Чому жінки в Індії спалювали себе заживо і як це нарешті вдалося припинити

У грудні 1829 року лорд Вільям Бентінк, перший генерал-губернатор Індії, яка на той час була британською колонією, заборонив давню індуїстську практику "саті" - самоспалення вдови після смерті чоловіка.

Бентінк, на той час генерал-губернатор Бенгалії, порадившись із 49 старшими офіцерами та п'ятьма суддями, був переконаний, що настав час "змити брудну пляму з британського правління".

У своїй постанові він вказав, що "саті" "суперечить людській природі" та шокує багатьох індусів.

Згідно з документом, люди, засуджені за "посібництво та підбурювання" до самоспалення індуїстської вдови, "незалежно від того, чи була жертва добровільною з її боку", могли отримати смертний вирок.

Після ухвалення закону 300 індусів-реформаторів на чолі з Раджею Раммоханом Роєм подякували Бентіку за те, що їх врятували "від грубого тавра умисних вбивць жінок".

Це не сподобалося ортодоксальним індусам, які, посилаючись на священні писання, заявляли, що "саті" є насправді "релігійним обов'язком".

Однак Бентік залишався непохитним.

Тоді прохачі звернулися до Таємної ради - суду останньої інстанції в британських колоніях.

Але у 1832 році Рада залишила в силі постанову, заявивши, що "саті" є "кричущим злочином проти суспільства".

"Постанова 1829 року була, мабуть, єдиним випадком за 190 років британського колоніального правління в Індії, коли соціальне законодавство не поступилося перед тиском ортодоксальних почуттів", — зазначає Манодж Мітта, автор "Гордості касти" - книги, що досліджує юридичну історію каст в Індії.

Крім того, як пише Мітта, "Вільям Бентінк направив силу британського колоніалізму проти кастових й гендерних забобонів задовго до того, як Махатма Ганді оголосив війну тому ж самому колоніалізму".

"Криміналізувавши місцеву традицію "саті", колонізатор заробив для себе моральні очки".

Але в 1837 році закон Бентінка пом'якшив інший британець, Томас Маколей, автор Кримінального кодексу Індії. У версії Маколея, якщо хтось мав докази, що підпалив багаття за вказівкою самої вдови, його можна було легко відпустити. У проєкті своєї поправки він зазначав, що жінки, які чинять самоспалення, можуть бути мотивовані "сильним почуттям релігійного обов'язку, іноді сильним почуттям честі".

Кримінально-правову пропозицію Маколея застосували після індійського заколоту 1857 року, коли місцеві індуїстські та мусульманські солдати, також відомі як сипаї, повстали проти Британської Ост-Індської компанії через побоювання, що набої для їхньої зброї змащували тваринним жиром, - що забороняла їхня релігія.

Індійський кримінальний кодекс надихнув колег у більшості інших британських колоній, і багато з цих законів й досі діють у Пакистані, Сінгапурі, Бангладеш, Шрі-Ланці, Нігерії та Зімбабве, а також у самій Індії.

Але 1862 року скасували обидва кримінальні положення, за якими "саті" карали як умисне вбивство чи вбивство за тяжких обставин. Це дозволяло обвинуваченому стверджувати, що жертва сама погодилася піти з життя на похороні її чоловіка, тому це є самогубством, а не вбивством.

Мітта пише, що пом’якшення правил щодо "саті" було "відповіддю на невдоволення людей новими соціальними нормами" — законом 1850 року, що надавав "недоторканим" (позакастовій групі людей) та відступникам-індусам право успадковувати сімейне майно. А також законом 1856 року, що дозволяв вдовам знову виходити заміж.

Але безпосереднім поштовхом для послаблення стало "обурення серед індуїстських солдатів вищих каст", що були розлючені повідомленнями про те, що патрони до їхніх гвинтівок змащували коров’ячим жиром (корова - священна тварина в індуїстів. – Ред.).

Між 1829 і 1862 роками статус "саті" змінився від вбивства до підбурювання до самогубства. "Однак, хоча з 1829 року "саті" практикують рідше, в деяких регіонах Індії, особливо серед вищих каст, цю традицію продовжували шанувати", — каже Мітта.

Цікаво, що Мотілал Неру, провідний юрист і політик, що приєднався до Індійського національного конгресу та відіграв ключову роль у кампанії за її незалежність від британського панування, захищав у суді шістьох представників вищої касти у справі, пов'язаній із "саті", в 1913 році в Уттар-Прадеші.

Чоловіки наполягали, що багаття "дивовижним чином спалахнуло завдяки чистому благочестю вдови". Однак судді відкинули версію про божественне втручання й визнали чоловіків винними у підбурюванні до самогубства — двох з них засудили до чотирьох років ув'язнення.

70 років по тому в історії "саті" стався останній поворот. У 1987 році уряд на чолі з правнуком Мотілалу Неру Радживом Ганді ухвалив закон, який вперше криміналізував "прославлення цієї практики". Люди, що підтримували, виправдовували чи пропагували "саті", могли отримати до семи років в'язниці.

Закон також підняв цю практику до рівня вбивства і знову запровадив смертельну кару для тих, хто сприяв їй.

На цей крок індійська влада пішла після того, як стало відомо, що обряд самоспалення здійснила наречена-підліток зі штату Раджастан на ім'я Руп Канвар. Це був, як зазначає Мітта, 41-й випадок "саті", офіційно зареєстрований після здобуття Індією незалежності у 1947 році.

Преамбулу до цього закону Раджив Ганді запозичив у Вільяма Бентінка. "Це була данина, хоч і мимовільна, деколонізованої країни своєму колишньому колонізатору", - каже Мітта.