Чи можна забути рідну мову?

Навички спілкування рідною мовою можна втратити навіть у дорослому віці. Проте, як і чому це відбувається, пояснити не так просто.

Я сиджу на кухні в своїй лондонській квартирі і намагаюсь зрозуміти сенс СМСки, яку мені надіслав брат. Він живе в Німеччині, де ми народилися.

З братом ми розмовляємо німецькою мовою. У ній, звісно, вистачає дивних слів, але це я чую вперше: fremdschämen. "Відчувати сором за когось"?

Мені не хочеться розпитувати брата - згодом, я й сама зрозумію значення цього слова. Проте не дуже приємно усвідомлювати, що за роки життя за кордоном я вже не почуваюся в своїй рідній мові абсолютно вільно.

Це відчуття знайоме багатьом емігрантам, які прожили багато часу за межами рідної країни.

З одного боку, це й не дивно: що довше живеш в іншомовному середовищі, то більше втрачаєш мовленнєві навички рідної мові. Але наукове пояснення виявляється не таким очевидним.

Коли і як людина починає забувати рідну мову, не завжди залежить від тривалості перебування в іншій країні. Погіршити навички розмови рідною мовою може спілкування з носіями інших мов за кордоном.

Але, мабуть, найважливішим чинником є емоційний, наприклад, пережита травма.

Негативний вплив відчувають не лише багаторічні емігранти, але певною мірою й будь-хто, хто почав вивчати іноземну мову.

"Коли ви починаєте опановувати іншу мову, дві мовні системи починають змагатися одна з одною", - каже Моніка Шмід, лінгвіст з Ессекського університету.

Шмід - одна з провідних дослідниць проблеми забування рідної мови в емігрантів та білінгвів. У дітей це явище пояснити дещо простіше, оскільки їхній мозок є більш гнучким і здатним до адаптації.

Приблизно до 12 років мовленнєві навички людини досить легко піддаються впливу зовнішнього середовища.

Спостереження за дітьми, всиновленими іноземцями, свідчать, що навіть дев'ятирічна дитина може повністю забути рідну мову, якщо не живе в країні народження.

Однак у дорослих, за винятком деяких екстремальних обставин, рідна мова навряд чи може зникнути повністю.

У ході своїх досліджень Шмід проаналізувала рівень володіння німецькою мовою у німців-євреїв похилого віку, які втекли до Великої Британії та США під час Другої світової війни.

Головним чинником, який вплинув на їхні мовні навички, було не те, як довго вони прожили за кордоном, або вік, в якому вони залишили батьківщину.

Найбільше значення мало те, наскільки травматичним бух їхній досвід як жертв переслідувань.

Ті, хто поїхав з Німеччини в перші дні режиму, до початку справжніх звірств нацистів, володіли німецькою краще, попри те, що вони перебували за кордоном довше.

А от ті, хто втік пізніше, насамперед, після жорстокого погрому 1938 року, відомого як Кришталева ніч, мали помітні труднощі в спілкуванні німецькою або не говорили нею зовсім.

"Що, вочевидь, стало результатом травми", - пояснює Шмід. Попри те, що німецька була мовою дитинства і родини, мовою, якою розмовляли вдома, вона також була мовою болісних спогадів.

Утікачі, які пережили найбільш травматичний досвід, придушили в собі рідну мову. Як пояснив один із них: "Я відчуваю, що Німеччина зрадила мене. Америка - моя країна, а англійська - тепер моя мова".

Перемикач мов

Звичайно, цей приклад є крайнім винятком. У багатьох іммігрантів рідна мова більш-менш співіснує з набутою. Але рівень її володіння великою мірою залежить від вроджених лінгвістичних здібностей.

Люди, які в цілому схильні до вивчення мов, зазвичай краще зберігають й свою рідну. І це вміння не залежить від того, як довго вони живуть в іншомовному середовищі.

Втім, вільне володіння рідною мовою також пов'язане з тим, як саме ми керуємо різними мовами в своєму мозку.

"Основна відмінність одномовного мозку від двомовного полягає в тому, що білінгвам доводиться розвивати своєрідний перемикач з однієї мови на іншу", - пояснює Шмід.

Вона наводить приклад із власного досвіду. Коли вона дивиться на стіл перед собою, її мозок має обрати між двома варіантами "desk" і "Schreibtisch" (Шмід, яка тепер живе у Великій Британії, народилася у Німеччині).

В англомовному контексті її мозок пригнічує "Schreibtisch" і обирає "стіл", а в німецькомовному - навпаки. Якщо цей механізм функціонує не дуже добре, мовцю може бути складно дібрати правильне слово або йому спадатимуть на думку слова з другої мови.

Погіршують роботу цього механізму ситуації, коли білінгв спілкується з носіями таким самих мов.

Стимулу суворо дотримуватися однієї мови немає, оскільки ви знаєте, що обидва варіанти будуть зрозумілими. В результаті виникає мовний гібрид.

У Лондоні, одному з найбільш багатомовних міст світу, такі мовні гібриди є настільки поширеними, що вони сприймаються майже як міський діалект.

Тут говорять понад 300 мовами, і понад 20% лондонців регулярно користуються ще однією мовою, крім англійської.

Прогулюючись щонеділі парками Північного Лондона, я чую десятки різноманітних сумішей англійської з іншими мовами, від польської до корейської.

Лежачи на ковдрі для пікніка, парочка балакає італійською. Раптом один з них скрикує: "Я забув зачинити la finestra!" ("вікно" італійською).

На ігровому майданчику три жінки пригощають одна одну закусками і розмовляють арабською. Маленький хлопчик підбігає до однієї з них і волає англійською мовою: "Абдулла б'ється!" "Слухай...", - починає мати також англійською, а потім одразу переходить на арабську.

Перемикання з однієї мови на іншу, звичайно, не те саме, що забування. Але Шмід стверджує, що таке постійне смикання туди-сюди згодом може погіршити здатність вільно розмовляти кожною окремою мовою.

Мовна винахідливість

Лінгвіст із Саутгемптонського університету Лаура Домінгес виявила схожий ефект, коли порівнювала мовленнєві навички двох груп багаторічних іммігрантів: іспанців у Великій Британії та кубинців у США.

Іспанці жили в різних частинах Великої Британії та розмовляли переважно англійською. Усі кубинці жили в Маямі, місті з великою латиноамериканською громадою, і постійно розмовляли іспанською.

"Усі носії іспанської у Великій Британії скаржилися, що забувають слова рідної мови, що їм важко дібрати слово, відповідне контексту, насамперед, це стосується лексики, якою вони користуються на роботі", - пояснює Домінгес.

Як іспанка, яка більшу частину свого професійного життя прожила за кордоном, вона добре розуміє такі труднощі.

"Якби мені довелося спілкуватися на професійну тему іспанською з іспанцем, думаю, мені би було дуже важко".

Втім, в ході подальшого аналізу, Домінгес виявила деякі разючі відмінності між двома групами іспанських іммігрантів. В британських іспанців, які практично не мали нагоди спілкуватися рідною мовою, добре збереглася базова граматика.

Але кубинці, які постійно розмовляли іспанською, втратили певні відмінні риси рідної говірки.

Головним чинником став вплив не англійської мови, а інших варіантів іспанської в Маямі. Тобто, кубинці почали розмовляти іспанською з колумбійським чи мексиканським акцентом.

Навіть сама Домінгес після поїздки до США, де вона багато спілкувалася з друзями-мексиканцями, повернувшись додому, почала розмовляти іспанською з мексиканським акцентом.

Дослідниця пояснює це так: що ближче інша мова чи діалект до рідної, то більше вони впливають на нашу мову.

З іншого боку, це чудовий прояв нашої здатності пристосовуватися і свідчення людської винахідливості.

"Забування рідної мови не є чимось поганим, це - природний процес", - каже Домінгес.

"Зміни, яких зазнала мова іммігрантів, просто відповідають новій реальності їхнього життя. Усе, що дозволяє нам вивчати мови, також дозволяє нам вносити в них зміни".

Приємно нагадати собі, що забути рідну мову повністю, принаймні в дорослому віці, практично неможливо. Погіршення мовленнєвих навичок не є остаточним: варто лише з'їздити додому, і акцент зникне.

Проте для багатьох з нас рідна мова пов'язана з нашою ідентичністю, нашими ранніми спогадами та відчуттям власного "я".

Саме тому я так прагнула самостійно дізнатися значення цього загадкового слова, яке використав мій брат, "fremdschämen".

Це виявилося зовсім не складно. Fremdschämen означає "спостерігати, як хтось робить щось ніякове і відчувати сором за цю людину".

Очевидно, це слово є досить поширеним і набуло популярності протягом останніх кількох років. Просто воно проминуло повз мене, як і безліч інших трендів на моїй батьківщині.

Після 20 років за кордоном я не повинна цьому дивуватися. Але маю визнати, що є щось трохи сумне в тому, що мій рідний брат використовує слова, які я більше не розумію.

Є в цьому відчуття певної втрати або принаймні якогось відчуження.

Напевне, й для цього відчуття існує слово німецькою, але мені потрібно трохи часу, щоби пригадати його.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.

Хочете отримувати головні статті в месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

...