі жанрового кінематографа, але визнання критиків прийшло дещо згодом.

Вел писав своїй сестрі: "Ти не маєш гніватися на критиків... Насправді, це дуже складно для рецензента дати хороший відгук на щось, що зветься "Я йшла поряд із зомбі".

Проте колеги оцінили успіхи Лютона миттєво і на екранах кінотеатрів почали з'являтися десятки стрічок про жіночу "тваринність".

Згодом відгук знайшли й інші ідеї Лютона, зокрема, у роботах майстра саспенсу Альфреда Гічкока, короля зомбі-горорів Джорджа Ромеро, італійських авторів Маріо Бави та Даріо Ардженто й навіть найдивнішого з режисерів сучасності Девіда Лінча.

Своєрідне визнання прийшло до Вела у 1952 році, наступного року після його смерті. Стрічки Лютона, зрозуміло, не претендували на нагороди Американської кіноакадемії, проте п'ять Оскарів отримав фільм "Поганий і прекрасний", де історія головного героя частково ґрунтується на біографії Вела Лютона.

Лютона мало б потішити, що його зіграв майбутній Спартак Кірк Дуглас. У одній зі сцен фільму продюсер і режисер перебирають студійні костюми пантер, вони розгублено переглядаються і ще не усвідомлюють, що це початок чудової кар'єри, яка змінить історію кінематографа.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!