"Стас просив, щоб ми за ним довго не плакали" – наречена вбитого в Оленівці азовця

Родичі загиблих в Оленівській тюрмі азовців чекають на результати аналізів ДНК, щоб отримати тіла своїх рідних. Україні вже вдалося повернути частину тіл українських військовополонених, убитих на території в'язниці № 120 у так званій "ДНР".

Але поки що йдеться не про всіх загиблих. Рідні декого з азовців досі живуть у невідомості.

Росія вичекала майже три місяці перш ніж почала повертати тіла померлих в Оленівці.

25-річний Станіслав Артьоменко, азовець родом з Краматорська, потрапив у полон16 травня разом з іншими захисниками "Азовсталі". Їх розмістили в Оленівській виправній колонії № 120.

Вдома його чекала 21-річна наречена Анна Зайцева. Тепер вона чекає на результати тесту ДНК.

"Командир прислав СМС про те, що Стас загинув, зі словами "будь мужньою і не плекай ілюзій". Тобто щоб я не сподівалася, що російські списки загиблих неправдиві. Конкретно по Стасу інформація підтвердилася", - розповідає дівчина.

"Стас просив, що якщо з ним щось трапиться, щоб ми за ним довго не плакали, що потрібно буде далі жити, бо він воював заради нас. В моєму житті була така людина, яка подарувала мені почуття, подарувала першу любов. І ці випробування випали не випадково на мою долю, на долю батьків Стаса", - розповідає Анна про те, як їй вдається приймати те, що сталося.

Спочатку вона знайшла його ім'я в списках загиблих, оприлюднених Міноборони Росії одразу після трагедії.

Потім уже у вересні один із командирів полку, який сам був в ангарі, де пізно ввечері 28 липня сталися вибухи, підтвердив загибель її нареченого. Завдяки обміну полоненими він вийшов на волю.

Крім того, на фото тіл в Оленівці Анна побачила загиблого, схожого на Стаса. "Кілька тіл не були накриті ковдрами. З-поміж них я впізнала його. Ознак обгорання на ньому не було", - каже вона.

Розслідування

На початку жовтня начальник штабу полку "Азов" Богдан Кротевич заявив про те, що підрозділ встановлює повний список убитих в Оленівці. У ньому тоді була 41 людина.

Міноборони Росії заявляло про щонайменше 50 загиблих.

ВВС зверталася за коментарями до Головного управління розвідки Міноборони України щодо верифікації списків загиблих та прогресу з поверненням тіл. Відповіді не отримала.

Україна проводить власне розслідування вибухів, пожежі та масової загибелі українських військовополонених в Оленівці.

Командування та звільнені з полону бійці полку "Азов на час слідства також не коментують Оленівську трагедію.

ВВС провела власне розслідування обставин загибелі військових в тюрмі на окупованих Росією територіях. Міжнародні експерти спростували ймовірність обстрілу колонії з системи HIMARS. А її колишні цивільні в'язні вказали на систематичну жорстокість щодо українських військовополонених та особливу ненависть наглядачів тюрми до азовців.

Крім того, як вдалося з'ясувати ВВС, дехто з військових міг загинути ще до 29 липня. Деякі тіла на фото та відео з Оленівки виглядали так, немов ці люди загинули певну кількість днів тому. Далеко не всі з них мали сліди опіків, а деякі мали ознаки виснаження та голодування.

"Я запитувала, чи тіла під ангар в Оленівці просто принесли, а вони насправді померли раніше. Стас за документами був снайпером другої категорії. А насправді він мінометник. Всі ми знаємо, що снайперів дуже не люблять. Його могли просто прибрати", - припускає Анна.

До полону Стас говорив їй, що найстрашніше - це саме полон, що краще померти в бою, ніж туди потрапити. "Якби в них були запаси зброї та їжі, вони б стояли до кінця. Але їм довелося погодитися на це, тому що в їхніх поранених бійців гнили рани. І ця поступка коштувала йому життя".

Між 16 травня та ніччю на 29 липня, коли в промисловій зоні Оленівської тюрми пролунали вибухи, Стас загалом двічі телефонував додому.

Під час свого першого дзвінка з тюрми він запропонував Анні одружитися одразу, як тільки повернеться з полону. Раніше пара це відкладала, бо дівчина хотіла спочатку закінчити університет.

"Востаннє він зателефонував мені з Оленівки 20 червня. Це був День народження його мами. Він привітав її. Сказав мені пару слів, що любить, обнімає, що сподівається - я його далі чекаю. Я йому відповіла, що чекаю його, що б не сталося, що він мені потрібен будь-яким. Я також намагалася зарядити його тим, що ми з дружинами інших азовців не сиділи склавши руки: ми постійно нагадували про те, що вони в полоні", - розповідає Анна.

Шлях в "Азов"

За словами дівчини, хлопець після війни хотів жити в Краматорську. "Стас вважав, що ми, молоді, активні, могли б там створити щось нове, класне. Могли б показати, що Донецька область може бути чудовим місцем для життя".

Стас і Анна обоє - родом з цього міста.

"Що таке війна ми знали з 2014 року. Тоді йому не було 18 років. Але в нього вже було бажання йти служити й воювати. Він довго займався боксом, через що отримав травму спини. І медкомісія його не допустила до служби в Державній прикордонній службі. У 2020-у він знову вирішив податися на службу. Цього разу в полк "Азов". Він пролікував травму. Там були хлопці переважно з Донецької області, які, як і Стас, розуміли, що таке війна", - розповідає Анна про Стаса.

"Він був дуже напористим. І в серпні 2020 року йому вдалося успішно пройти курс молодого бійця та вступити в полк. Він приїжджав з навчань втомленим. Іноді не все виходило. Але Стас ішов учитися й тренуватися далі. Всі знали його як розміреного, спокійного хлопця. Він ніколи не вихвалявся своїми бойовими досягненнями. Він казав: "Я не герой. Я і всі навколо мене просто служать й виконують свою місію захистити країну. В нього та інших у полку була присутня потужна енергія та мотивація".

Поки Стас служив у Маріуполі, Анна працювала в магазині "Укрзолото" в центрі міста та вчилася дистанційно в університеті в Харкові на факультеті міжнародних економічних відносин.

"Коли він вступав у полк, то сказав: "Або ми йдемо туди разом, або тобі це не потрібно". Він попередив, що якщо почнеться війна, то він нікуди не зможе поїхати, він не зможе бути поруч 24/7. Я це прийняла ", - каже дівчина.

Пригадує, як хлопець радів тому, що під час оборони Маріуполя не лише в Україні, але й світі змінилося ставлення до полку "Азов".

"Стас писав мені звідти із захватом про те, що мітинги на підтримку захисників міста відбуваються в США, в Польщі. Раніше полк "Азов" викликав суперечливі почуття. А тепер він виявився одним із найсильніших підрозділів на цій війні в Україні. Він не шкодував, що пішов служити саме туди. У світі ніхто притомний не скаже вже, що вони "нацисти".

"Я вважаю, що в будь-якому разі потрібно далі жити. Їхня місія була загинути, щоб жили ми, щоб у нас не було війни. Стас мріяв, щоб Крим повернувся в Україну й діти з Донецької області жили в мирі", - так Анна пояснює, що сьогодні допомагає їй триматися.

Дівчина також допомагає мамі Стаса, яка нині бореться з важкою хворобою.

Тортури полонених

У листопаді 2022 року управління Верховного комісару ООН з прав людини оприлюднило доповідь щодо порушень прав полонених сторонами війни в Україні. Про тортури та жорстоке поводження в полоні розповіли і українські, і російські солдати. У доповіді сказано, що російська сторона систематично жорстоко поводилася з полоненими, особливо під час їхнього ув'язнення.

Українська сторона — несистематично. Найчастіше під час захоплення в полон і подальшого перевезення до місць інтернування.

Місії Червоного Хреста та ООН досі не змогли потрапити в Оленівку після загибелі та поранень там українських військовополонених. За їхніми словами, Росія не надає їм доступу та гарантій безпеки.

Раніше вона звинуватила в загибелі людей Україну, що нібито її війська обстріляли колонію з артилерійських установок HIMARS.

Україна заявляє, що має достатньо доказів того, що російська сторона та представники так званої "ДНР" самі влаштували вибухи в колонії, аби вбити українських військовополонених.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!