Чому Каннський фестиваль змінив ставлення до України

На одному з найпрестижніших кінофестивалів світу майже немає ні українських фільмів, ні подій, присвячених Україні. А ще минулого року все було не так - на відкритті виступав президент Володимир Зеленський, про Україну говорили, українські фільми показували.

Чому Каннський кінофестиваль змінив своє ставлення до України?

Про це у своєму блозі для ВВС Україна розмірковує кіножурналіст Алекс Малишенко.

Зміна фокусу

Каннський кінофестиваль — одна з найпрестижніших кіноподій та місце, де режисери прагнуть вперше показати свої фільми світу.

Минулого року фестиваль активно підтримував Україну, відкривався промовою президента Володимира Зеленського. Це був приємний жест, який, втім, не означав, що Україну повністю почули: російський фільм Кирила Сєрєбрєннікова "Дружина Чайковського" все ж показали, попри заклики до бойкоту російського кіно.

Окрім формальної підтримки, Україна також була помітною у різних програмах. У другому за значенням конкурсі "Особливий погляд" показали "Бачення метелика" Максима Наконечного. У двотижневику режисерів відбулася прем’єра фільму "Памфір" Дмитра Сухолиткого-Собчука. Ці картини були гідними фестивалю навіть без повномасштабного вторгнення Росії.

Цьогоріч все не так райдужно.

Українська тема посунута на другий, а то і третій план. І це стосується не лише Канн, а й інших кінофестивалів. Великий кінофорум документального кіно у Шеффілді, який минулоріч представив добірку українського кіно під назвою "Код: Паляниця", цьогоріч змістив фокус на Іран.

Така тенденція, вочевидь, пошириться й на інші кіноподії. Натяком на це можна вважати і фото директора Каннського фестивалю Тьєррі Фремо з іранськими кінематографістами на червоному килимі.

Жест солідарності від директора Канн також можна розглядати як сигнал, бо з українцями такого фото немає.

Символічна підтримка

Тим не менше, Україна отримала символічну підтримку на відкритті Каннського кінофестивалю. Катрін Денев прочитала вірш Лесі Українки "Надія" французькою мовою. Це був єдиний натяк на війну на відкритті Канн.

Українська присутність у конкурсах теж доволі скромна. У сайд-секції ACID Cannes (Association for the Distribution of Independent Cinema) презентують фільм "Звідки куди" польського режисера Мачека Хамела, до виробництва якого доклалася українська кінокомпанія 435 FILMS. Це історія евакуації цивільних, яку режисер розпочав з власної ініціативи як волонтер, а лише потім перетворив на повнометражну стрічку.

У конкурс короткометражного кіно відібрали польсько-український проєкт "Як це було" Анастасії Солоневич та Дам’яна Коцура. Це історія повернення українки з-за кордону в Київ, що вже місяцями живе у новій, воєнній реальності, та своєрідний емоційний зріз її відчуттів.

Українські кінопрофесіонали очікували, що новий фільм Марини Вроди "Степне", який якраз закінчили під Канни, потрапить щонайменше до конкурсу "Особливий погляд".

Та цього не сталося.

Протести під забороною?

Одне з припущень, що у Каннах розлютилися на Україну через минулорічну неузгоджену акцію команди українського фільму "Бачення метелика". Коли на червоній доріжці увімкнули сирену, що сповіщає про небезпеку ракетного обстрілу, й змусили вишукану публіку йти на прем’єру під такий акомпанемент.

А цьогоріч на тлі протестів у Франції щодо пенсійної реформи на фестивалі прямо заборонили будь-які політичні акції. Тому, можливо, організатори перестраховуються.

Це не завадило українці Ілоні Чернобай облити себе штучною кров'ю на червоній доріжці. Жінку майже одразу вивела охорона.

"Цим вчинком я нагадала, що відбувається в Україні", - сказано в інстаграмі Ілони.

Такі акції стають частиною фестивалю, але глобально ні на що не впливають.

Чому так?

Це ще один аргумент проти теорії про те, що через акції протесту на конкурс не беруть українське кіно.

По-перше, ми не знаємо особливостей відбору та ухвалення рішень. Відбір основного конкурсу красномовно свідчить, що акцент робили на "імена", і настільки, що деякі режисери (як-от Вім Вендерс) отримали по два фільми у різних секціях. У реальності це може означати, що від чийогось фільму відмовилися заради стрічки зірки.

По-друге, Канни не дуже добре обізнані зі східноєвропейським кіно та його специфікою. Якщо пробігтися програмою, то стане зрозуміло, що Східна Європа майже не представлена.

Раніше за цілий регіон говорили російські фільми, але після численних скарг українців та українок, а також тривалої роботи української культурної дипломатії, російських фільмів у конкурсі стало менше. Відповідно утворюється лакуна, яку не поспішають заповнювати.

Чи представлена Росія

Російське кіно таки потрапило в один з конкурсів — Двотижневик режисерів. Йдеться про фільм "Блажь" режисера Іллі Поволоцького, який нібито має незалежне фінансування.

Фільм-відкриття "Жанна дю Баррі" (або інша адаптація — "Фаворитка") Майвенн має російське фінансування від Костянтина Елкіна. Це продюсер таких фільмів як "Марія. Врятувати Москву" про Другу світову війну та "Артек. Велика мандрівка", який просуває російський наратив про Крим.

Взагалі ставлення до Росії на світовому кіноринку доволі неоднозначне. Великі студії, на кшталт Disney, перестали показувати там своє кіно. Однак менші студії, незалежні дистриб’ютори (такі як А24 чи Pathe) не бачать в цьому потреби. Ба більше - вони часто віддають права на покази стрічок в Україні росіянам.

Це створює ситуацію, де українські дистриб’ютори та кінофестивалі часом змушені відмовлятися від можливості показу потенційно цікавого фільму, бо гроші за нього треба платити через Росію або офшор.

В теорії такий стан справ міг би змінитися, якби до голосів дистриб’юторів та кінотеатрів долучилося Держкіно.

Держкіно в Каннах

Як Держкіно представило Україну у Каннах? Агенція долучилася до роботи Українського павільйону, який організував кінофестиваль "Молодість" та низка партнерів.

Також державна кіноагенція запам’яталася гучним скандалом, коли перед фестивалем з’явилась інформація про плани організувати у Каннах гламурну фешн-вечірку з виступами співачки Камалії, показом мод на тему "Паростки прадавнього коріння", що дещо далеко від сучасної репрезентації України для світу. Анонс цього заходу знайшла журналістка Дарія Бадьйор.

Утім після скандалу Держкіно заявило, що не підтримувало проведення вечірки, а всю інформацію про це назвало фейком. На афішах події згадка про Держкіно була.

За словами журналістки Дарії Бадьйор, участь українських кінематографістів в Каннському кіноринку, — пітчинги проєктів, участь в нетворкінгових сесіях відбувається без участі Держкіно: "Це все — результат роботи українських продюсерів та продюсерок з іноземними колегами та підтримка Українського інституту".

Окрім того, ні склад делегації від України, ні програма подій у Каннах так і не оприлюднили. Про більшість українських подій та активностей у Каннах дізнаємося лише постфактум.

Нова реальність

Паралельно в Каннах відбудуться інші кіноподії з підтримки України. У межах Каннського кіноринку проходить програма "Україна у фокусі", основна подія якої — пітчинг-сесія, яку розробили Український інститут з партнерами.

Також за сприяння Українського інституту п’ять українських продюсерів і продюсерок братимуть участь у програмі Producers Network, а два документальні фільми візьмуть участь у Cannes Docs.

Цьогорічні Канни — важливий дзвіночок для української кіноіндустрії. Минулий рік, де Україну підтримував весь світ, вже не повернеться.

Почалася нова ера, де хоч до України й більше уваги, ніж раніше, але особливого ставлення немає. Деякі продюсери та продюсерки були готові до такого повороту та вже починають вмонтовуватися в нову реальність.