"Ми це вже переживали" - найкращі романи про пандемії

Життя і смерть, самотність, підтримка та любов - головні теми цих творів, написаних багато років тому. Літературний критик BBC Culture зібрала романи, які нагадують нам, що ми вже переживали таке раніше і - вижили.

У ці дивні часи невизначеності і тривоги, які ми проводимо у соціальній ізоляції, щоби "згладити криву захворюваності", книжки відволікають, розраджують і втішають.

Утім, і менш заспокійливі твори, що оповідають про минулі пандемії в історії людства, також привертають увагу читачів.

Події, описані в них, дуже схожі на ситуацію, в якій ми опинилися сьогодні. Вони реалістично відтворюють хронологію пандемії: від перших випадків хвороби до найстрашніших часів і зрештою - повернення до нормального життя.

І вони також дають нам урок терпіння і надії - ми вже переживали це раніше, ми вижили.

"Щоденник чумного року", написаний Даніелем Дефо у 1722 році, описує моторошні події, які відбувалися в Лондоні 1665 року, охопленому епідемією бубонної чуми.

Детально і безпристрасно Дефо описує перший шок людей, схожий на нашу власну реакцію, та безжалісне, ненажерливе поширення нового вірусу.

"Щоденник" відкривається вереснем 1664 року, коли з'являються перші чутки про повернення "мору" до Голландії. У грудні трапляється перша підозріла смерть у Лондоні, а вже навесні повідомлення про смерті в місцевих парафіях починають зловісно зростати.

Наприкінці червня Лондон запроваджує нові правила - тепер так добре відомі і нам самим - "усі масові заходи, бенкети, обіди в тавернах, відвідування пивних та інших місць розваг заборонені до наступного розпорядження влади…".

Найбільш фатальною помилкою багатьох людей, пише Дефо, "було недбальство, через яке вони не зробили запаси провізії та інших необхідних речей, що допомогло б їм вижити у своїх власних будинках...".

На початку вересня чума досягла свого страшного піку: "вона змітала цілі сім'ї, цілі вулиці сімей…".

У грудні "заразність хвороби почала виснажуватися, прийшла зима, повітря стало чистим і морозним… багато з тих, хто захворів, одужали, і місто поступово оговтувалося від епідемії". На вулицях знову з'явилися люди, "вони вийшли подякувати Богові за свій порятунок".

Важко уявити сюжет більш драматичний, ніж невідворотне поширення смертельної хвороби, зростання загальної напруги і страху та повсюдне домінування інстинкту виживання.

Тема пандемії є природною для письменників-реалістів, як-от Дефо або Альбер Камю.

Чимало паралелей із сучасною кризою має і роман "Чума" Альбера Камю, події якого відбуваються в алжирському місті Оран під час спалаху чуми.

Місцева влада спочатку неохоче визнає перші ознаки епідемії, коли на вулицях міста починають масово вмирати щури.

"Чи знають батьки наших міст, що тіла гризунів, що гниють, становлять серйозну небезпеку для населення?" - запитує журналіст у місцевій газеті.

Роман написаний у формі монологу головного героя, лікаря Бернара Ріє, який уособлює скромний героїзм медиків.

"Я гадки не маю, що чекає на мене, або що буде, коли все скінчиться. Але тепер я знаю лише одне - є хворі люди, і їх потрібно лікувати", - каже він.

Зрештою, ті, хто вижили, засвоюють важливий урок: "Вони тепер знали, що якщо є щось, чого можна завжди прагнути, а іноді і здобути, це людська любов".

Іспанський грип 1918 року змінив світ, забравши життя 50 мільйонів людей. Це сталося одразу після Першої світової війни, на якій також загинули 10 мільйонів.

Проте масштаб глобальної пандемії "іспанки" затьмарили трагічні події війни, і саме вони надихнули незліченну кількість творів.

1939 року американська письменниця Кетрін Енн Портер описала руйнівні наслідки "іспанки" в романі "Блідий кінь, блідий вершник". На тлі ізоляції і соціального дистанціювання багато людей сьогодні сприймають події роману надто гостро.

"Гірше вже не може й бути… театри, майже всі крамниці і ресторани зачинені, на вулицях вдень похоронні процесії, а вночі - завивання швидких", - розповідає головній героїні роману Міранді її друг Адам незабаром після того, як вона захворіла на грип.

Портер зображує тижні, які Міранда провела у боротьбі з хворобою, та її повернення до світу, який змінився до невпізнаваності.

Письменниця, яка також перехворіла на іспанку, розповідала в інтерв'ю журналу Paris Review у 1963 році, що "їй знадобилося багато часу, щоби знову навчитися жити".

Надто правдоподібно

Сучасні епідемії Sars у 2002 році, Mers у 2012-му та ебола у 2014-му також надихнули низку постапокаліптичних романів, які зображують спустошені вірусом міста та зруйновану цивілізацію.

"Рік потопу" Маргарет Етвуд 2009 року зображує світ за 25 років після смертоносної пандемії, яка знищила майже всіх людей на Землі, "вона пересувалася повітрям як на крилах, наче вогнем спустошуючи цілі міста".

Етвуд описує гостру самотність тих небагатьох, кому вдалося вціліти. Садівниця Тобі оглядає обрій зі свого саду на даху безлюдного спа-центру.

"Має ще хтось бути живий... вона не могла залишитися єдиною на планеті. Мають бути й інші. Але друзі чи вороги? І як про це дізнатися, якщо вона їх побачить?"

Рен, колишня гімнастка на трапеціях, одна з "найчесніших брудних дівчат у місті", жива лише тому, що залишалася на карантині через можливу хворобу її клієнта.

Вона знову і знову записує своє ім'я. "Ви можете забути, хто ви є, якщо надто довго були на самоті".

Через спогади героїв читач дізнається, як біоінженерні компанії, які спонсорують корпорації, зруйнували баланс між природою і цивілізацією, та як з цим боролися активісти.

Етвуд, яку завжди турбував зворотний бік науки, зображує надто правдоподібні наслідки експериментів з природою, що надає роману моторошної реалістичності і актуальності.

"Вихідна допомога" американської письменниці Лін Ма 2018 року - це, за словами авторки, "апокаліптичний роман про міленіалів", героїня якого, Кандейс Чен, стає однією з дев'яти мешканців Нью-Йорка, яким вдалося вижити під час пандемії Лихоманки Шень 2011 року.

Ма зображує зруйноване місто, в якому "знищено інфраструктуру… немає інтернету і електрики".

Група вирушає до торгового центру в Чикаго, де вони планують оселитися. На своєму шляху вони зустрічають заражених хворобою людей, які втративши розум і контроль над собою, продовжують безупинно виконувати звичні дії.

Звичайно, пандемія Covid-19 не така екстремальна, як події зображені в романі Лін Ма. Письменниця міркує про те, що відбудеться у світі після того, як пандемія згасне.

Коли все зруйноване, хто візьме на себе відповідальність за відбудову суспільства і культури? Хто матиме владу серед випадково вцілілих людей? Хто встановлюватиме правила релігійних практик? Яким чином люди збережуть дієздатність?

Події роману Емілі Сент-Джон Мандел "Станція одинадцять" (2014) відбуваються до, під час і після пандемії грузинського грипу, яка "вибухнула, як нейтронна бомба над поверхнею землі", знищивши 99% населення світу.

У ніч, коли почалася пандемія, від серцевого нападу помирає відомий голлівудський актор прямо під час вистави "Король Лір". 20 років по тому трупа акторів і музикантів подорожує між поселеннями вцілілих у пандемії людей, намагаючись врятувати рештки культури.

"Станція Одинадцять" частково відсилає до "Кентерберійських оповідей" Джеффрі Чосера, циклу віршованих новел XIV століття, дія в яких розгортається на тлі епідемії "Чорної смерті".

Хто і що визначає, чим є мистецтво? - запитує письменниця. Чи має значення культура селебрітіз? Як ми відбудуємо світ після удару невидимого вірусу? Як зміниться мистецтво і культура?

Твори про пандемію Covid-19, без сумніву, вже народжуються. Але якими будуть їхні сюжети і герої? Чи зможуть вони відбити дух єдності та незліченні приклади героїзму звичайних людей?

Ці питання неодмінно постають у нас подумки, поки ми готуємось повернутися до життя у світі, який, напевно, буде іншим.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Culture.

Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу [email protected], і наші журналісти з вами зв'яжуться.

Хочете отримувати головні статті в месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

--