"Вашого у списках обміняних немає": як уже рік живуть рідні полонених з "Азовсталі"

Тортури, жахливі умови, знущання та невідомість – вже рік із цим усім, за словами звільнених, у російському полоні живуть захисники Маріуполя, які потрапили в полон з "Азовсталі".

У травні 2022, виконуючи наказ керівництва, бійці та цивільні вийшли із території комбінату, що був останнім оплотом українських сил у місті.

Українська влада тоді делікатно називала це евакуацією, Росія заявила про здачу в полон.

Людей вивезли на підконтрольні Росії території, більшість із них досі залишаються там.

Ті, кого вдалося обміняти, розповідають жахливі історії про життя і смерть у тюрмах. Їхні рідні кажуть, що кожен день невизначеності дається з болем.

Що відомо про долі захисників Маріуполя рік по тому?

Три місяці облоги

Оборона міста тривала 86 днів. Більшість цього часу Маріуполь був у повному оточенні ворога. Його обстрілювали артилерією, авіабомбами, атакували танками, на вулицях тривали стрілецькі бої.

За словами мера Вадима Бойченка, у місті знищили 1300 багатоповерхівок. За його даними, під кожною з них знаходили тіла десятків людей. Точна кількість загиблих під час облоги досі не встановлена.

"Цивільні гинули цілими родинами. Медичної допомоги на той момент вже фактично не було", - пригадує матір полоненого захисника "Азовсталі" Наталія Кравцова.

Приміщення і підвали металургійного комбінату "Азовсталь" стали останнім форпостом українських військових, серед яких – бійці "Азову", морської піхоти та інших підрозділів ЗСУ, Нацгвардії, Тероборони, поліції і прикордонної служби.

Прихисток у бункерах заводу знайшли собі й цивільні. Серед них була Анастасія Міхільова – дружина військового, яка два місяці жила на "Азовсталі" з чотирирічним сином.

"Мій маленький син перебував у вологому і холодному приміщенні. Він не бачив жодного промінчика сонця. Щоночі ми прощалися з життям, чули, як бомблять "Азовсталь". І тільки інстинктивне бажання зберегти життя своїй дитині давало мені сили вижити", - розповідає вона.

Анастасія згадує, як військові ділилися їжею з цивільним. Усе місто, не кажучи вже про комбінат, було повністю відрізане від постачання.

У рамках операції Головного управління розвідки та полку "Азов" до Маріуполя, попри очевидну небезпеку, гелікоптерами через окуповану територію доправляли боєкомплекти, медикаменти, їжу та підмогу.

"Для людей у Маріуполі ті вертольоти привезли не лише те, чого вони потребували, а й надію, що маріупольський гарнізон не покинули і не забули. Це дуже багато означало для них", - розповідає Наталія Кравцова.

Але цей шлях незабаром перерізали, і "Азовсталь" залишилася останнім контрольованим Україною клаптиком землі в Маріуполі.

Наказ про збереження життя

Росіяни постійно штурмували комбінат, але захопити так і не змогли.

"З кожною скинутою бомбою, випущеною ракетою чи фосфорним напалмом я уявляла себе у тих бункерах", - каже Неля Шастун, жителька Маріуполя і матір двох бійців полку "Азов", один з яких загинув, а другий – потрапив у полон.

Вона багато років працювала на "Азовсталі", і, зокрема, перевіряла стан бомбосховищ.

"І мене охоплював жах", - додає вона.

Інколи із "Азовсталі" передавали звернення командирів Дениса Прокопенка та Святослава Паламара, а також фотографії бійця "Азову" Дмитра Козацького. З кожним днем ситуація ставала критичнішою.

Здаватися у полон бійці не погоджувалися, а рятувати їх військовим шляхом, за словами української влади, було неможливо через брак зброї.

На "Азовсталі" було багато поранених, які потребували негайної допомоги.

Гучно лунали заклики врятувати бійців та цивільних з облоги.

Рідні оточених звернулися до президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана, зокрема, пропонуючи процедуру екстракції, але на це не погоджувалися росіяни.

За словами президента Зеленського, Україна долучила до переговорів щодо визволення військових низку країн, серед яких Ізраїль, Швейцарія, Туреччина, Фінляндія.

7 травня українська влада заявила про евакуацію з приміщень заводу всіх жінок, дітей та літніх людей під егідою ООН та Міжнародного комітету Червоного хреста.

16 травня із "Азовсталі" почали виходити українські бійці. Командир "Азову" Денис Прокопенко у відеозверненні заявив, що українське військове керівництво дало "наказ про збереження життя та здоров'я військовослужбовців та припинення оборони міста".

Через гуманітарні коридори їх вивозили на підконтрольну самопроголошеній "ДНР" територію, зокрема в Новоазовськ та Оленівку.

"Хочу підкреслити: українські герої потрібні Україні живими. Це наш принцип. Думаю, що ці слова зрозуміє кожна адекватна людина", - заявив тоді Володимир Зеленський.

Українська сторона стверджувала, що надалі бійців повертатимуть додому через процедуру обміну і називала те, що тоді відбувалося, евакуацією.

У російському міністерстві оборони заявили, що військові здалися в полон.

"Весь світ бачив ці кадри – вони виходили худі, поранені, змарнілі, виснажені, але вони не підняли руки догори – жоден з них", - пригадує матір полоненого з "Азовсталі" Наталія Кравцова.

"Вашого у списках обміняних немає"

Бійці виходили до 20 травня. Зараз в Раді дружин і матерів захисників України "Жінки зі сталі" кажуть, що загалом ідеться про 2 500 людей.

Усі вони опинилися у Росії або на окупованих територіях.

"Евакуація виявилася страшним і нескінченним полоном в руках найжорстокішого і найцинічнішого ворога. Рік тому ніхто не знав, що нашим хлопцям судилося пережити, а декому – і не пережити", - каже голова ради Наталія Зарицька, її чоловіка вже визволили з полону.

Понад 50 полонених загинули внаслідок вибуху в ніч проти 29 липня у колонії в Оленівці.

Українська сторона у підсумку назвала це терактом і звинуватила у ньому Росію. Остання заявила, що колонію нібито обстріляли ЗСУ із систем HIMARS – ця версія викликала сумніви в міжнародних експертів з питань озброєнь.

Найбільший обмін полоненими від початку повномасштабного вторгнення Росії відбувся 29 червня минулого року. Тоді, за інформацією Головного управління розвідки, серед 144 звільнених були 95 військових з "Азовсталі".

"Більшість звільнених українців мають важкі ушкодження: вогнепальні та осколкові поранення, вибухові травми, опіки, переломи, ампутації кінцівок", - йшлося у повідомленні ГУР.

Ще один великий обмін полоненими відбувся наприкінці вересня 2022 року. Віктора Медведчука і 55 росіян тоді обміняли на 215 українських військових – 108 із них були бійцями "Азову".

За домовленостями з президентом Ердоганом, п’ятеро командирів - Денис Прокопенко, Сергій Волинський, Святослав Паламар, Олег Хоменко, Денис Шлега – перебуватимуть під його особистими гарантіями захисту у Туреччині до кінця війни.

І ще 45 людей з "Азовсталі", серед яких – троє жінок, звільнили під час обміну на початку травня 2023 року.

Також захисники Маріуполя меншими групами поверталися додому під час інших обмінів, зокрема серед повернених 10 квітня була колишня речниця полку "Азов" Валерія Карпиленко.

Загалом, кажуть в організації "Жінки зі сталі", за рік вдалося повернути додому 20% людей, що вийшли з "Азовсталі".

"Це означає, що ще приблизно 2 тисячі перебувають у пеклі полону. І разом з ним у пеклі невизначеності цілий рік перебувають їхні рідні та близькі", - наголосила Наталія Зарицька.

"Вже рік я чекаю з полону свого сина. Для мене це найстрашніший рік у житті – рік болю, відчаю, страху за життя близької людини. І тільки віра в те, що він повернеться, щодня дає мені сили піднятися з ліжка й робити, що можу і що не можу, аби його звільнити", - каже Наталія Кравцова.

"І найстрашніша фраза: "Вашого у списках обміняних немає", - додає вона.

Єдине почуття - голод

Звільнені з російського полону жахали не тільки своїм виглядом та психологічним станом. Вони несли моторошні звістки про тортури.

"Тотальний голод, коли найціннішим подарунком на 50-ліття є два шматки хліба від усього бараку, смертельний холод, коли по черзі носять шкарпетки, щоб уникнути обмороження, та нелюдські тортури, найлегшими з яких є 16-годинне щоденне стояння у набитій камері, 9-годинні допити і постійні побиття", - розповіла Наталія Зарицька.

Говорячи про вересневий обмін, вона описала стан людей, що пробули у полоні чотири місяці: "Це в середньому мінус 40 кілограмів ваги, опущені нирки, вибитий хребет, травмовані коліна, перебиті всохлі м’язи, втрата зору, слуху, зубів, втрата чутливості кінцівок, жахливі психотравми".

За її словами, коли чоловіка повернули з полону, вона мала яблуко у сумці і дала йому: "Він його нюхав хвилини три, гладив, дивився на нього, обнімав, а потім з’їв з качаном".

"Чоловік мені через місяць сказав, що він нічого не відчуває, а єдине відчуття, яке в нього не відбили росіяни, – це голод. Коли в Нових Санжарах він мав змогу прийняти душ, він плакав", - згадує дружина звільненого полоненого.

Потрібно кричати

Родичі полонених кажуть, що розповіді про тортури та нелюдські умови утримання перетворюють кожен день очікування на жах.

Тим паче, що інформації дуже мало – дехто навіть не знає, чи їхні рідні досі живі.

"Про долю свого сина я вперше почула у вересні 2022, коли звільнили його командира. Тільки тоді я взнала, що він в Оленівці і вижив у теракті. Це були перші з травня новини від нього. Після того інформації про те, де він, знову немає", - розповідає Наталія Кравцова.

Відсутність інформації – лише одна з проблем. Після повернення полонених з’являються інші виклики.

По-перше, каже Наталія Зарицька, зараз вони домагаються, аби у законодавстві закріпили статус звільненого з полону військовослужбовця. По-друге, потрібно запровадити окремі протоколи щодо лікування цих людей.

"Ми навчилися трансформовувати свій біль і сльози в дію. Ми діємо", - додає Наталія Зарицька.

До річниці виходу із "Азовсталі" рідні бійців звернулися до президента Зеленського із закликом потроїти зусилля, щоб захисники якнайшвидше повернулися живими.

"Повернення з полону "сталевих воїнів" - наш спільний обов’язок. Допоможіть, щоб гарні новини нарешті отримав кожен, хто чекає", -йдеться у зверненні, яке в агенції "Укрінформ" виголосила сестра полоненого Софія Черепанова.

Рідні вважають, що для повноцінного результату потрібна допомога світу і міжнародних організацій.

"Проблема полонених схожа на гроші: гроші люблять тишу – і обміни теж. Але є певна точка неповернення, коли здається, що гірше вже зробити неможливо - коли формула "кричати не можна мовчати" однозначно набуває змісту "кричати!". Потрібно кричати", - сказала у коментарі BBC Україна Наталія Зарицька.

У Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими повідомили, що робота над обміном у форматі "всіх на всіх", про що часто запитують родичі, наразі триває.