"Сила волі - це міф". Чому деякі люди не можуть змусити себе схуднути

"Людям з ожирінням просто бракує самоконтролю". "Це питання особистої відповідальності". "Все просто - треба менше їсти".

Це - лише деякі з 1 946 коментарів, які читачі залишили під статтею, яку я написав минулого року про ін'єкції для схуднення.

Ідею про те, що ожиріння - це лише питання сили волі, поділяє дуже багато людей - включно з деякими медичними працівниками.

Згідно з дослідженням, проведеним серед людей у Великій Британії, Австралії, Новій Зеландії та США і опублікованим у медичному журналі The Lancet, вісім із десяти опитаних заявили, що ожирінню можна повністю запобігти лише завдяки способу життя.

Але Біні Суреш, дієтологиня, яка протягом 20 років працює з пацієнтами з ожирінням і надмірною вагою, обурена таким підходом.

На її думку, це лише мала частина загальної картини.

"Я часто бачу пацієнтів, які надзвичайно вмотивовані, обізнані й постійно намагаються, але все одно мають труднощі з вагою", - каже вона.

"Такі терміни, як 'сила волі' та 'самоконтроль', є неправильними, - погоджується докторка Кім Бойд, медична директорка WeightWatchers. - Десятиліттями людям казали: їжте менше й більше рухайтеся, і ви схуднете... [Але] ожиріння набагато складніше".

Вона та інші експерти, з якими я спілкувався, зазначають, що існує безліч причин, через які людина може мати ожиріння, і деякі з них досі не до кінця зрозумілі. Але очевидно одне - умови для всіх далеко не рівні.

Щоб упоратися з цією проблемою, уряд Великої Британії звернувся до законодавчого регулювання.

Його останній крок - заборона реклами шкідливої їжі на телебаченні до 21:00, а також повна заборона онлайн-реклами - набув чинності у січні.

Втім, багато хто вважає, що й цього буде недостатньо для розв'язання проблеми ожиріння, яка нині набула загрозливих масштабів і зачіпає понад кожного четвертого дорослого у Британії.

Битва з біологією

"Кількість ваги, яку люди набирають, значною мірою визначається генами, і ці гени мають значення для кожного", - пояснює професорка Садаф Фарукі, консультантка-ендокринологиня, яка лікує пацієнтів із тяжким ожирінням та пов'язаними з ним ендокринними розладами.

Вона каже, що певні гени впливають на мозкові процеси, які регулюють відчуття голоду й насичення у відповідь на сигнали, що надходять зі шлунка до мозку.

"Варіанти або зміни в цих генах виявляють у людей з ожирінням, а це означає, що вони сильніше відчувають голод і рідше відчувають ситість після їжі", - пояснює вона.

Можливо, найважливішим із цих генів - принаймні з тих, про які наразі відомо, - є ген MC4R. Мутацію цього гена, яка сприяє переїданню й зменшує відчуття ситості, має приблизно п'ята частина населення світу.

"Інші гени впливають на метаболізм - на те, як швидко ми спалюємо енергію", - додає професорка Фарукі.

"Це означає, що одні люди набиратимуть більше ваги й накопичуватимуть більше жиру, споживаючи таку саму кількість їжі, як інші, або ж спалюватимуть менше калорій під час фізичної активності", - каже вона.

Фарукі оцінює, що, ймовірно, існують тисячі генів, які впливають на вагу, і що наразі ми детально знаємо лише про приблизно 30-40 із них.

Що про "гойдалкові" дієти каже наука

Але й це лише частина історії.

Ендрю Дженкінсон, баріатричний хірург і автор книги "Чому ми забагато їмо" (Why We Eat Too Much), пояснює, що кожна людина має вагу, яку її мозок вважає правильною або нормальною для неї - незалежно від того, чи є ця вага здоровою.

Це відомо як теорія заданої точки ваги.

"Ця [задана] вага визначається генетикою, але також іншими чинниками, такими як харчове середовище, рівень стресу та умови сну", - каже він.

Це означає, що маса тіла схожа на термостат: організм прагне підтримувати цей бажаний діапазон. Якщо вага падає нижче цієї "заданої точки", зростає відчуття голоду, а метаболізм сповільнюється - так само як термостат підвищує температуру, коли стає надто холодно.

Після того як ця точка встановлюється, змінити її лише силою волі дуже складно, стверджує доктор Дженкінсон.

Це також пояснює ефект "гойдалок" у дієтах.

"Наприклад, якщо ви важите 127 кг і ваш мозок хоче, щоб ви важили 127 кг, а ви переходите на низькокалорійну дієту й втрачаєте 13 кг, реакція організму буде такою самою, ніби ви голодуєте", - каже він.

"Організм реагуватиме ненаситним апетитом, пошуком їжі та низьким рівнем метаболізму, - додає він. - Ці сигнали апетиту надзвичайно потужні. Вони такі ж сильні, як сигнал спраги, і потрібні для нашого виживання… Ненаситний апетит справді дуже, дуже важко ігнорувати".

Говорячи про наукове підґрунтя цього процесу, доктор Дженкінсон вказує на роль лептину - гормону, який виробляють жирові клітини.

"Він діє як сигнал для гіпоталамуса, частини мозку, яка фактично контролює вашу задану точку ваги, повідомляючи, скільки енергії накопичено в організмі", - пояснює він.

"Гіпоталамус аналізує рівень лептину і, якщо здається, що ми накопичуємо надто багато енергії або жиру, автоматично змінює нашу поведінку, зменшуючи апетит і підвищуючи метаболізм", - додає д-р Дженкінсон.

Принаймні так лептин мав би працювати. Але часто цього не відбувається, особливо в умовах західного харчового середовища, пояснює він.

Це пов'язано з тим, що сигнал лептину використовує той самий сигнальний шлях, що й інсулін.

"Тому, якщо рівень інсуліну надто високий, він фактично послаблює сигнал лептину, і мозок раптово перестає відчувати, скільки жиру накопичено", - каже Дженкінсон.

Добра новина полягає в тому, що ця задана точка не є фіксованою - вона може поступово змінюватися завдяки тривалим змінам способу життя, поліпшенню сну, зниженню рівня стресу та довгостроковим здоровим звичкам.

Подібно до переналаштування термостата - з часом повільні, послідовні коригування можуть допомогти організму прийняти новий, здоровіший діапазон.

Ожиріння у Великій Британії: ідеальний шторм

Усе це не пояснює зростання рівня ожиріння - адже наші гени й біологічна будова тіла не змінилися.

Частка дорослих, яких класифікують як людей із надмірною вагою або ожирінням, стабільно зростала протягом останнього десятиліття. Аналіз Health Foundation за 2025 рік свідчить, що нині до цієї категорії належать понад 60% дорослих у Великій Британії, включно з приблизно 28%, які мають ожиріння.

Частково це пояснюється величезною кількістю - і доступністю за ціною - неякісної, висококалорійної їжі, зокрема ультраперероблених продуктів.

Додайте до цього агресивний маркетинг і рекламу фастфуду та солодких напоїв, зростання розмірів порцій і обмежені можливості для фізичної активності (часто через особливості життя у містах та брак часу) - і ми отримуємо ідеальний шторм.

"У результаті ми як населення стали більш схильними до ожиріння, і, звісно, ті, хто мав вищу генетичну схильність до набору ваги, її й набрали", - каже професорка Фарукі.

Фахівці з громадського здоров'я називають це сприятливим для ожиріння середовищем - терміном, який уперше почали використовувати у 1990-х роках, коли дослідники почали пов'язувати зростання рівня ожиріння із зовнішніми чинниками, такими як доступність їжі, маркетинг і життя в містах.

Разом, стверджують багато експертів, ці чинники створюють постійні сигнали й тиск у бік переїдання та малорухливості, через що навіть дуже вмотивованим людям складно підтримувати здорову вагу.

Але все це також пояснює, чому термін "сила волі" став таким суперечливим.

Дебати про особисту відповідальність

Сидячи у своєму кабінеті в міській раді Ньюкасла, директорка з громадського здоров'я Еліс Вайзман бачить їжу всюди.

"Кав'ярні, пекарні, заклади з їжею "з собою". Ви не можете дістатися до школи чи роботи, не проходячи повз якесь місце з їжею", - каже вона.

"Видимість має значення - якщо дорогою на роботу ви проходите повз багато закладів з їжею "з собою", імовірність, що ви щось купите, зростає. Ваш організм майже автоматично реагує на їжу навколо", - додає Вайзман.

У Гейтсгеді, де вона також є директоркою з громадського здоров'я, з 2015 року не видали жодного дозволу на відкриття нового закладу з гарячою їжею "з собою".

Але по всій країні індустрія фастфуду та їжі "з собою" продовжує зростати - її річна вартість перевищує 31 млрд доларів.

А витрати на рекламу харчів у Великій Британії, згідно з останнім звітом Ofcom про комунікаційний ринок, переважно припадають на продукти з високим вмістом жиру, солі та цукру, зокрема солодощі, солодкі напої, фастфуд і снеки.

Але Вайзман вважає, що нові заходи, запроваджені для обмеження телевізійної та онлайн-реклами шкідливої їжі - або, офіційно, "менш корисної їжі" - матимуть обмежений ефект.

Звіт The Food Foundation, опублікований торік, також свідчить, що корисніші продукти коштують більш ніж удвічі дорожче у перерахунку на калорію, ніж менш корисні.

"Сім'ям, яким бракує грошей, складно дозволити собі харчуватися здорово", - каже Вайзман.

"Я не стверджую, що особиста відповідальність не відіграє жодної ролі. Але якщо замислитися, потрібно запитати: що змінилося? У нас раптом не стало менше сили волі", - каже вона.

Суреш погоджується.

"Ми живемо в середовищі, спроєктованому для надмірного споживання", - каже вона.

"Ожиріння - це не провал характеру. Це складний, хронічний стан, сформований біологією та вкрай сприятливим для ожиріння середовищем. Однієї лише сили волі недостатньо, а подання схуднення виключно як питання дисципліни шкодить", - додає Суреш.

Однак дехто інакше розуміє фразу "сила волі".

Професор Кіт Фрейн, автор книги "Калорія - це калорія" (A Calorie is a Calorie), погоджується, що багато людей із надмірною вагою, ймовірно, не мали б її 40 років тому.

"Змінилося середовище, а не їхня сила волі чи щось інше", - каже він.

Але додає: "Я побоююся, що повне відкидання 'сили волі' робить надто легким примирення з вагою, яка може бути небажаною або не найкращою для здоров'я".

Він посилається на великі бази даних людей, які успішно схудли й змогли втримати цю вагу, наприклад National Weight Control Registry у США, що налічує понад 10 000 учасників.

"Ці люди описують як схуднення, так і утримання результату як 'складне', причому друге - навіть складніше за перше", - каже Фрейн

"Я припускаю, що якби ви сказали цим людям, що сила волі не має до цього жодного стосунку, вони б щиро образилися", - додає він.

"Законами людей у форму не приведеш"

Ширша дискусія, зрозуміло, полягає в тому, яку частку відповідальності має нести держава.

Вайзман вважає регулювання важливим інструментом у боротьбі з ожирінням, зазначаючи, що акції на кшталт "два за ціною одного" заохочують імпульсивні покупки. Але Гарет Лайон, керівник напряму охорони здоров'я та соціальної допомоги в правому аналітичному центрі Policy Exchange, стверджує, що подальше законодавче втручання - не вихід.

"Законами людей у форму не приведеш", - каже він.

"Заборони й податки на їжу, яку люди люблять, ефективні лише в тому, щоб зробити життя складнішим, менш приємним і дорожчим у час, коли Британія й без того бореться з високою вартістю життя", - вважає Лайон.

Крістофер Сноудон, керівник напряму економіки способу життя в Інституті економічних справ (правому аналітичному центрі), вважає, що ожиріння є "індивідуальною проблемою", а не проблемою громадського здоров'я.

"Ожиріння виникає через вибір, який робить окрема людина, - стверджує він. - Тож зрештою не можна вийти далеко за межі індивіда. Мені здається доволі дивною ідея, що відповідальність за те, щоб люди були стрункішими, лежить на уряді".

"Я хотів би побачити серйозну незалежну оцінку цих політик, і якщо вони не працюють, їх слід скасувати", - вважає Сноудон.

Що ж до сили волі, вона завжди відіграватиме певну роль - різниця полягає в тому, яку саме вагу їй надають експерти.

Суреш вважає її лише одним елементом у значно ширшій мозаїці. А перший крок полягає в просвіті людей щодо інших чинників, які впливають на вагу.

"Такий підхід зміщує фокус із морального осуду сили волі на співчутливу, засновану на науці систему підтримки, яка зрештою дає кращі шанси на довгостроковий успіх", - каже вона.

Існують також способи зміцнення сили волі, стверджує докторка Елеанор Браянт, психологиня з Бредфордського університету.

"Вона не є постійною. На неї впливають настрій, втома і, у випадку з їжею, рівень голоду", - каже Браянт.

"Важливо також, як ви про неї думаєте. Існують два типи сили волі - гнучка й жорстка. Людина з жорстким підходом бачить усе в чорно-білих тонах. Якщо ви піддалися спокусі, ви фактично здалися. Ви з'їли це печиво - і далі продовжуєте їсти. У психології це називають дезінгібованим харчуванням", - пояснює вона.

"Тоді як гнучка людина каже: "Добре, я з'їв одне печиво… але на цьому зупинюся"', - додає докторка Браянт. - Зайве казати, що гнучкість значно ефективніша".

Водночас вона зазначає, що застосовувати силу волі щодо їжі, ймовірно, складніше, ніж у багатьох інших сферах життя.

Суреш погоджується, але додає, що коли люди усвідомлюють обмеження сили волі, їхня здатність застосовувати її насправді зростає.

"Коли ці пацієнти розуміють, що їхні труднощі зумовлені біологією, а не браком дисципліни, і отримують підтримку у вигляді структурованого харчування, регулярних прийомів їжі, психологічних стратегій і реалістичних цілей, їхні стосунки з їжею помітно поліпшуються", - твердить вона.