Що і як українським дітям розповідають про війну у школі

Як в українських школах говорять про війну, як реагують діти на такі розмови? Скільки дітей відчувають зневіру через війну?

Відповіді на ці питання збирали автори дослідження "Про роль освіти у формуванні особистої стійкості, соціального капіталу країн та культури миру".

Результати опитування презентували на п'ятому Саміті перших леді та джентльменів, який відбувається у Києві і цього року присвячений освіті.

Під час опитування учнів попросили розказати, як саме у їхніх школах обговорюють тему повномасштабної війни в Україні?

13% опитаних учнів відповіли, що переважно у школі не говорять про війну.

39% сказали, що вчителі згадують про війну під час уроків.

61% розповіли, що у їхніх школах наголошується на важливості підтримки ЗСУ та допомоги іншим.

Суперечки і глузування

Серед відповідей на питання про війну переважають проактивні й емпатійні реакції, наголошують автори дослідження. За їхніми словами, зневіра серед учнів помітна, але вона не домінує.

Одне з питань дослідження звучало так - як у вашому класі або у школі учні реагують на тему повномасштабної війни?

У той час, як понад 40% учнів відповіли, що беруть участь у волонтерських ініціативах, благодійності, обговорюють новини, намагаються розібратися у подіях, 18% розповіли про суперечки через різне ставлення до війни.

При цьому 17% опитаних дітей уникають розмов про війну, бо це викликає тривогу, а 26% розповіли, що у їхній школі учні висловлюють розчарування або зневіру через війну.

8% відчували глузування або образи на адресу тих, кого зачепила війна.

Говорити про складні почуття

Також дітей запитали, про що важливо говорити в школі, коли йдеться про повномасштабну війну.

Їхні відповіді були наступними:

Як розповідати дітям про війну

В рамках дослідження провели 16 фокус-груп, у яких взяли участь близько 100 батьків та 100 вчителів.

І батьки, і вчителі говорили про проблеми з навчанням укриттях: в укриттях ефективне навчання практично неможливе, а скорочені уроки в змішаному форматі не дають змоги належно опрацювати навчальний матеріал.

І учні, і вчителі відчувають дефіцит живого спілкування під час дистанційного навчання.

Під час фокус-груп вчителі наголошували на важливості чутливого спілкування з учнями, а також на необхідності додаткової підтримки учнів, зокрема внутрішньо переміщених дітей та тих, хто втратив батьків.

"Необхідність фотозвітування про проведення виховних годин, зокрема пов'язаних із темою війни, створює додатковий тиск на учнів і вчителів, бо не завжди є доречним", - цитують автори дослідження спостереження вчителів.

Також, на думку вчителів, на державному рівні бракує системного підходу висвітлення теми війни.

"Вони [діти] дуже це все глибоко переживають, хоч би які вони не були маленькі", - зазначив один з вчителів.

Батьки критикують формальний підхід шкіл до висвітлення війни, коли насправді не доносять всю суть проблеми.

"Має це покриватися в уроках історії, діти мають знати витоки російської агресії, необхідно вчити дітей тим фактам, про які наше покоління не знало. Це діти мають знати, це їм допоможе у житті", - зазначив один з батьків під час фокус-групи.

Також, згідно з дослідженням, під час війни від учителя діти найбільше очікують справедливого ставлення (32%) та підтримки й поваги (31%).

Українські учні найціннішими рисами вчителя під час війни вважають уміння підтримати (58 %) та розуміння життєвих обставин (56 %).

Тридцять один відсоток опитаних українських підлітків відчуває тривогу чи страх під час навчання та потребує особливої уваги й психологічної підтримки.

Онлайн-опитування серед учнів 15-17 років було проведено в липні-серпні 2025 року. Опитано в Україні 200 учнів, 100 вчителів, 100 батьків.

Дослідження розробив і виконав Центр соціальних змін і поведінкової економіки у співпраці з Deloitte, за сприяння Організації економічного співробітництва та розвитку, МОН та Київської школи економіки (KSE).