"Чому я змагаюся на Олімпіаді, коли в моїй країні гинуть люди?"

Коли українську скелелазку Женю Казбекову о 5 ранку розбудили звуки бомб біля її будинку в Києві, вона не мала часу усвідомити, що її життя кардинально зміниться.

"Це був один із найжахливіших моментів у моєму житті", - каже вона.

"Я прокинулася, подивилася на маму, оскільки ми були в одній спальні, і запитала: що це таке? Що це за звуки? А потім вони повторилися", - згадує Казбекова.

"Ми дістали телефони і почали гортати соцмережі, і там були новини про те, що почалося – вибухи по всій Україні. Я пам’ятаю, як намагалася спакувати свої речі, і в мене не переставали тремтіти руки", - додає вона.

Через два роки 27-річна скелелазка готується до змагань на Олімпіаді в Парижі.

Вона не могла цього навіть уявити, коли разом із мільйонами співгромадян втекла з України після того, як президент Росії Володимир Путін почав повномасштабне вторгнення в країну в лютому 2022 року.

"Усі тікали. Кожен намагався врятуватися. Це був просто жахливий час, коли не було їжі, не було нічого і не можна було зупинятися", - розповіла вона в ефірі BBC Radio 5 Live.

Разом із сестрою та батьками Казбекова їхала чотири дні, щоб дістатися до Німеччини, і чекали два дні, щоб перетнути польський кордон.

"Ти стоїш у цій п'ятикілометровій черзі до кордону, і рухаєшся на п'ять метрів кожні кілька хвилин. Ти не можеш спати. Ти не можеш належним чином дбати про себе", - каже вона.

"Ми прибули до Німеччини повністю виснаженими, і попри те, що це був справді важкий досвід, ми все одно мали привілей у можливість втекти, а так багато людей були змушені залишитися", - додає Казбекова.

Спорт допоміг

Скелелазіння залишалося для Казбекової єдиною константою, її основним "захисним механізмом" під час потрясінь і травм.

Відтоді вона переїхала в Солт-Лейк-Сіті у Сполучених Штатах, а її сім'я оселилася в Манчестері.

Але у Дніпрі в Україні залишаються її дідусь і бабуся, й Казбекова каже, що почувається розгубленою, коли продовжує жити, знаючи, що відбувається в її рідній країні.

Її тренер Малік сам утік від війни у ​​своєму рідному Лівані у віці 18 років. Він допоміг їй зрозуміти, чому важливо продовжувати йти до своїх мрій.

"Він точно знав, через що я проходила, мені навіть не довелося нічого йому розповідати, і він був тією людиною, яка вивела мене з темряви, коли я почувалася загубленою протягом багатьох місяців", - каже Казбекова.

"Я не бачила мети в скелелазінні. Чому я беру участь у змаганнях, коли люди в моїй країні гинуть?", - додає вона.

"Він був тією людиною, яка змусила мене зрозуміти, наскільки важливо продовжувати. І якщо, можливо, мені вдасться змусити одну людину перейматися трохи більше, пожертвувати трохи більше, це все, чого я можу просити", - каже спортсменка.

"Скелелазіння - це частина моєї родини"

Для Казбекової скелелазіння - це не просто спорт. Це "справа поколінь".

Її бабуся, дідусь і батьки змагалися на міжнародному рівні в цьому виді спорту, і Казбекова пригадує, як батьки брали її з собою на кубки світу та чемпіонати.

"Скелелазіння - це справді частина моєї родини, - каже вона. - Це те, що підтримувало мене в здоровому глузді в перші місяці війни. Це був єдиний час, коли я могла відкласти телефон і зосередитися на собі, перестати читати новини, перестати хвилюватися і просто робити те, що люблю".

Тепер Казбекова твердо налаштована на літню Олімпіаду в Парижі, де змагання зі спортивного скелелазіння відбудуться лише вдруге.

Казбекова дебютує на Олімпіаді, оскільки вона пропустила ігри в Токіо три роки тому через травму, а потім отримала позитивний результат тесту на Covid, що завадило їй взяти участь у кваліфікації, яка давала останню можливість потрапити на Олімпіаду.

"Бути в Парижі, мати можливість одягнути свою українську форму та показати світові, наскільки витривалими можуть бути українці – це здійснення мрії. Це найбільша мотивація, яку я маю зараз", – каже вона.

Казбекова забронювала собі місце в Парижі через олімпійську кваліфікаційну серію в Шанхаї та Будапешті минулого місяця. Там вона фінішувала шостою в загальному заліку.

"Для України дуже важливо мати представництво у світі, щоб продовжувати нагадувати людям, що ми все ще потребуємо допомоги, нам все ще потрібна підтримка", – каже спортсменка.

"Ми продовжуємо боротися, і наша боротьба має велике значення", - додає Казбекова.