Нацист, який вбивав полонених? Як Фінляндія розслідує воєнні злочини командира "Русича" в Україні

Прокуратура Фінляндії розпочала попереднє розслідування можливих воєнних злочинів, які скоїв громадянин Росії, командир ДШРН "Русич" Ян Петровський в Україні.

Суд Фінляндії вже ухвалював вироки учасникам геноциду та збройних конфліктів в Африці й Іраку. Але це перший випадок, коли учасник російського вторгнення в Україну підозрюється у воєнних злочинах і може бути засуджений у третій країні, яка не має відношення до конфлікту.

ВВС розповідає, хто такий Ян Петровський, у чому його звинувачує Україна та чому його можуть судити саме у Фінляндії. І головне, яке покарання може чекати на нього.

"Прохання: не пишіть погрози послу РФ"

"Поки ситуація зі Слов'яном не вирішиться у потрібний нам бік (видача РФ - Ред.) - Русич припиняє виконання будь-яких бойових завдань (…) Якщо країна не може захистити своїх громадян, то навіщо громадянам захищати країну?" Такий запис з'явився влітку в офіційному каналі російської диверсійно-штурмової розвідувальної групи "Русич". Далі автори каналу просять: "Не пишіть більше погрози послу РФ у Фінляндії, вони долучилися до роботи".

У липні 2023 року світловолосий міцний хлопець з татуюванням стояв в аеропорту Гельсінкі, чекаючи на рейс до Ніцци. Міграційні служби перевіряли документи, чоловік показав російський паспорт і посвідку на проживання у Фінляндії на ім'я Воїслав Торден.

Міграційна служба перевірила фото у документах по базі і виявила, що раніше цього чоловіка звали Ян Петровський і йому заборонили в'їзд до Шенгенської зони. Його затримали.

Петровський одразу заявив, що готовий виїхати до Росії. Влада Фінляндії не дозволила: екстрадиції "Великого Слов'яна" зажадала Україна. Там його розшукували давно: Петровського звинувачують у воєнних злочинах за участь у подіях 2014–2015 років у самопроголошених "ЛДНР".

Петровський воював в Україні й після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році, але поки що про це не йдеться ні у звинуваченнях з боку України, ні в заявах Фінляндії.

На початку грудня Верховний суд Фінляндії вирішив не видавати Петровського Україні. Причиною відмови суд назвав ризик нелюдських умов утримання – Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) понад півсотні разів визнавав, що українські в'язниці порушують третю статтю Конвенції про захист прав людини.

Ця стаття забороняє тортури та поводження з ув'язненими, що принижує гідність. 2020 року після низки однотипних скарг проти України ЄСПЛ визнав проблему системною та ухвалив "пілотне" рішення про необхідні заходи, зобов'язавши українську владу виконати його за півтора року.

Після вторгнення Росії в Україну це виявилось неможливим.

"Слов'ян з Норвегії"

Ян Петровський (нове ім'я - Воїслав Торден, позивний - Слов'ян) народився у 1987 році й провів дитинство в Петербурзі. 2004 року його мати вийшла заміж за норвежця, і сім'я переїхала до Осло. Петровський захоплювався історією і з дитинства називав себе націоналістом.

В Осло Петровський почав працювати у місцевому тату-салоні, який приваблює людей нацистських поглядів. Він і сам не приховував своїх уподобань: руки Петровського повністю вкриті татуюванням, у тому числі з нацистською символікою, рунами, язичницькими богами.

У 2010 році поліція прийшла з обшуком у цей тату-салон і виявила схованку зі зброєю та підробленими документами.

Зброя належала російському націоналісту, колишньому бійцю змішаного стилю В'ячеславу Дацику. Судимий у Росії за пограбування салону стільникового зв'язку, Дацик із психіатричної клініки втік до Норвегії, де попросив політичного притулку. Дацика екстрадували до Росії, а пов'язану з ним справу Петровського розбирали місяць. Зрештою його визнали невинуватим і відпустили.

Після уваги до нього норвезької влади Петровський скаржився на занепад свого бізнесу. Він все частіше їздив до Росії, брав там дизайнерські замовлення і під час однієї з поїздок познайомився з Олександром Мільчаковим, колишнім десантником, відкритим нацистом і людиною, яка прославилася вбивством цуценяти на камеру.

Саме з ним Ян Петровський вирушив воювати на Донбас. Мільчаков став командиром формування, що називає себе диверсійно-штурмовою розвідувальною групою "Русич", Петровський - його заступником.

Мільчаков розповідав, що "Русич" почав брати участь у бойових діях з червня 2014 року в Луганську, тоді ж приїхав і "Слов'ян із Норвегії". У Луганську "Русич" потрапив під командування Олександра Бєднова, військового сепаратиста з Луганська. Згодом ДШРГ брала участь у боях за Донецький аеропорт.

У вересні 2014 року бійці "Русича" захопили покинутий український блокпост, вивісили на ньому синьо-жовтий прапор і влаштували засідку на солдатів батальйону "Айдар", що поверталися на базу. У сутичці загинули понад 40 українських бійців.

На фото, викладених у мережу безпосередніми учасниками подій, Мільчаков і Петровський позують на тлі тіл убитих ними "айдарівців". На щоці одного з поранених бійців "Айдара" Івана Ісика вирізали коловорот — язичницький знак сонця.

Такий же коловорот був на шевронах угруповання — у Росії цей символ включений до списку екстремістських матеріалів. Учасники "Русича" взагалі люблять похвалитися своїми діями, у тому числі відверто садистськими. Наприклад, Мільчаков охоче розповідав, як бійці "Русича" відрізали українським солдатам вуха.

"Це смак перемоги, чому б і ні? — казав Мільчаков. - Головне, що ворог мертвий. Як ти цього досяг — байдуже: із засідки, зі спини, сплячого вночі. Війна - це коли ви вдесятьох підійшли до одного з-за спини, забили його і пішли задоволені, бо ти переміг, а він лежить".

Після вбивства "Бетмена"-Бєднова та ще одного командира сепаратистів Олександра Мозгового у 2015 році, в якому підозрювали як Україну, так і владу самопроголошеної "ЛНР" та російську сторону, "Русич" залишив Донбас. Командир "Русича" назвав проросійську владу "повійчиними дітьми" і заявив, що його підрозділ воюватиме "і проти них, і проти укрів".

У 2016 році норвезька влада позбавила Петровського посвідки на проживання через те, що він довго був відсутній у країні, і заявила, що він становить загрозу для Норвегії.

Тоді ж, 2016 року, Міжнародний кримінальний суд у Гаазі завершив попереднє розслідування подій 2013–2015 років, що сталися в Україні. У ньому згадується угруповання "Русич" та його можлива відповідальність за воєнні злочини. Після цього Генпрокуратура України порушила кримінальну справу стосовно Яна Петровського та Олексія Мільчакова за підозрою в "участі у терористичній організації" на території України.

Сам Петровський звинувачення у воєнних злочинах відкидав. В інтерв'ю російському виданню "Медуза" він каже, що не скоїв жодних воєнних злочинів, а брав участь у воєнних діях.

Повернення на війну

2022 року "Русич" (і Ян Петровський у його складі) знову вирушив до України.

Судячи з усього, це сталося за підтримки "Союзу добровольців Донбасу", який очолює колишній лідер самопроголошеної "ДНР" Олександр Бородай — принаймні наприкінці квітня Петровський і Бородай сидять пліч-о-пліч у тренувальному таборі. Петровський очолює підрозділ "Верес".

Бойовиків "Русича" перекинули до Харківської області, де вони брали участь у бойових діях одразу з 24 лютого 2022 року.

"Він був перший разом з моїм підрозділом, хто перетнув кордон і почав очищення наших російських земель від загарбників", - говорив Петровський про день початку російського вторгнення на похороні загиблого товариша по службі.

Також він пообіцяв усім присутнім, включно з покійним, зустрітися у Вальгаллі, раю у германо-скандинавській міфології.

Співрозмовник ВВС, який добре знайомий з діяльністю "Русича" і попросив не називати його імені, каже: "Тепер тут усе по-дорослому, не пара десятків відморожених, а нормальний бойовий підрозділ з усім обвісом". Він стверджує, що "Русич" підпорядковується "кураторам з Росгвардії", і частина озброєння йому дісталась від ПВК "Вагнер".

З найманцями цієї компанії у "Русича" зв'язки давні — 2017 року "Русич" охороняв нафтогазові компанії у Сирії. Був там і Ян Петровський і сфотографувався з норвезьким прапором. Розслідувачі з російського видання "Сьогодні" розповідають, що "Русич" до кінця 2022 року "формувався за системою "Редут".

"Тому що ******* <недалека людина>"

2022 року Петровський потрапив до санкційних списків США — за "особливу жорстокість" у боях на Харківщині.

Німецька розвідка раніше повідомляла, що російську армію підтримують праві екстремістські угруповання, зокрема, група "Русич". У вересні того ж року неонацисти з ДШРН "Русич" опублікували "інструкцію", як вбивати українських військовополонених.

До якого моменту Петровський залишався в Україні — невідомо. Чому він виїхав до Євросоюзу – теж, але його соратники стверджують, що він супроводжував дружину "для навчання та подальшого повернення на батьківщину", наголошуючи, що це "не туризм і не еміграція".

Представники "Русича" спочатку погодилися поговорити з ВВС про Петровського, але потім написали: "Поговоривши з сім'єю та командуванням, поки вирішили не давати коментарів. Все можуть використати та перевернути проти нас. А низка питань взагалі не обговорюється".

Один з товаришів по службі Петровського на запитання про причини поїздки до Фінляндії лаконічно відповів: "Бо ******* <недалека людина>". Він упевнений, що рано чи пізно "Слов'яна" видадуть Україні.

Посольство Росії у Фінляндії не відповіло на запит ВВС. Українська прокуратура заявила, що продовжує вимагати видачі Петровського Україні.

Фінляндія не могла видати Україні Петровського, бо інакше сама б порушила Європейську конвенцію з прав людини, коментує ВВС міжнародний юрист Григорій Вайпан.

"У будь-якої держави є обов'язок — перед видачею переконатися, що особа, яка видається, не зазнає нелюдського, жорстокого чи іншого поводження, що принижує людську гідність. І це стандартна практика. В Україні це давня проблема — станом на 2021 рік, понад 90% місць примусового утримання не відповідали належним умовам", — каже юрист.

Вайпан пояснює, що під неналежними умовами мають на увазі переважно переповненість, відсутність необхідної медичної допомоги, відсутність нормальної вентиляції, освітленості та харчування, а не жорстоке поводження з ув'язненими.

Проте низка європейських країн уже екстрадували обвинувачених осіб до України. Наприклад, Словаччина видала фігуранта корупційної справи, Бельгія — обвинуваченого у насильницькому злочині, а Литва — обвинуваченого у розкраданні коштів.

Але просто відпустити Петровського до Росії фінська влада теж не могла. У день рішення Верховного суду про відмову в екстрадиції Петровського знову затримали, а потім посадили під арешт. 15 грудня Фінляндія вирішила, що самостійно розслідуватиме його можливу причетність до воєнних злочинів.

У заяві фінської прокуратури йдеться, що Петровський підозрюється у воєнних злочинах щодо "поранених або тих українських військовослужбовців, які здалися в полон". Прокуратура посилається на розділ 11 Кримінального кодексу Фінляндії:

"Воєнні злочини та злочини проти людяності". Вони передбачають покарання за дії, що порушують міжнародні договори, ратифіковані Фінляндією — Женевські конвенції (у тому числі про поводження з військовополоненими та захист жертв збройних конфліктів), Римський статут Міжнародного кримінального суду та інші загальновизнані правила ведення війни, порушення яких вважається воєнним злочином відповідно до міжнародного права.

За воєнні злочини за КК Фінляндії передбачене позбавлення волі на строк від одного року до довічного, а за ті ж дії за обтяжувальних обставин (у тому числі скоєних особливо жорстоким, нелюдським або таким, що принижує гідність способом) мінімальний строк позбавлення волі становить вісім років.

18 грудня суд у Фінляндії встановив слідчим органам крайній термін для висування звинувачень Петровському – 31 травня 2024 року.

Весь цей час він залишатиметься під вартою.

"Видай або суди"

Ян Петровський — перший російський громадянин, чиї дії через звинувачення у воєнних злочинах в Україні після 24 лютого 2022 року розслідуються в третій країні.

Але для міжнародного права це не є прецедентом. Розслідувати й судити за воєнні злочини, злочини проти людяності, геноцид та тероризм може будь-яка держава, яка у своєму законодавстві визнає принцип універсальної юрисдикції, розповідає юрист Григорій Вайпан.

"Принцип універсальної юрисдикції застосовується до міжнародних злочинів — тобто до найтяжчих злочинів з міжнародного права. Першим міжнародним злочином було піратство, а піратів вважали "hostis humani generis", тобто ворогами людства. Відповідно, будь-яка держава може переслідувати міжнародних злочинців незалежно від того, де і проти кого скоєно злочин", — розповідає юрист.

У Фінляндії принцип універсальної юрисдикції закріплено Кримінальним кодексом та указами про його застосування.

За ним міжнародні, у тому числі воєнні злочини, навіть якщо вони скоєні не на фінській території та не громадянами цієї країни, розслідуються та караються за правилами внутрішнього фінського законодавства. Для початку розслідування потрібне рішення Генерального прокурора.

Фінляндія не могла відпустити Петровського після того, як відмовилась видавати його Україні, оскільки у міжнародному праві існує принцип "Видай або суди", каже Вайпан. За його словами, така сама ситуація могла скластися в будь-якій іншій країні, що визнає принципи універсальної юрисдикції.

При цьому складнощів у тому, щоб розслідувати злочини, скоєні в Україні, у Фінляндії не повинно бути, переконаний юрист.

"Є так званий запит щодо правової допомоги, коли органи однієї держави можуть з метою кримінального переслідування запитувати інформацію в іншої держави. У цьому випадку Фінляндія звертатиметься з такими запитами до влади України і, можливо, до інших країн, якщо десь є докази", — каже Вайпан.

У своїй заяві прокуратура Фінляндії також наголошувала, що розслідування можливості екстрадиції Петровського проводилося у "тісній співпраці" з прокуратурою, поліцією та владою України.

Принцип невідворотності

Фінляндія не вперше збирається розслідувати й судити іноземця у справі про воєнні злочини, скоєні в іншій країні.

Першою справою універсальної юрисдикції у Фінляндії став кейс пастора з Руанди Франсуа Базарамби, який переїхав до Фінляндії у 2003 році як біженець.

Через три роки під час перевірки анкетних даних міграційні служби знайшли ім'я Базарамби у звітах правозахисників про злочини, скоєні під час геноциду в Руанді у 1994 році. Руанда зажадала екстрадиції Базарамби, але Фінляндія відмовила і розпочала розслідування самостійно.

У 2007 році його заарештували, суд розпочався у 2009 році й заслухав свідчення 68 свідків, виїхавши до Руанди й Танзанії. За рік Базарамбу визнали винним у геноциді проти народу тутсі та засудили до довічного ув'язнення.

У 2021 році західна юридична преса заявила, що Фінляндія "здійснила революцію в універсальній юрисдикції", провівши під час пандемії в рекордно короткі терміни розслідування справи про причетність до злочинів у Ліберії Джибріла Массакуа — одного з лідерів збройних повстанців під час громадянської війни 1991-2001 років у Сьєрра-Леоне.

Після того, як у 2000 році при ООН створили Спеціальний суд з розслідування злочинів під час конфлікту в Сьєрра-Леоне, Массакуа погодився стати інсайдером звинувачення в обмін на імунітет від переслідування цього суду.

У 2008 році його за програмою захисту свідків переселили до Фінляндії, але у 2018 році прокуратура Ліберії звинуватила його у скоєнні на її території у 1999–2003 роках злочинів, до яких він не мав імунітету. Массакуа звинувачували у вбивстві цивільних осіб, зґвалтуваннях, вербуванні дітей у солдати на території цієї країни. Фінські слідчі їздили допитувати свідків у Сьєрра-Леоне та Ліберію вперше за історію таких справ.

2020 року Массакуа заарештували, 2021-го почали судити, а 2022-го фінський суд його виправдав, визнавши звинувачення недоведеними. Фінська прокуратура подала апеляцію на вирок, і справу відправили на перегляд. Очікували, що нове судове рішення ухвалять до кінця 2023 року. Цього поки що не сталося.

У Фінляндії було ще дві "універсальні" справи щодо подій в Іраку. В останні роки розслідування та судові процеси за принципом універсальної юрисдикції активно йшли в десятках країн — лише з 2018 до 2020 року міжнародна платформа CivilMplus нарахувала 107 таких кейсів у 16 країнах Європи, а також у Сенегалі та США.

Вони стосувалися злочинів під час диктаторських режимів та громадянських воєн, починаючи з Іспанії 1936 року за керівництва Франко і до тортур активістів під час акцій протесту в Білорусі 2020 року за Лукашенка.

У вересні 2023 року в Швейцарії судили колишнього бійця спецсил Юрія Гаравського, який втік з Білорусі, у справі про його причетність до "ескадрону смерті" — викрадення силовиками у 1999 році двох білоруських опозиціонерів і бізнесмена. Суд визнав, що роль Гаравського у цій справі залишилася неясною. Це був перший в історії Швейцарії випадок суду над іноземцем, якого звинувачують у справі про насильницьке зникнення.

Справи щодо універсальної юрисдикції та нове розслідування проти Петровського у Фінляндії підкреслюють принцип невідворотності покарання, каже Григорій Вайпан.

"У сучасному світі за чинних правових інструментів уникнути відповідальності за воєнні злочини стає все складніше. Те, що країни готові використати механізм універсальної юрисдикції, — це крок, який дозволить наблизити невідворотність відповідальності за злочини, скоєні в Україні", — каже юрист.

***

Судячи з офіційного каналу ДШРГ "Русич", вони скасували своє рішення більше не брати участі у вторгненні в Україну. І продовжують збирати кошти на спорядження, рекламують набори з біодобавками під назвою "OZVerin" та слоганом "Буде крутіше, ніж у Бучі", а також викладають селфі з затушованими обличчями з лінії фронту.

Співрозмовник ВВС з "Русича" намагається пояснити: "Ти фільм "Безславні виродки" дивилася? Ми такі самі". На зауваження, що в цьому художньому фільмі єврейський спецзагін знищував нацистів, він каже: "Ну, а ми навпаки".

— Тобто ви нацисти?

— Наче щось погане, — відповідає він і посилає веселий смайлик.