У Києві знесли найбільший пам’ятник Пушкіну. Що про це думають кияни?

Автор фото, Катерина Пєшко
У середу в Києві комунальні служби демонтували найбільший у столиці пам’ятник російському поету Олександру Пушкіну.
Знесення столична влада не коментувала та не анонсувала. Судячи з численних фото і відео події, оприлюднених в соцмережах, великої уваги громадськості чи протестів подія не викликала.
Напередодні знесення пам'ятника санкціонував уряд.
Пам’ятник Пушкіну встановили в парку ім. Пушкіна, що в Шевченківському районі столиці, в 1962 році. Це статуя заввишки 3,5 метра на постаменті, підписана словами "Пушкіну – український народ".
У липні парк імені Пушкіна переіменували на честь українського письменника Івана Багряного.
А сам пам’ятник на момент знесення невідомі полили фарбою, а на постаменті написали "Деколонізацію не спинити, імперію геть!"

Автор фото, Катерина Пєшко
Велика хвиля деколонізації стала наступним етапом після декомунізації.
Декомунізація, що виникла після Євромайдану, мала на меті прибрати з українських вулиць назви та пам’ятники діячам епохи комунізму, наприклад Володимиру Леніну.
Стежте за BBC News Україна у Viber!
Підписуйтеся на канал тут!
Кінець Viber
А процес деколонізації став відповіддю на повномасштабне вторгнення Росії до України у 2022 році, коли постало питання того, що численні пам’ятники російським діячам, які часто не мали нічого спільного з Україною, є лише наслідком цілеспрямованої політики Росії максимально поширити сліди власної імперської культури.
Разом з Пушкіним в Україні почали масово зносити пам’ятники Максиму Горькому, Олександру Невському, діячам комуністичних часів. В той час як на окупованих територіях України Росія активно встановлює пам’ятники діячам радянської доби, зокрема, Володимиру Леніну.
У березні 2023 року в Україні ухвалили закон про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії, щоб легітимізувати масовий процес перейменувань численних вулиць на честь Пушкіна, Льва Толстого, Максима Горького того.
Втім знесення пам’ятників в Україні стосувалося передусім постаментів, які не мали великої культурної цінності.
10 листопада уряд підтримав ініціативу Мінкульту та вилучив з державного реєстру нерухомих пам’яток культурної спадщини національного значення пам’ятників Олександру Пушкіну, більшовицькому ватажку Миколі Щорсу, а також іншим російським і радянським діячам.
Так свій захисний статус втратив також найбільший постамент Пушкіна, що стояв у Києві. Тож його знесення стало лише питанням часу.
"Триває звільнення українських міст та української культури від комуністичної, радянської та російсько-імперської нечисті. Місцева влада має остаточно очистити простір від маркерів антиукраїнської політики – демонтувати та перемістити пам’ятники", – пояснив нове рішення уряду т. в. о. міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв.
За різними даними, у Києві ще лишаються кілька бюстів Пушкіну.

Автор фото, Катерина Пєшко
Що думають кияни
ВВС поспілкувалась з кількома киянами біля знесеного пам'ятника, які розповіли про своє ставлення до цього.
Михайло, пенсіонер: “Я проти цього вандалізму, що Пушкіна знімають. Тому що не можна Путіну віддавати Пушкіна і решту теж. Це та культура, яка є світовою. Не можна її паплюжити, викидати, скидати, ламати і так далі”.
Іван, студент: “Я думаю, це якраз таки доречно. Тому що на місце нього, я думаю, якогось героя України ліпше було б поставити, щоб наші наступні покоління пам’ятали про тих, хто захищав нас. Якби Пушкін зробив щось для України, можна було б задуматися, а так, я думаю, ми не маємо нічого толерувати з російським, тому що це нас поглине”.
Олена, соціологиня: “Я живу поблизу і прийшла подивитися на парк, який колись називався парком Пушкіна, а зараз парком Багряного, без пам’ятника Пушкіну. Я дуже рада, що його нарешті прибрали. Я не думаю, що в Києві місце пам'ятника Пушкіну.
Це дуже справедливо, і варто було це зробити вже давно. Я думаю, він – частина імперіалістичної Росії, їхньої культури, які ставляться до нас з ненавистю і хочуть нас знищити. У мене немає літературної освіти, тож я не впевнена, чи він є якимсь каноном літератури, але я думаю, що для нього немає місця в Україні, особливо в Києві, особливо тут, в такому красивому місці, де багато університетів, молоді та освітніх процесів”.











