У Києві знесли памʼятник Щорсу. Історія створення й "падіння" суперечливого монумента

9 грудня у Києві демонтували пам'ятник військовому командиру більшовиків Миколі Щорсу. На бульварі Шевченка у центрі столиці він простояв майже 70 років.

Демонтаж бронзового велетня вагою 7 тонн почався на світанку і тривав шість годин.

Про знесення кінної статуї діяча майже 14 метрів заввишки вранці повідомили у КМДА.

Перед цим із пам’ятника зняли охоронний статус.

Для демонтажу складної конструкції можливе тимчасове часткове перекриття руху бульваром Тараса Шевченка.

Тепер памʼятник зберігатиметься у Державному музеї авіації імені Антонова.

Спроби прибрати один із популярних образів радянської пропаганди з центру столиці почалися ще з часів Революції Гідності. Але здійснити цей план вдалося лише через десять років.

Активісти вітають подію у соцмережах.

Боротьба за знесення

Дебати навколо суперечливого памʼятника почалися насправді ще раніше, але спочатку його пропонували зберегти й креативно переосмислити.

Після перемоги Революції гідності українська влада порушила питання демонтажу пам'ятника в рамках декомунізації. Але процес не рухався.

У 2016 році лідер "Добровольчого руху ОУН" Микола Коханівський заявив, що активісти демонтують пам’ятник. Київська міська адміністрація назвала тоді повалення пам’ятника актом вандалізму і пообіцяла вжити заходів для охорони громадського порядку.

Пізніше активісти показували своє невдоволення зволіканням влади й більш конкретними діями.

У березні 2017 року у статуї пошкодили ногу коня, а на постаменті писали слова "кат", "декомунізація", "демонтуй мене нарешті". Згодом скульптуру з усіх сторін прикрили жовто-синім банером.

У листопаді 2021 року Український інститут національної пам’яті запропонував перенести монумент до музею "Парк радянського періоду" в Спадщанському лісі на Сумщині.

Як зʼясувалося зрештою, за таке рішення Київська міська рада проголосувала ще в 2017 році, але проти цього виступив міський голова Києва Віталій Кличко, який стверджував, що пам’ятник Щорса "один із найгарніших в Європі".

Але на початку листопаду цього року Кабінет міністрів України зрештою ухвалив рішення про вилучення монумента з державного реєстру пам'ятників національного значення.

Разом із ним з реєстру вилучили також пам’ятники Пушкіну у Києві та інших українських містах, а також монументи російських полководців.

Історія вершника

На місці кінної статуї Щорса у 1872–1926 роках був пам'ятник українському підприємцю і меценату Олексію Бобринському.

Але у другій половині 1930-х у радянської верхівки з’явилася ідея встановити монумент Миколі Щорсу. Ініціатором був Йосип Сталін, який видав відповідний наказ. Роботи почали 1940 року, однак через початок Другої світової війни проєкт зупинився.

Після закінчення війни влада спочатку затвердила пішу скульптуру полководця, яку планували встановити на площі Льва Толстого.

Але у 1949 році її замінили на кінну статую. Монумент вирішили встановити на бульварі Тараса Шевченка.

Бронзову скульптуру відкрили у квітні 1954 року до 300-річчя Переяславської ради, але Сталін до цієї події не дожив.

Авторами монумента були скульптор Михайло Лисенко та двоє його тодішніх учнів - Микола Суходолов та Василь Бородай, а за архітектуру відповідали Олександр Власов та Олексій Заваров.

Обличчя Щорса для скульптури створювали з його нечисельних прижиттєвих фото. А для відтворення точного образу коня до майстерні привозили коней зі стаєнь Київського військового округу.

Колишній президент України Леонід Кравчук в інтервʼю Дмитру Гордону у 2016 році стверджував, що він позував для пам'ятника у 20-річному віці.

Він також заявив, що не буде шкодувати, якщо монумент зрештою знесуть.

Водночас один з авторів статуї Микола Суходолов у своїх записах, датованих 1998 роком, писав, що жодного разу не бачив Леоніда Кравчука під час роботи над проєктом.

"Можливо, мав місце факт, що М.Лисенко запросив Л. Кравчука позувати для ескізу, проте таких проб у скульптора було не мало, аж доки він не зустрів потрібну йому натуру – А.Божка", - цитує Суходолова Суспільне Культура.

Микола Щорс був радянським військовим командиром, учасником українських червоногвардійських повстанських формувань.

У 1930-тих роках радянська влада почала активно створювати його образ як одного з лідерів більшовицької "революції" в Україні, радянського героя "громадянської війни" у боротьби проти "петлюрівців".

Кульмінацією став однойменний фільм Олександра Довженка, який випустили у прокат 1 травня 1939 року.

В істориків є декілька версій загибелі радянського ватажка, якому на той момент було всього 24 роки.

За офіційною версією, Щорс загинув від кулі петлюрівського кулеметника у 1919 році під час бою на Житомирщині. Але пізніше зʼявилася версія, що Щорса вбили за наказом Москви, де почали припускати, що його погляди схиляються у бік України.

Ексгумація тіла командира у 1949 році при його перепохованні, підтвердила, що Щорса вбили з близької відстані пострілом у потилицю.